Англійський поет-реаліст епохи середньовіччя стосовно того, про що зараз піде мова, немов у воду дивився. Через кілька століть думку англійського дипломата стисло і коротко, по-пролетарськи, без поетичних вихилясів висловив буревісник радянської літератури Максим Горький: «Книга — джерело знань».
Правда, обидва літератори мали на увазі дещо інше і зовсім не допускали, що це стовідсотково може стосуватися підручника із правленими, заклеєними та заретушованими текстами. Але саме ці купюри, саме ці шрами від хірургічного втручання і служать, за словами Д. Чосера, новим пізнанням, новим осмисленням, новим джерелом знань (за М. Горьким), які привносить старий, препарований шкільний підручник.
На старом поле каждый год
Родится новая пшеница;
Из старых книг,как срок придет,
Познанье новое родится.
Джефрі Чосер,англійський поет.
Не прославиться сокира без рубача
Книга «Українська мова» С. Чавдарова і П. Лисенка, підручник для третього класу початкової школи, виданий 1939 року в Харкові 500-тисячним накладом, дісталася мені у спадок від діда-педагога. Пам’ятаю, як, вручаючи книгу, він сказав: «Відкриєш для себе багато нового...» Молодий, самовпевнений, я скептично сприйняв дідові слова, подивувавшись: ну що нового може відкрити для себе в підручнику для початкової школи людина з вищою освітою?.. Але книгу не заникав, тим більше, що невдовзі вона стала пам’яттю про дідуся, а ось тепер заговорила.
У кількох місцях книги дитячим почерком написано: «Щербакова Алла». Напевне, цим підручником користувалася саме ця учениця третього класу. Як кажуть, не прославиться сокира без рубача, тож на початку книги чітким канцелярським почерком зроблено інший запис: «Перевірено за інструкцією 28.07. Вчителька Біликова». Видно, дитина не могла одразу запам’ятати прізвище нової для себе вчительки, тож на палітурці помітила: «Бєлікова Тит’яна Миколаївна». Оце і всі вихідні дані про тих, хто працював з цим підручником.
Виправлений для «народної»
Якщо покласти на шальки терезів фашизм (зокрема його різновид гітлеризм) і сталінізм, то стрілка зупиниться на показнику людиноненависництва, тиранії, маніакальної імперської величі, паранойї і шизофренії обох вождів-фюрерів. А в підсумку боротьби двох майже однакових суттю, але різних забарвленням ідеологій —мільйони ні в чому не винних людських жертв, гори трупів рядових учасників війни. Нема прощення ані гітлеризму, ані сталінізму.
Ще з часів Римської імперії відомий постулат, що будь-яка імперія буде міцною лише тоді, коли вдасться закріпити свої позиції не тільки силою, а й ідеологічно. Безперечно, ази ідеології закладаються у школі. Це — аксіома.
Під час Великої Вітчизняної війни німецько-фашистська окупаційна влада повідкривала в Україні чотирикласні початкові
народні школи для дітей віком до 11 років.
Як видно з документа, кількість предметів викладання обмежена. Мета — дати дітям елементарні знання. До речі, згідно з даними покійного професора Микити Грищенка, так звані народні школи охоплювали лише один відсоток дітей шкільного віку. Наприклад, у Києві до окупації було 157 шкіл, де навчалося 96 611 школярів. Під час окупації функціонувало 40 народних шкіл, які відвідувало 6470 учнів. У Харкові відповідні доокупаційні показники — 135 шкіл і 103 387 учнів, окупаційні — 24 і 11000. А, наприклад, у Лохвиці до війни було 5 шкіл, де навчалося 3000 учнів. Під час же окупації до однієї школи ходило десятеро дітей.
Цікавий факт. У відповідь на бойкотування школи в окремих містах і селах окупанти ввели штрафи за невідвідування шкіл. Так, у Макар’ївському районі нині Луганської області за невідвідування школи було встановлено штраф у розмірі 300 карбованців.
Зрозуміло, що своїх підручників для ненімецьких шкіл в Україні окупанти не надрукували. Тож учителі народних шкіл користувалися препарованими радянськими. Саме такий підручник і подарував мені дід. У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського я відшукав оригінал. І почав гортати обидві книги.
Перед тим як зіставляти довоєнний підручник з виправленим окупаційним, я хочу застерегти, що не буду давати будь-яких політичних оцінок, а тим більше не проводити ніяких часових аналогій. Для мене гітлеризм і сталінізм — одного поля ягоди.
Перевірено за інструкцією...
Правки рясніють вже на першій сторінці. Завдання № 3 вимагало списати речення і вставити замість крапок узяті з дужок пропущені слова. У неправленому підручнику речення було таке: «Ми співали пісню про славного піонера...», а в дужках — «Павлика Морозова». Суворий цербер частину речення заклеїв і дописав «українського письменника». А в дужках, на місці заклеєного Павлика Морозова, написано «Шевченко». Тож виходило, що перше речення звучало так: «Ми співали пісню про українського письменника Шевченка». Школярі не повинні були знати про Ленінградський палац піонерів імені Сергія Мироновича Кірова. І про те, що в селі Березівка раніше було три колгоспи, а стало три млини.
Текст четвертого завдання замінено майже повністю.
