Порушників віртуальних кордонів не судять

Міграційними питаннями в Україні займаються вісім міністерств та відомств. Проте жодне з них не поспішає взяти на свій баланс єдиний в Україні табір для нелегальних мігрантів у селі Павшин біля Мукачевого.

Закарпатський табір облаштовували коштом облдержадміністрації і здали нашвидкуруч. На створення особливих зручностей забракло часу і грошей. За словами Бориса Марченка, у Павшині станом на 20 лютого цього року «квартирувало» 138 порушників кордону. Влітку в цьому ж таборі, розрахованому на 280 осіб, скупчується до 600. Час від часу тут спалахують бунти відчайдух, змушених по півроку чекати, доки українська влада купить їм квиток додому.

Борис Марченко каже, що на встановлення їх особи та країни походження витрачається не один місяць. Доки посольство, приміром, Індії чи Пакистану не визнає іммігранта своїм, його не можна видворити з України. І хоча за законом тримати нелегалів у Павшині більше місяця теж не можна, багатьом з них доводиться там нудитися по півроку й більше.

2001 року цей вибухонебезпечний заклад було вирішено передати цивільному відомству — Держкомнацміграції. Він теж поки що не бажає брати його під своє крило. Заручниками ситуації, за словами Бориса Марченка, опинилися прикордонники, змушені власним коштом годувати й одягати мешканців табору. Добре хоч міжнародні організації допомагають.

Загалом Європа хоч і поспішає нам на допомогу, але якось мляво. Нашим сусідам (Польщі, Словаччині та Угорщині) Євросоюз свого часу виділив кошти на побудову кількох таборів для утримання нелегалів. Причому незрівнянно більших і комфортніших за Павшин.

От в облаштуванні кордонів нам справді допомагають. До того ж коли раніше всі подарунки прямували на майбутній спільний кордон з ЄС, то нині міжнародні організації звернули увагу й на інші його ділянки. «Після торішньої презентації Держкомкордону у Брюсселі з нами почали активніше співпрацювати прикордонна поліція Німеччини, правоохоронці Австрії та США. З’явилися нові проекти МОМ з поліпшення системи охорони кордону в Харківській, Чернігівській областях, а також на україно-молдовській ділянці, —розповідає Борис Марченко. — Та, на жаль, обсяги цієї допомоги не можна навіть порівняти з тим, що отримували наші найближчі сусіди».

Торік прикордонні питання і проблеми боротьби з незаконною міграцією двічі розглядали на засідані Ради з питань національної безпеки та оборони. Голова Держкомкордону Микола Литвин констатував: ситуація останніми роками стабілізувалася, що свідчить про ефективну роботу прикордонників. Торік було створено 14 нових підрозділів охорони кордону. Сьогодні на одну заставу припадає в середньому 25-кілометрова ділянка кордону, і це — європейський стандарт. На жаль, рівень забезпечення технікою та спецприладами поки що далекий від європейського. Не вистачає машин, рацій, приладів нічного бачення...

З огляду на надто скромне фінансування доводиться вишукувати внутрішні резерви. Приміром, 2002 року запровадили інтерв’ювання іноземців в пунктах пропуску. За результатами таких співбесід 2073 особам торік відмовили у в’їзді.

Суто українське ноу-хау — залучення до охорони кордону місцевого населення. Своєрідна прикордонна ДНД. Охочих працювати «за спасибі» небагато, тож нині цим людям планують надати певні пільги. Великі сподівання Держкомкордон покладає на новий Закон про державну прикордонну службу, який чітко визначить статус цих громадських формувань і розширить повноваження самих прикордонників. Нещодавно Вeрховна Рада ухвалила документ у першому читанні.

Здається, тільки злочинці повною мірою скористалися з транзитного статусу української держави. За оцінками міжнародних організацій, нині в Україні перебуває близько 550 тисяч нелегальних мігрантів. Експерти ЄС стверджують, що нашою територією проходить один з п’яти основних маршрутів незаконного переміщення осіб з Азії та Африки до країн Західної та Центральної Європи. Він пролягає через Росію, Україну, Польщу та Словаччину.

