Минулого тижня в Києві відбулася довгождана прем’єра широко рекламованого фільму «Дикий табун» (студія «Злагода», сценарій В. Веретенникова, режисер Валерій Рожок). Нарешті маємо фільм, знятий на вітчизняні (але недержавні) кошти, на вітчизняній техніці, на вітчизняну сучасну тему, й навіть частково з вітчизняними акторами.
Фільм зворушливо нагадує старе добре кіно, тут є цнотлива дівчина, якій ніколи цілуватися, бо вона доглядає коней. Це чудово — на тлі вакханалії, що заполонила наші екрани. Дівчину грає запрошена з Москви Євгенія Михайлова. Вона старанно сидить в сідлі й говорить при цьому текст. Рідкісний талант. У нас нема таких. Узагалі, відбір акторів дуже правильний: у позитивних ролях — сильні зарубіжні актори, а мерзотників і шльондр грають наші сильні актори. Але нема сумніву, що все це діється в нас: хороший герой їздить на пошарпаній машині з дніпропетровськими номерами (крупний план), а мерзотники безкарно літають «Міжнародними авіалініями України»! Мерзотники спершу говорять по-українському, але швидко переходять на інтержаргон. А хороший герой, навпаки, спохвачується в кінці фільму, перед героїчною смертю, й промовляє останню фразу: «Гарное ты дивчатко!» Правда, він з тих, кого дівчатка вже не цікавлять, цей Макарич (Владімір Гостюхін) — вегетаріанець і любить тільки природу (й трохи випити). Його лице суворе і добре, але припухле (вочевидь комарі заїли, бо він єгер). А ще там є молодий герой, цей дівчат любить, а природу — ні, але таки прозріває й хоробро пересідає з поганих авіаліній на доброго коня. Він (не кінь, а цей герой), між іншим, — народний депутат з синьо-жовтим значком. Актор, звісно, запрошений — хіба наш так віртуозно пересяде з літака в сідло? Далі не розказую, бо нецікаво буде дивитися. Але не втримаюся, згадаю ще мову героїв фільму: вона багата, іскрометна, барвиста, афористична й екологічно спрямована. Приміром, «Мухи вночі не літають!» або «Не дрейф, жабо, — болото наше!».
