Як розпорошився цілий завод

У колись знаменитій радянській серії книг «Історія заводів і фабрик» Дніпродзержинський вагонобудівний завод імені газети «Правда» мав свій особливий том. Хроніка виникнення, становлення і етапів «великого шляху» цього підприємства викликала інтерес і багато важила у всесоюзних масштабах. Нею справді можна було пишатися. Підприємство єдине у тодішньому Союзі випускало спеціальні залізничні платформи, вагони та думпкари, призначені для перевезення металургійної сировини і продукції. На них воно спеціалізується і нині.

Адже на перших порах і теперішньої історії вагонобудівний завод не опинився в становищі розбитого вагону. Йому, запевняють дніпродзержинці, напрочуд повезло. В романтичну епоху Горбачова трудовим колективам дозволялося, якщо пам’ятаєте, обирати собі директорів. То вагонобудівники і обрали Миколу Яковича Кужима — людину непересічних здібностей і неординарної вдачі. Чоловік, який досі працював головним інженером іншого машинобудівного підприємства, зумів підібрати тут колектив однодумців і блискучих фахівців та організаторів виробництва. Всі вони, до речі, з іменем заводу народилися й виросли, виховувалися і вчилися — потомственні вагонники. І тепер в круговерті-колотнечі непростих часів змогли зібрати волю і думи, вистояти і вийти переможцями. Адже пригадайте 90-ті роки вже минулого століття — що тоді коїлося у нас чи не з усіма заводами? А вагонобудівний працював, наче нічого навкруги не відбувалося: мав замовлення чи не на рік наперед і виконував їх, систематично виплачував людям зарплату, навіть примудрявся займатися технічною модернізацією своїх потужностей і утримував соціальну сферу...

Не в останню чергу й тому, що, знову-таки дякуючи розважливості та відповідальності Миколи Кужима, вдалося по-людськи й роздержавити завод. По-людськи —це так ми трактуємо намагання в пеклі приватизаційної лихоманки не пустити «ешелон» під укіс, а вберегти його на рейках цілком перспективної магістралі. На чолі з Миколою Яковичем було створено ВАТ «Дніпровагонмаш». Яке, крім вагонобудівного заводу, увібрало в себе і два невеликі суміжні — сталеливарний та деревообробний. І хоч Фонд держмайна, як нам здалося, не вельми переймався долею такого виробництва, а всілякі запопадливі довірчі товариства аж бігом скуповували в населення приватизаційні сертифікати, 20 відсотків акцій ВАТ «Дніпровагонмаш» зрештою придбала спільно з дніпродзержинцями заснована громадянином США Семом Будовським фірма «US Dnіpro», а 43 з лишком — комерційне підприємство «Дніпровагонімпекс-1».

Про останнє, в розпорядженні якого опинився вирішальний пакет, окремо. На підставі законів України «Про господарські товариства» та «Про підприємства в Україні» це товариство створили 14 провідних спеціалістів та керівників «Дніпровагонмашу». Переважно тих, які вийшли з робітничих династій і прикипіли до підприємства. Серед них, зрозуміло, члени команди Миколи Кужима, які очолювали служби, відділи, цехи...

Усе правильно, зрештою. Якщо роздержавлення та приватизацію задумано і здійснено задля того, щоб вишукувалися у нас ефективні та спроможні власники, то як інакше? Людство за всі віки нічого кращого від приватної власності не придумало. А у випадку з ВАТ «Дніпровагонмаш» саме з’явилася людей ціла когорта, котрі здатні були стати і стали хазяями підприємства. Що й засвідчила пристойна робота заводу. Це, якщо хочете, був той рідкісний у нас випадок, коли майже за ідеальним варіантом відбулася корпоратизація потужного машинобудівного підприємства. Зі збереженням його колективу, спеціалізації і майбутнього. Ще трохи, і можна було б Дніпродзержинський «Дніпровагонмаш» заносити в аналоги успіхів ринкових перетворень в Україні. У вагоні минулого справді далеко не заїдеш, а на ліпший «перехідний період» марно було й сподіватися.

Однак незабаром сталася аварія — ось у чому річ і прикрість. «Стрілки перевели» тоді, коли занедужав і на тривалий час облишив активну діяльність Микола Кужим. Саме в цей час трохи несподівано для деяких засновників ТОВ «Дніпровагонімпекс-1» його директором призначається Сергій Ракітін. Та все б і нічого, якби далі не сталося щось незбагненне...

