Створюється враження, що в політичному житті країни наближається година «Х». З настанням весни активізувалися не лише опозиційні сили, а й пропрезидентські партії та їх лідери. Здається, що у повітрі запахло не пролісками чи мімозою, а «порохом» майбутніх передвиборчих баталій. У попередньому огляді подій внутріполітичного життя ми вже звертали увагу на зрослу активність колег-журналістів. Нині естафетну паличку в них перехопили політики.

Маленькі штрихи  до «битви титанів»

Опозиція уже розпочала черговий етап акції «Повстань, Україно!». А минулої неділі відбувся всеукраїнський з’їзд депутатів рад усіх рівнів від опозиційного трикутника (не плутати з любовним). Щоправда, опозиція, попри запевнення Віктора Ющенка, так і не дочекалася руки допомоги від блоку «Наша Україна». Недаремно виступ колишнього прем’єра на з’їзді депутатів рад усіх рівнів переривався вигуками: «Регламент!». Блок продовжує дистанціюватися і від владних, точніше пропрезидентських сил, і від опозиції. Віктор Ющенко й надалі грає свою гру, експлуатуючи високий рейтинг довіри громадян України, отриманий під час прем’єрства. Всенародна любов доволі часто може обернутися такою само шаленою ненавистю. Отож «Наша Україна» поспішає повільно: лише наприкінці березня пройде «Всеукраїнський форум демократичних сил-2». Проте водночас у штабі блоку відбулася поки що незрозуміла багатьом оглядачам рокіровка. Керівником штабу блоку несподівано став Олег Рибачук, який замінив на цій посаді Романа Безсмертного. Однак активізувалася не тільки опозиція. Дедалі частіше у ЗМІ починають світитися ймовірні кандидати від влади на найвищу посаду в державі. По-перше, сьогодні чи не головним творцем новин став Голова Національного банку України Сергій Тігіпко, кандидатуру якого частина аналітиків продовжує розглядати крізь призму ймовірного «спадкоємця» Леоніда Кучми на посаді глави держави. По-друге, наприкінці тижня активізувалися розмови навколо особи глави президентської адміністрації, лідера об’єднаних соціал-демократів Віктора Медведчука. Головний соціал-демократ країни дав розгорнуте інтерв’ю одному з престижних тижневиків. Отож, схоже, зимове затишшя минуло, а нинішня весна уже зовсім не нагадує розминку перед великою «битвою титанів». І мається на увазі не лише і навіть не так протистояння по осі «влада—опозиція», як всередині —з вигляду монолітних — представників обох таборів.

Великий розлом

Ні оглядачі, ні аналітики не дочекалися в неділю висунення єдиного кандидата на посаду глави держави від опозиції. І не дивно. Оскільки у кожного з трьох лідерів свої завдання, у кожного своя мета. Зрозуміло, лідер комуністів Петро Симоненко ніколи не погодиться на те, щоб кандидатом від опозиції став не він, а хтось інший. І цьому є певні пояснення. Попри небувалу єдність опозиційних лав, у трикутнику є значні ідеологічні розбіжності. Передусім у комуністів з представниками Блоку Юлії Тимошенко. А у спину ватажкові українських лівих «дихає» Леонід Грач, який ніколи не приховував свого бажання балотуватися на виборах 2004 року. Мало того, кримський комуніст номер один уже підготував і запасний стартовий майданчик для себе у вигляді громадської організації «Спадкоємці Богдана Хмельницького». А тому необережний крок Петра Симоненка стосовно підтримки єдиного кандидата від опозиції (але не його самого) може спричити новий розкол у Компартії України. З іншого боку, Соціалістична партія вустами першого секретаря ЦК Йосипа Вінського уже дала зрозуміти співвітчизникам, що соціалісти висунуть свого кандидата у Президенти України. Про серйозність намірів СПУ свідчить і те, що лідером Донецької обласної організації обрано молодого, але авторитетного Юрія Луценка. Навряд чи захоче піти у «тінь» без серйозних гарантій з боку Віктора Ющенка стосовно свого політичного майбутнього і «залізна леді» української політики Юлія Тимошенко, яка прагне перетворити опозиційний трикутник на своєрідний квадрат. Але не «чорний», не Казиміра Малевича. Не менше проблем і в таборі пропрезидентських сил. Поки що всі оглядачі сходяться на тому, що між основними претендентами на крісло глави держави є певна конкуренція, яка виливається то у розпад (хоч і тимчасовий) парламентської більшості, то у критику урядової програми, то в нотки образи в голосі нинішнього прем’єра Віктора Януковича. Отож наступний парламентський сесійний місяць і має дати відповіді на чимало запитань.

100 днів бігу з перешкодами

Насамперед на запитання стосовно парламентської більшості й коаліційного уряду, утвореного представниками політичних сил, які увійшли у більшість. Минулого тижня виповнилося 100 днів, як новий уряд приступив до роботи. І, за традицією, саме тепер уже мали виявитися контури того, що можна очікувати громадянам від Кабінету Міністрів у майбутньому. Однак поки що уряд лише розгрібає завали на своєму шляху. По-перше, урядовцям довелося докласти максимум зусиль, аби подолати наслідки безвідповідального ставлення частини депутатського корпусу до застережень з боку FATF і домогтися скасування запроваджених проти нашої країни фінансових санкцій. Однак так і не вирішено проблему пошуку коштів для реалізації у повному обсязі закону про збільшення мінімальної зарплати з 1 січня до 185, а з 1 липня — до 237 гривень. 7 мільярдів гривень на дорозі не валяються, а тому урізання витратної частини Держбюджету поточного року неминуче, як прихід весни, попри березневі снігопади. Або уряду треба буде домовитися із законодавцями про внесення змін до прийнятого напередодні новорічних свят закону, що, безумовно, не додасть популярності новому складу Кабінету Міністрів. Водночас уже перше обговорення програми діяльності уряду викликало різку її критику. Зокрема, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин висловив думку, що програма страждає декларативністю й популізмом і не дає відповідей на чимало актуальних запитань щодо розвитку народногосподарського комплексу, підвищення рівня життя українських громадян. Одне слово, урочистого маршу підтримки урядовці поки що не почули. Тому знову пішли розмови про пошук Кабінетом Міністрів ймовірних союзників та формування нової парламентської більшості із залученням до її складу фракції «Наша Україна» і відмінусуванням фракції об’єднаних соціал-демократів. Адже затвердження програми у Верховній Раді убезпечує уряд протягом року від висловлення недовіри з боку законодавців. Щоправда, як мовиться у таких випадках, прогнози — річ невдячна, можуть справдитися або не справдитися.

Замість післямови

Що чекати найближчими днями? 9 березня опозиційний трикутник хоче знову провести велелюдні акції протесту. Два роки тому влада і опозиція уже сходилися у силовому клінчі. Як буде цього разу? Невже наші політики й досі не зрозуміли, що силовими й неправовими методами високої мети не можна досягнути, що найліпший метод — компроміс і шлях переговорів? Поживемо — побачимо.