Із крахом союзної імперії прикордонну Волинь полонила армія підприємливих «човників». Чи не щодня вони мандрували до сусідньої Польщі заради гендлювання. Відтак у краї утворився специфічний прошарок базарників-підприємців, який нині нараховує близько 100 тисяч торговців. Хоч як дивно, серед них найпривілейованішими почуваються продавці «секонд-хенду». Кажуть, цей товар приносить мільйонні прибутки. Навіть ходять чутки, що за непомірні драконівські побори з «гуманітарників» у Луцьку вбили одного з кримінальних авторитетів. Однак життя-буття простих продавців ношених речей далеке від «блакитної мрії про Ріо-де-Жанейро».
Битва за «донощика»
Практично в кожному місті і селищі Волині є лобні місця продажу «секонд-хенду». Однак пальму першості у цій справі традиційно утримує обласний центр. Тут налічується близько десятка невеличких базарчиків. Попри торговців просто неба, «гуманітарку» продають у спеціалізованих магазинах переважно на околицях Луцька. Є і напівлегальні торгаші, які «працюють» безпосередньо вдома. Усіх єднає гонитва за грошовитим «донощиком» — так жартома називають городян, які доношують старі речі.
«Елітою» серед продавців уживаних речей вважають себе законспіровані торговці на дому. Зазвичай вони привозять доволі пристойний одяг: шкіряні куртки, костюми і жіноче взуття тощо. Так звані домушники мають постійну клієнтуру, серед якої переважно родичі та збідніла інтелігенція. Товар справді високої якості і порівняно новий дорожчий за базарний «секонд-хенд», проте дешевший нового. Наприклад, середня ціна шкірянки чи дублянки сягає 250—300, костюма — 80—100 гривень.
Популярні й магазини ношеного одягу. Таких закладів у місті над Стиром близько двох десятків. Вони частково перебрали на себе роль колишніх комісійних магазинів. Тому товари переважно з вітчизняними етикетками. Ціни тут милосердні й до того ж їх постійно знижують, а наприкінці місяця влаштовують розпродаж. Отоді навіть жебраки можуть купити одяг за безцінь. Щоправда, якість товару добряче шкутильгає.
Проте найчисельніша «армія гуманітарників» тулиться просто неба на Центральному і Завокзальному ринках обласного центру. Тут можна вдягнутися з голови до ніг усього за півсотні гривень. У цих наметових містечках з напівзітлілими розкладачками завжди людно, бо ціни на лахміття справді копійчані. До всього, торг кипить за будь-якої погоди і до смеркання. Без застережень можна вихваляти або лаяти товар, навіть одержати неходову річ цілком безплатно.
Запашок того вартує
Дивно, але продаж уживаного одягу дає чималі прибутки. Очевидно, завдяки великому товарообігу, адже товар на розкладачках довго не залежується. Приміром, мешканка Луцька багатодітна
Олена Г. вважає базар спасінням для родини. Вона торгує на ринку три роки і так годує всю сім’ю.
— Я — продавець і працюю на господаря, — розповідає Олена. — Ношені речі потрапляють на базар у поліетиленових тюках переважно з Німеччини, Польщі чи Італії. Кіло «гуманітарки» зазвичай коштує не більше одного долара. Щоправда, є спеціальні бази оптового продажу, де ціни ще нижчі. Найближча до нас розташована у Рівному. Торгуємо крамом двох категорій — сортованим і «оригінальним». У мене все вбрання сортоване, тобто високоякісне. Цей імпорт не йде у жодне порівняння з турецьким чи китайським. Наприклад, міцні джинсові штани продаю по 20—25 гривень, піджаки — 10—15 гривень, галстуки відомих фірм — по гривні або 50 копійок. Є трохи взуття. Але попит на нього малий, бо вже за тиждень-другий туфлі «просять їсти» чи світять дірками на підошвах. Тому чоловічі шкарбани змушена віддавати за п’ять—сім гривень, жіночі чоботи — десь за двадцятку. Маю на цьому десять відсотків від виручки, які мені сплачує хазяїн наприкінці кожного робочого дня. Заробіток порівняно невисокий — щомісяця кладу до кишені від 180 до 200 гривень. Зате частенько безплатно перепадають деякі речі. Відтак, я повністю одягла чоловіка і п’ятьох дітей.
Досвідченим старожилом-базарником вважає себе Оксана Андріївна з Луцька. Торгує на «гуманітарці» вже п’ять років. Починала з продажу одягу. Потім перейшла на рушники, постіль, штори, серветки і хустинки.
— Товар доволі специфічний, однак надзвичайно ходовий, — зазначає жінка. — Нова постіль на ринку коштує щонайменше 60 гривень. Тут якісна підковдра або простирадло коштує десятку. А майже новенький комплект — 20—25 гривень. За рушника, особливо німецького чи голландського виробництва, можу вторгувати п’ять—десять гривень. Кожному покупцеві обов’язково нагадую, що придбані речі потрібно прати і прасувати. І вдячні клієнти приходять знову. Декого відлякує неприємний запах «секонд-хенду» через дезінфекційну обробку спеціальним розчином. Відверто кажучи, цей запашок і нас дістає, бо стоїть навіть удома. Однак заробітки вартують того.
Знайди свою енергетику
Як зазначають самі продавці «гуманітарки», уживаний товар купують справжні сміливці. Адже невідомо, хто носив це вбрання і якими інфекціями чи грибками воно нашпиговане. Проте, якщо за чистотою речей більш-менш намагається стежити санепідемстанція, то визначити, як то кажуть, енергетичну наповненість товару практично неможливо.
— Кожна одежина, рушник чи взуття ніби губка вбирає в себе енергетику попереднього власника, — розповідає лозоходець Ігор Кордунов. — Тому покупець ношених речей наражається на небезпеку перебрати на себе цю енергію. Скажімо, ходить чоловік у костюмі — і відчуває дискомфорт, постійно потрапляє у халепи. Буває навпаки. Пригадую, одна дівчина купила на «гуманітарці» джинси. І ото дивина. Тільки їх одягне — усі хлопці шаленіють, немає проходу від залицяльників. Пояснення одне: уживана річ назавжди зберігає інформацію про попередника. І щастя, коли одежину носила добра і вдачлива людина.
Однак «донощикам» загрожує не лише це. Покупці подібного краму зовсім не захищені від обману. Адже, за словами головного спеціаліста обласного управління у справах захисту прав споживачів Геннадія Радченка, законодавство не передбачає відповідальності продавців неякісних товарів, які були в ужитку. Якщо придбав браковану річ — ображайся лише на себе.
Та попри те, що подібний бізнес є надбанням країн третього світу, «секонд-хенд» стає дедалі популярніший на Волині. Дедалі більше підприємців долучаються до нього. Відтак ціни на уживаний товар поступово повзуть угору, промовисто натякаючи, що добробут людей немилосердно рухається у зворотному напрямку.