Маємо два документи — дві угоди за №№ 17 та 18 від 20 липня 1998 року. З яких дізнаємося, що ТОВ «Дніпровагонімпекс-1», з одного боку, в особі генерального директора С. Ракітіна іменується далі Продавець, а українсько-болгарське підприємство «ДніпроБал ТОВ» і АТ «Транс-трейд корпорейшн», з другого боку, іменуються далі Покупцями. І домовляються, що Продавець зобов’язується передати у власність Покупцям, а Покупці — прийняти і оплатити разом 544 тисячі 848 простих іменних акцій ВАТ «Дніпровагонмаш» на загальну суму 136 тисяч 212 гривень. А це за півціни. Бо хоч номінальна вартість кожної акції 50 копійок, «купівля-продаж здійснюється за ціною 0,25 гривні за одну акцію».

Але слухайте далі. Рівно через місяць українсько-болгарське СП «ДніпроБал» саме виступає у ролі Продавця і раніше викуплені акції «Дніпровагонмашу» частково продає... громадянину України Сергію Івановичу Ракітіну. А частково, як потім з’ясувала компетентна перевірка КРУ, Андрію Яловому та Віктору Распорському і ще двом особам. Які виявилися, на нашу думку, чи найбідовішими поміж інших, чи найхитрішими, чи просто в потрібний час опинилися на потрібних «ключових позиціях», але маємо те, що маємо: акціями, що були у «Дніпровагонімпексу-1» (засновники 14 осіб), тепер же вони дісталися лише п’ятірці. АТ «Транс-трейд корпорейшн» перепродувати свою ж покупку, щоправда, не довелося.

Те, що відбулося, окремі юристи трактують так: цей факт свідчить, що угоди були укладені лише для годиться, без наміру створювати правовідносини між їх учасниками та з метою привласнення акцій ВАТ «Дніпровагонмаш» обмеженим колом осіб.

Із тими самими 20 відсотками, які згідно з реєстром належали, як раптом з’ясувалося, фірмі «US Dnіpro», одним із засновників якої є Сем Будовський, взагалі склалася загадкова історія. Громадянин США спершу заходився навіть «відхрещуватися» від частки акцій «якогось підприємства в Україні», оскільки в нього ніколи не було жодних документів, які підтверджували б існування його українських акцій і право на володіння ними. Він навіть, уявіть собі, не підозрював, що всі 20 відсотків цінних паперів ВАТ «Дніпровагонмаш» придбані свого часу компанією «US Dnіpro». А куди «бідолашному» американцю білоруського походження було діватися, якщо акції справді йому дісталися «в якості додаткової винагороди за допомогу в «просуванні» продукції ВАТ «Дніпровагонмаш» на ринки США». Далі Будовський раптом, довго не думаючи, символічно, по-американському щедро оцінив свій пакет в один долар.

Єдине, що, на нашу думку, зрозуміло — очевидно, мали вирости відсотки акцій, якими заволоділи віднедавна щасливчики. А ще ми вважаємо, що одних власників обібрали до нитки і залишили з облизнем інші. А воно, хоч як крутіть і вертіть, суспільство у нас уже таке, що й приватну власність закон має захищати, хіба не так?

А поки що обласна прокуратура (вимога від 29.04.2002 р.) разом з територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (доручення від 13.05.2002 р.) побажали єдине — перевірити законність «щодо реорганізації ВАТ «Дніпроважмаш» у 1998 році». Річ у тім, що куючи залізо, поки воно було гарячим, той самий С. Ракітін чи винятково за власною ініціативою, чи за підказкою, хутко «приєднав» ТОВ «Дніпровагонімпекс-1» до «Дніпровагонмашу». У результаті, розмірковуємо, остаточно і ніби назавжди засновники ТОВ позбавилися і прав власності на чимале майно товариства та на акції і прибутки від них, і можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність через належні їм раніше корпоративні права у ВАТ «Дніпровагонмаш». Сміливий прохід через усю «дошку» — і в дамках. А в міськвиконком перегодом листи. Згідно з наказом № 17 від 22.06. 1999 року «ВАТ «Дніпровагонмаш» є правонаступником ТОВ «Дніпровагонімпекс-1» і перебирає на себе всю заборгованість ТОВ». Годиться? Ніхто не проти? Тоді «в зв’язку з припиненням фінансової діяльності просимо скасувати ТОВ «Дніпровагонімпекс». Щоб про нього і згадки не лишилося. В міськвиконкомі, дякувати Богу, охоче погоджуються.

