Родовід закодований у прізвищі

Каденюк Леонід Костянтинович. У ХV—ХVІ століттях у населених пунктах Західної України, Мозирщини, Брестщини (Білорусія) документи фіксують наростаюче поширення прізвищ із суфіксами УК, ЮК, ЧУК. Цікаво, що до цього вони тут не фіксувалися. За сучасними дослідженнями, прізвища на УК, ЧУК у відсотковому відношенні становлять у Волинській області 33,6 відсотка, у Рівненській (колишня Волинь) —38,5 відсотка, Хмельницькій — 21,5, Житомирській —33,5, Івано-Франківській — 19,5, Брестській області — 50 . Чи не пов’язані згадані реалії з появою на цих теренах половців? Схоже, їхня міграція, племінні традиції вплинули на подальше утворення місцевих прізвищ з додатком тюркського закінчення (Поліщук, Іванюк, Павлюк тощо). У половців прізвища із доважком на УК, ЮК, ЯК — переважають. Так, у «Літописі руському» знаходимо відомості про таких половецьких ханів, як Белук, Боняк, Єлдичюк, Ізай Белукович, Кобяк, Кончак, Кунячюк, Моначюк Чагрович, Осулук, Саук, Тарсук, Тігак, Чилбук Тарголович, Шарукань Старий.

Якщо на Івано-Франківщині подібні прізвища теж зберігають домінуючі позиції, то на Львівщині їх відсоток дуже незначний. Причина тут, мабуть, у тому, що у часи переселення половців Львів належав Польщі. А на території поблизу Чернівців, Івано-Франківська, що була окраїною Великого князівства Литовського, могли осісти підлеглі Тохтамишу половці, які втікали від розправи його опонентів. Союзник литвинів з усім своїм родом, до речі, не раз ховався від переважаючих сил ворогів на землях князя Вітовта. Останній на окраїнах своєї держави заснував чимало міст-фортець, поселень, які потребували нових поселенців. Тож у них, схоже, знайшли прихисток ті, хто втомився від переслідувань, боротьби у Причорномор’ї, Криму. У прикордонні між Угорщиною, Польщею та Великим князівством Литовським, до речі, виникли ще раніше, у ХІ—ХІІІ століттях, великі поселення осілих половців, чорних клобуків (печенігів, торків). В останніх було дуже багато спільного з першими. Наприклад, чорноклобуцький хан називався Кулдюр.

На Волині й досі у багатьох прізвищах збережено тюркське походження родоводів багатьох волинян (Авдюк, Базюк, Балюк, Бартюк, Басюк, Батинчук, Батюк, Богайчук, Богдюк, Бортничук, Ваколюк, Мамай, Мандзюк, Матчук, Мацюк, Пінчук, Самчук, Сацюк, Томчук). Що ж означає буквально Каденюк? У половців як нащадків тюрків «кадин» означає «береза», «знатна жінка». Отже, найвірогідніше Каденюк — «син знатної жінки».

Каратуманов Олег Юрійович. У тюркських мовах «кара» означає «чорний», «туман» — «туман, десять тисяч». Можливо, буквально прізвище можна тлумачити як «воїн чорної орди».

Кармазін Юрій Анатолійович. Прізвище Кармазин згадується у реєстрі Війська Запорозького 1649 року. Буквально воно означає сукно, одяг, а також фарбу темно-червоного кольору.

Кендзьор Ярослав Михайлович. Можливо, прізвище походить з двох тюркських складових «кенд» (цукор) та «зор» (великий, сильний). Корінь «кен» має також кілька значень — вугілля, прикраси, чудовий, широкий, віспа.

Корсаков Олексій Якович. Прізвище Корсак згадується у реєстрі Війська Запорозького 1649 року. Діалектне слово «корса» означає полоз саней. Корсоногий — це кривоногий. Отже, корсак — той, хто ходить зігнувшись, шкутильгає? Усе-таки, найвірогідніше, прізвище утворене від тюркської назви степової лисиці (корсак) з натяком на те, що його носій — дуже обережна, хитра людина.

Кукоба Анатолій Тихонович. У давній Валахії та Молдові головний убір (шапку з пір’ям), який носили тільки князі, називали кука. Пізніше так іменували папахи офіцерів-яничар. Можливо, якийсь козак у сутичці з останніми захопив дорогоцінний трофей і його так прозвали. У словнику Б. Грінченка слово «кукобитися» означає гніздитися, влаштовуватися, господарювати, турбуватися, а «кукобити» — турботливо збирати в одне місце, піклуватися про когось, про його одяг, їжу, зручності. Отже, Кукоба, за іншим трактуванням, — доглядач, піклувальник.

Литвин Валентин Іванович, Литвин Вадим Валентинович, Литвин Володимир Михайлович. У реєстрі Війська Запорозького 1649 року зафіксовано 26 Литвинів, а також 32 прізвища Литвиненко. Це не означає, що згадувані козаки були вихідцями з Литви (хоча невелика частина з них і могла вести родове коріння від литовських осадників-переселенців). Як свідчать сучасні дослідження професора Володимира Горленка, литвини — етнографічна група українців на крайній півночі України по обох боках Десни у середині її течії. «Це територія, — зазначає вчений, — що прилягає здебільшого до старовинного міста Новгорода-Сіверського й відома в історичній літературі під назвою Сіверщини (північний кут Сумської і північно-східна частина Чернігівської областей за сучасним адміністративним поділом)» («Пам’ятки України», 2001, №1—2, с.86). Згадані землі дуже довго належали Великому князівству Литовському, а тому місцеві тубільці — давні сіверяни у тогочасному діловодстві називалися литвинами. Якщо селянин з Сіверщини тікав на Запорізьку Січ, то там отримував прізвисько Литвин. В основному так почали називати багатьох переселенців з Сіверщини у період масових міграцій населення в України в ХVІІ—ХVІІІ ст.