Оцінювати треба об’єктивно

19 лютого уряд представив на розгляд депутатів Верховної Ради та громадськості проект програми своєї діяльності під назвою «Відкритість, дієвість, результативність». Відразу слід відзначити, що це досить сміливий крок нового складу уряду. 

Повернімося в недалеке минуле і згадаймо аналогічні дії або бездіяльність попередніх урядів, що змінювалися в нашій державі щороку: одні розробляли програму, але не могли її виконати; стан виконання програм інших не задовольняв парламентаріїв; деякі уряди взагалі не розробляли жодних програм, а тому і не виконували їх. Тобто позитивне в діях уряду вже те, що проект програми підготовлено та міністри гарантують його виконання. Положення цього проекту враховують норми чинного законодавства щодо виконання тих чи інших державних програм, фінансування тих чи тих проектів, розвитку або підтримки окремих галузей економіки тощо. Крім того, за своїм змістом проект програми відповідає положенням послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки» та політичної Угоди між Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України про співпрацю і солідарну відповідальність. Останнє є знаковою рисою, оскільки означає єдність дій різних гілок влади і завдяки цьому відкриває перспективи досягнення очікуваних результатів. Положення проекту програми уряду відповідають вимогам, закладеним у проекти законів України, які вже були розглянуті у першому або другому читанні й мають бути ухвалені найближчим часом. Це, зокрема, «Про податок на доходи фізичних осіб», Податковий кодекс України, «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про іпотеку» тощо.

Здавалося б, усі зовнішні ознаки проекту програми дають змогу ухвалити її після відповідного доопрацювання і вдосконалення завдяки активній участі представників усіх зацікавлених сторін, у тому числі депутатів. Але ми знову повертаємося до старої проблеми: документ економічний і реалістичний, а пристрасті навколо нього — політичні, та ще й без об’єктивного аналізу і висновків.

Маю на увазі звинувачення на адресу розробників проекту програми в тому, що вони підготували документ, який наскрізь декларативний, недійовий і нереальний. До того ж абстрактні характеристики на кшталт «декларативність», «недійовість», «нереальність», можна застосувати до будь-якої програми. Будь-який закон України, проект закону або вже затверджену державну програму можна звинуватити в декларативності, бо механізми їх реалізації або застосування визначаються відповідними підзаконними актами (положеннями, інструкціями, порядками тощо). Стосовно проекту програми: хоча його і критикують за великий обсяг (30 сторінок), та цей обсяг сформувався саме за рахунок переліку конкретних, і головне — дійових, заходів у кожному напрямі діяльності уряду (розбудова фінансового сектору, реформування податкової системи, розкриття потенціалу регіонів тощо). Хотілося б зупинитися на декількох напрямах діяльності та шляхах їх реалізації.

Статистика свідчить, що останніми роками темпи економічного зростання в Україні падають. Збереження таких тенденцій на тривалу перспективу може повернути економіку знову на спадні позиції. Тому заслуговує на увагу поставлене урядом завдання щодо прискорення темпів приросту ВВП (2003 р. — 6 відсотків, 2004 — 8 відсотків). Однак саме по собі таке завдання — не більше, ніж гарне слово. Значно більший інтерес викликає те, як уряд передбачає досягти запланованого. І тут також аналіз змісту програми свідчить на її користь.

Одним із найважливіших напрямів своєї програми уряд назвав реформування податкової системи. Справді, саме вона є підґрунтям, на якому базується економічне зростання і, як наслідок, належне фінансування соціальної та гуманітарної сфер, охорони навколишнього природного середовища; зменшення кількості населення, що перебуває за межею бідності; відродження і підтримка вітчизняного виробника; підвищення якості життя народу.

