Українська наука адміністративного права нині перебуває на етапі радикального оновлення, що зумовлено об’єктивними потребами приведення концептуальних засад регулювання взаємостосунків між владою і людиною у відповідність з європейськими стандартами громадського життя, соціальної стабільності і демократичного розвитку. Водночас і здійснювана в Україні адміністративна реформа потребує дотримання принципу верховенства права, більшого наближення апарату виконавчої влади до інтересів і очікувань суспільства, кожного громадянина. Не випадково, що саме під таким кутом зору багатоманітні організаційно-правові проблеми виконавчої влади грунтовно висвітлюються у новій книзі «Виконавча влада і адміністративне право», підготовленій ученими-адміністративістами з Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Академії правових наук України, провідних навчальних закладів країни.
Приваблює передусім загальна орієнтація дослідників на утвердження в адміністративному праворозумінні дуже важливої і перспективної тези про необхідність безумовного впровадження в державному управлінні — замість колишньої ідеології «панування» держави над людиною — принципово нової ідеології «служіння» держави інтересам людини. В книзі переконливо доводиться, що завдання структурно-функціональної раціоналізації системи управління, зрештою, мають бути підпорядковані завданням її всеохопної демократизації і гуманізації. На сьогодні це — справжній «виклик часу», на який має належним чином відповісти реформоване адміністративне право, всі основні інститути якого, зокрема: правосуб’єктність учасників управлінських відносин, компетенція, форми і методи діяльності органів виконавчої влади, державна служба, правовий захист прав громадян, державний контроль, адміністративний процес і адміністративна відповідальність — докладно проаналізовані саме в аспекті їх сьогоднішньої динаміки і перетворення.
Ще однією надзвичайно позитивною стрижневою рисою рецензованої монографії є та значна увага, що приділена авторами узагальненню сучасного європейського досвіду організації виконавчої влади і адміністративного законотворення. З особливим інтересом сприймається цей підхід під час висвітлення таких актуальних для нашої країни проблем, як врегулювання адміністративних процедур, управлінських послуг, статусу державних секретарів міністерств, проходження державної служби, організації державного контролю і адміністративної юстиції тощо.
Безперечною перевагою рецензованої праці є представлення в ній найновіших наукових здобутків фахівців, що взяли участь у її підготовці. Це дало можливість сконцентрувати в одній монографічній роботі нетривіальні результати досліджень різних авторів, які працюють над розробкою багатоаспектної проблематики виконавчої влади, що надзвичайно важливо, адже саме багатоаспектності у підходах сьогодні не вистачає для серйозного прискорення адміністративної реформи. Запропоновані в книзі матеріали дають змогу оцінити та зрозуміти найбільш складні та дискусійні проблеми, запрошуючи у такий спосіб до їх ширшого обговорення з метою винайдення обгрунтованіших шляхів їх розв’язання. Такий підхід треба визнати не тільки досить плідним, а й перспективним для вітчизняної юридичної науки.
Розширення авторського колективу за рахунок залучення молодих учених внесло новий відтінок у подачу матеріалу, особливо щодо сутності призначення та вдосконалення державного контролю в системі виконавчої влади.
Навіть стисла характеристика рецензованої книги була б неповною, якщо не звернути увагу на насиченість її змісту глибоким аналізом чинного адміністративного законодавства та численними пропозиціями з підготовки нових законодавчих актів. З особливою увагою треба поставитися до аргументації авторів стосовно питань, що мають бути врегульовані в законах про Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, про надання управлінських послуг, а також у кодексах про адміністративні провини, загальні адміністративні процедури, адміністративне судочинство тощо.
Звісно, не з усіма положеннями книги можна беззастережно погодитись, але їх практична спрямованість і конструктивізм не можуть не заслуговувати на увагу і підтримку.
Віталій ОПРИШКО,доктор юридичних наук,професор,член-кореспондент НАН України.