Щоправда, існує і потрапив нам до рук протокол № 4 зборів засновників ТОВ «Дніпровагонімпекс-1» від 4 грудня того-таки 1998 року. На яких саме і йшлося «про реорганізацію ТОВ «Дніпровагонімпекс-1» шляхом приєднання його до ВАТ «Дніпровагонмаш». За протоколом «реорганізацією» безоплатно передано у ВАТ і майно товариства передусім у вигляді неабиякої нерухомості. Не передбачивши жодної компенсації за нього засновникам ТОВ. Але «дивовижніше» інше: власноруч у протоколі підписалося менше учасників зборів, ніж потрібно, щоб їхніх голосів вистачило на 54 відсотки «від присутніх», які начебто набрала пропозиція про «реорганізацію». Це по-перше. А по-друге, авторитетні фахівці Контрольно-ревізійного управління області, які працювали, нагадаємо, за вимогою і дорученням прокуратури, дійшли висновку, що насправді «злиття ВАТ «Дніпровагонмаш» з будь-яким іншим підприємством протягом 1998—2001 років не здійснювалося» і «рішення про реорганізацію товариства загальними зборами акціонерів не приймалося». Відтак (цитуємо далі) «аналізом документів, наданих під час перевірки, та розгляд яких належить до компетенції Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, реорганізація ВАТ «Дніпровагонмаш» не встановлена».

А всіх документів перевіряльники просто не виявили. Хоча знайомий нам В. Распорський як технічний директор ВАТ «Дніпровагонмаш» і повідомляв письмово: усі документи за описом та актами передано в архів ВАТ «Дніпровагонмаш». Натомість у заводському архіві знайшли симпатичний акт про знищення документів, які не підлягають тривалому зберіганню, датований 16 лютого 2002 року. З нього випливало, що до переліку необов’язково довго зберігаючих потрапили головна книга товариства за 1998 рік і первинні бухгалтерські «фоліанти» за 1999 рік. Славненько? Тим паче що акт не містить жодного підпису працівників Дніпродзержинського міського державного архіву, котрі, якщо вірити йому, акту, «здійснювали експертизу та відбір документів для знищення». Зате підписаний тим само Віктором Распорським.

Ще цілі, дякувати Богу, свіжі документи і бухгалтерські фоліанти. Які свідчать, що святе місце порожнім довго не залишається. «Дніпровагонімпекс-1» зник, але є ТОВ «Дніпро-Орні». Любіть і шануйте! Тепер через нього здійснює часто-густо свою економічно-реалізаційну діяльність «Дніпровагонмаш». Бо директором «Орні» не хтось там, а Андрій Яловий. Як начальник маркетингу «Вагонмашу» він візує угоди з «Орні», а як директор «Орні», він виконує. Коло, як то кажуть, замкнулося.

Не випадково ж бо, гадаємо, зараз скликають і готують збори акціонерів, на яких збираються навздогін виправити деякі «недогляди». На кшталт ліквідації дочірнього підприємства «ліквідованого» раніше наспіх «Дніпровагонімпексу-1». А також, звичайно, емісією акцій. Але якщо нема навіть документів тривалого зберігання, то довготривалого терпіння, тим паче, не може бути. Нам стало відомо: ошукані співзасновники колишнього «зачиненого» ТОВ «Дніпровагонімпекс» апелюють сьогодні до правоохоронних органів, вважаючи, що у них без сорому і совісті забрали левову пайку цілого заводу, і кажуть, наче нічого такого не було. Поертати чуже добро туди, де воно досі лежало принаймні, на нашу думку, не збираються. І навіть, чомусь нам здається, сподіваються, що не доведеться повертати тим, у кого «взяли».

Але так не має бути. І ми особисто ні на йоту не сумніваємося, що Генеральна прокуратура України свою місію виконає і доведе справу до логічної ясності. Але вже зараз шкода, і дуже, що в нас досі всі ратують за здоров’я, а співають за упокій — і геть щасливі та вдалі випадки з приватизацією солідних підприємств закінчуються, одначе, такими неправедними фіналами. Невже нам ніколи не здолати і не зупинити безпрецедентної і безпардонної сверблячки ласих спершу все розкрасти у власні кишені, а лише потім дбати про благополуччя держави? В економіці країни йдуть зрушення на краще. Добре працює і «Дніпровагонмаш».

Дніпропетровська область.