Середні показники податкового тягаря в Україні не занадто високі. Втім, загальновідомий факт, що наші платники поділяються на дві категорії: пільговики і ті, хто фактично наповнює бюджет. Проблема полягає в тому, що перша категорія занадто численна. Зі 100 потенційних платників реально сплачують податки лише 25. Це означає, що податковий тиск на останніх значно вищий від середнього показника і фактично непомірний. У цьому напрямі уряд передбачає конкретні кроки. До того ж ці кроки плануються на виконання вимог чинних законів України стосовно оподаткування та проектів законів України, які вже ухвалені Верховною Радою в першому або другому читанні. І є впевненість, що їх буде прийнято до закінчення ІІІ сесії Верховної ради України ІV скликання («Про податок на доходи фізичних осіб», Податковий кодекс, «Про спрощену систему оподаткування»). Серед положень, викладених у цих проектах, можна виділити найголовніші позитивні зрушення, що сприятимуть виконанню поставлених урядом завдань. Це — поетапне зниження:

— податку на прибуток — до 20 відсотків;

— податку на додану вартість — до 15 відсотків;

— податку на доходи фізичних осіб — не більш як 20 відсотків;

спрощення процедури адміністрування податків, істотне скорочення податкових пільг та розширення бази оподаткування, поетапне наближення до прожиткового мінімуму мінімального неоподатковуваного доходу та удосконалення механізму оподаткування та звітності суб’єктів малого підприємництва.

Ухвалення вищезазначених законопроектів створить умови для підвищення рівня життя населення. До категорії бідних у нашій країні належать 13 млн. осіб, а доходи значної частини громадян все ще залишаються нижчими за прожитковий мінімум — 365 гривень. Вирішення цієї проблеми залежить від багатьох чинників, насамперед від зростання доходів населення, основним джерелом якого має бути збільшення рівня зарплати. Незважаючи на позитивні зрушення в цьому питанні, у сфері оплати праці є ще низка невирішених проблем, розв’язання яких і передбачає програма діяльності уряду. Якщо окреслити їх коротко, то можна зупинитися на трьох найголовніших кроках:

— по-перше, поетапне підвищення рівня заробітної плати до 25 відсотків, поступове наближення заробітної плати до розміру прожиткового мінімуму, запровадження механізму компенсацій грошових доходів населення у випадку несвоєчасного їх одержання;

— по-друге, це збільшення розміру пенсій залежно від трудового внеску особи, чому сприятиме ухвалення двох першочергових законів, які завершать реформування пенсійної системи в нашій державі — «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

— по-третє, підвищення рівня зайнятості населення працездатного віку майже до 70 відсотків, збільшення обсягів охоплення непрацюючого населення заходами активної політики зайнятості а також зменшення рівня та термінів тривалості безробіття.

Подальше ринкове реформування економіки неможливе без подальшої зміни економічного базису. Знаково, що нинішній уряд як ніколи чітко розуміє це. Рік у рік ми маємо лише підтвердження неефективності функціонування підприємств державної форми власності. Лише конкурентні умови та відсутність державної підтримки можуть навчити цих суб’єктів не тільки виживати (поглинаючи ресурси держави), а й розвиватися. Тому запланований Кабінетом Міністрів подальший розвиток приватизаційних процесів заслуговує на увагу. Тим паче що паралельно уряд береться забезпечити одну з обов’язкових умов цивілізованої приватизації —прозоре функціонування фондового ринку.

Водночас уряд планує новий підхід до вирішення регіональних проблем через перерозподіл державних доходів на користь місцевих бюджетів. Передбачається передача частини доходів центрального бюджету до місцевих. Однак нам відомий той факт, що на місцях, у регіонах витрачання коштів менш контрольоване. У зв’язку з цим цілком логічною є пропозиція уряду про посилення фінансового контролю в регіонах та цілковите переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування. Держава має піклуватися про свої регіони, але при цьому забезпечувати збереження державних коштів.

Реалізація плану ефективного використання потенціалу регіонів, окрім перерахованих вище заходів, передбачає:

— врегулювання питань власності територіальних громад;

— підготовку проекту закону щодо врегулювання питань адміністративно- територіального устрою;

— удосконалення законодавства щодо спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку з метою підвищення їх ефективності, забезпечення їх функціонування відповідно до міжнародних принципів;

— укладення договорів між урядом та відповідними обласними радами щодо розвитку регіонів тощо.

Для задоволення потреб критиків стосовно декларативності проекту програми залишилося тільки вказати в програмі номери і дати реєстрації таких договорів (між урядом та обласними адміністраціями).

Хотілося б сказати декілька слів і про реальність економічних показників, викладених у програмі, та відповідності їх іншим документам.

Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку, викладені в проекті програми уряду, відповідають показникам, закладеним в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2003 р., Основних напрямах бюджетної політики на 2003 рік та в Законі України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», ухвалених Верховною Радою України.

Наприклад, порівняємо основні показники макроекономічного розвитку проекту програми і Основних засад грошово-кредитної політики на 2003 рік:

Тобто основні показники макроекономічного розвитку, закладені в проекті програми уряду, відповідають аналогічним показникам, ухваленим Верховною Радою України, але критиків програми стосовно її «нереальності» ці показники в програмі вже не влаштовують.

Було б неправильно не зупинитися на такому напрямі діяльності уряду як розбудова фінансового сектору. У проекті програми Кабінет Міністрів України задекларував пріоритет захисту прав інвестора та кредитора, а не позичальника, удосконалення механізмів відчуження заставного майна, забезпечення вимог кредиторів. Недосконалість правового захисту кредитора — це одна з причин, через яку ставки з кредитів, незважаючи на те, що вони протягом 2002 року майже вдвічі знизилися, все-таки залишаються високими. Наслідками такого становища кредиторів є висока ризиковість кредитних операцій банківських установ. Саме з метою покращення ситуації у сфері кредитування уряд планує чітко регламентувати відносини позичальників і кредиторів, зокрема, надати дійовіші права виконавчим судовим органам, оскільки на сьогодні не виконується 90—95 відсотків рішень судів у цій сфері.

Надійний захист прав кредиторів позитивно вплине на всі сфери економіки України:

— зменшаться процентні ставки по кредитах;

— збільшиться кількість виданих кредитів;

— зменшиться ризик неповернення кредитів або їх неповернення компенсується оперативною реалізацією забезпечення по кредитах;

— зросте фінансування суб’єктів господарювання в промисловості, а передусім — середнього, малого бізнесу та населення, оскільки саме цей сектор потерпає від незадовільного забезпечення і підвищення комерційного ризику;

— унаслідок зростання ділової активності зменшиться рівень безробіття, збільшаться доходи населення, зростатиме доходна частина бюджетів усіх рівнів, розкриється, нарешті, потенціал регіонів.

Серед інших запланованих заходів уряду в фінансовому секторі також слід відзначити їхню цілеспрямованість:

— розгортання системи фінансового моніторингу та контролю за фінансовими операціями, реалізація рекомендацій FATF;

— взаємодія з Національним банком України з метою проведення обґрунтованої грошово-кредитної політики;

— участь у розробці і, головне, реалізації Комплексної програми розвитку банківської системи на 2003—2006 роки;

— забезпечення фінансового оздоровлення державних банків;

— створення умов для іпотечного кредитування.

Усі перераховані заходи разом із запланованими напрямами боротьби з тінізацією економічних оборотів, захисту прав кредиторів, боротьби з відмиванням коштів допоможуть Україні зміцнити свою економіку та досягти запланованого рівня зростання. На цій основі можна бути впевненим у вирішенні низки соціальних проблем. Виходячи з викладеного, нам здаються цілком реальними завдання щодо підвищення заробітної плати. Випередження темпів її зростання порівняно з темпами інфляції означає підвищення саме реальної зарплати, а відтак покращання добробуту населення. Звичайно, це не буде європейський рівень життя. Але досягти його відразу неможливо. Лише поступове наближення в результаті реформування економіки країни забезпечить нам достойне майбутнє.

Нарешті треба зазначити, що програма розроблялася великою кількістю представників органів влади, наукових і ділових кіл, міністерств, громадських і експертних організацій. Крім того, у її підготовці мали можливість взяти участь і народні депутати. Розглядалися всі ідеї та пропозиції. Позитивне те, що проект програми погоджуватиметься з керівниками обласних державних адміністрацій, і тільки після цього вона розглядатиметься у Верховній Раді України.

Тож у всіх, в тому числі критиків, була можливість попрацювати над проектом програми «Відкритість, дієвість, результативність». Є така можливість і на даний час, оскільки проект програми направили на доопрацювання. Тому замість витрачання сил на критику проекту програми діяльності уряду було б краще спрямувати їх на внесення пропозицій щодо вдосконалення програми.