Так було:
«Колгоспниця села Старосілля Марія Демченко обіцяла Йосифу Віссаріоновичу Сталіну зібрати п’ятсот центнерів буряків з гектара. Своє зобов’язання вона виконала. Робітника Стаханова за віддану роботу уряд нагородив орденом Леніна. На березі Каспійського моря стоїть місто Баку. У цьому місті народився Сергій Миронович Кіров. На Кавказі є велика гора Казбек».
А так стало:
«Іван Франко — автор твору «Грицева шкільна наука». В школі я приятелюю з Катрею. Нашого вчителя зовуть Микола Петрович. На березі Каспійського моря стоїть місто Баку. Я народився в селі Буди на Харківщині. На Кавказі є велика гора Казбек».
Коментарі не потрібні.
Не менш цікавими для роздумів є правки тексту у десятому завданні. Перша половина тексту була такою: «Першого вересня ми святкуємо Міжнародний юнацький день. Ще в юнацькі роки В. В. Куйбишев попав на заслання. Колишній луганський слюсар Климент Єфремович Ворошилов є маршал Радянського Союзу та нарком оборони СРСР. Петро Власенко був делегатом на зльоті піонерів Донецької області». Після виконання вимог інструкції текст став явно аполітичним: «Найкраще в житті людини це юнацькі роки. Луганські заводи дають багато продукції. В Донецькій області добувають вугілля»...
В одинадцятому завданні комсомольські та піонерські бригади не могли від’їжджати до підшефних шкіл. Замість них школярські колони від’їжджали на польові роботи.
Однозначно в підручнику колгоспники замінені селянами, мати-трактористка — на матір-трудівницю, загони на школи, земкомвідділи — на управи, радгосп на державне господарство, піонери — на учнів або дітей, червона (армія) на героїчну тощо.
Не знаю, чи знали фашисти, хто і якою ціною споруджував Біломорканал і як більшовики сполучали Волгу з Москвою-рікою, але цей текст, як і текст про Турксиб, вони заклеїли. Явно ідеологічний текст зрозумілого спрямування у завданні № 88 керманичі народної школи поміняли на націонал-патріотичний.
Було: «Мов непохитна скеля стоїть Радянський Союз. Радянська країна — батьківщина пролетарів усього світу. Трудящі всіх країн дивляться з надією на Радянську країну. Робітники і колгоспники будують соціалізм. З Радянської землі до трудящих усього світу йде заклик до боротьби й перемоги. Ми пишаємося радянською комсомольською молоддю. Ми живемо в Союзі Радянських Соціалістичних Республік».
Стало: «Непохитний у своїй боротьбі український народ. Українська земля — моя батьківщина. Сусідні народи поважають українську державу. Заповзято працюють трудящі української землі. З української землі є користь іншим народам. Українці пишаються українською землею. На українських землях одержують багаті врожаї».
Деякі завдання заклеєні повністю, але нічим не замінені. Чи то важко було придумати заміну, чи і так вистачало матеріалів. Повністю заклеєно оповідання «Прикордонник» та вірш «В таборах» (піонерських, зрозуміло). Оповідання «Жовтневі свята», про Груню, котра з батьком стояла на трибуні, і завдання № 105 — оповідання «Демонстрація», аналогічного плану — також заклеєно. Така ж доля спіткала вірші «Більшовицькі жнива», «Пісня про Щорса», «Пісня про Червону Армію» і, звичайно, «Пісню про Сталіна».
П’ятдесят друга сторінка, хоча там тільки чотири малюнки, заклеєна повністю. Бо на малюнках Серго Орджонікідзе, який відвідав «Артек».
Привертає увагу завдання № 8, де потрібно було написати в алфавітному порядку чоловічі та жіночі імена. Яка ж уже тут політика? Та четверо імен заретушовано. Скринька відкривалась просто: єврейське питання. Закреслені імена — Соломон, Фаня, Єва, Ціля. На 72 сторінці ім’я Майя у тексті переправлено на Марта.
У завданні № 266 ішлося про боротьбу Сергія Лазо з японцями і про знущання білих та японських генералів з трудящих селян. Після препарації текст географічно повернувся в Україну, та й багнети бійців спрямувалися в інший бік. Оповідку про Лазо замінено на такий текст: «Ми з захопленням читали оповідання про боротьбу українського народу з польськими панами. Під час читання у класі було тихо. Ми з зацікавленням стежили за боротьбою української Армії з польськими панами. Знущанню панів над трудящими настав кінець. Польському знущанню нарешті покладено кінець».
Мабуть, цих прикладів уже досить, щоб мати цілісну картину про весь виправлений підручник. Правий був дід. Я відкрив для себе багато нового. Хоча це був усього-на-всього підручник для третього класу.
А що ж узамін?
Переробленими підручниками користувалися недовго. Закреслені чорнилом чи олівцем окремі слова, заклеєні папером цілі речення чи й завдання, природно, викликали в дітей підвищений інтерес. Це не могло не турбувати окупаційну владу. Тож наприкінці 1942 року до шкіл надійшла директива про повне знищення всіх радянських підручників.
А що ж запропонували взамін? У Харкові видали підручник «Рідне слово». У Львові — «Українську читанку для першого класу народних шкіл», «Українську читанку для другого класу» і т. д. Згодом радянські автори стверджували, що ці підручники наскрізь просякнуті духом націоналізму.
Автор щиро дякує співробітниці НБУ ім. В.Вернадського Наталі Солонській за допомогу в підготовці цієї публікації.