Контрабанда людей — надприбутковий і добре організований бізнес, до якого залучені турфірми, навчальні заклади, корумповані чиновники та безробітне населення прикордонних областей. За словами Бориса Марченка, для переправлення мігрантів використовують різні способи — від підробки документів до спроби цілком легального в’їзду в буцімто службових справах, з метою навчання, туризму тощо. Значна частина іноземців, які прямують до нас гризти граніт науки, швидко кидають вуз або взагалі не шукають до нього дорогу. Україну вони розглядають лише як стартовий майданчик, з якого можна вирушити до більш заможних країв. Торік представники прикордонних військ перевірили 127 навчальних закладів та більш як 100 турфірм і агенцій. З’ясувалося, що близько 90 з них порушували закони України. Багатьох нелегалів відправили додому за рахунок закладів чи фірм, які їх запросили.

Левову частку мігрантів прикордонники затримують якраз поза пунктами пропуску. Торік таких було 2463. На території кожного прикордонного району є близько 25 об’їзних шляхів, які активно використовують переправники нелегалів. Прикордонники про ці дороги знають, проте змагання зі злочинцями виграють не завжди. Їхні суперники екіпіровані сучаснішою технікою (машинами підвищеної прохідності, пристроями нічного бачення) і добре інформовані про методи роботи охоронців кордону.

Наш кримінальний кодекс передбачає суворе покарання для організаторів та пособників нелегального переправлення мігрантів. Проте, за словами Бориса Марченка, на практиці застосувати ці норми дуже складно. Торік було порушено лише 74 такі справи.

Складно довести факт навмисного порушення кордону, який позначено тільки на карті. Тому переправники нелегалів цілком солідарні з тими, хто принципово проти демаркації україно-російського кордону.

Втішає, що в січні Київ та Москва нарешті підписали Угоду про українсько-російський державний кордон. За цим, можливо, настане й черга демаркації. Тоді групкам смаглявих перебіжчиків буде важче вдавати затятих грибників, які просто збилися з дороги.

За оцінками Держкомкордону, близько 72 відсотків усіх нелегалів прямує до нас транзитом з Росії. Чверть —з території Білорусі. З Москвою жодних угод про приймання та передавання таких осіб в України немає. Є лише домовленість на рівні прикордонних відомств.

За словами Бориса Марченка, впійманих безпосередньо на спільному кордоні росіяни забирають без суперечок. Та якщо перебіжчику пощастить дістатися вглиб країни чи на західний кордон, він стає «неповерненцем». Навіть коли має в кишені паспорт, російську візу, відмітки про перетин кордону РФ.

Кардинально змінити ситуацію може лише Угода про реадмісію (приймання та передавання осіб, які незаконно перетнули державний кордон або не виконують умови в’їзду та перебування на території держави). За цим документом кожна зі сторін зобов’язується забирати всіх нелегалів (разом з громадянами третіх країн, які будь-коли прибули з її території). До того ж власним коштом. Перший проект україно-російської угоди про приймання та передавання осіб було розроблено ще 1996 року, але досі Москва сприймала цей «болезненный вопрос» відповідно.

Тим часом Україна продовжує переговори про укладання угоди про реадмісію з Євросоюзом. Скептики твердять, що за даних обставин підписання такого документа остаточно перетворить нашу країну на санвузол нового європейського дому.

В Держкомкордоні від такого «планування» не в захваті. Наполягають на тому, щоб спочатку угоди про реадмісію були підписані як мінімум з Росією та Білоруссю. Як максимум — ще й з країнам, які традиційно постачають нелегалів (Афганістан, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Китай, В’єтнам).

Круговорот нелегалів: український феномен

Останнім часом кількість нелегальних мігрантів, які штурмують українські кордони, зменшилася (1999 року —14646, 2001-го — 7166, торік — 5485). Та все одно це істотне навантаження на наш бюджет. Коштом держави походження відправити назад азійця чи африканця вдається рідко. На квитки для непроханих гостей (які часом коштують 800 доларів) і всі пов’язані з поверненням заходи українська держава виділяє 3 млн. гривень на рік. Це — краплина в морі. Через неефективну систему видворення одних і тих самих нелегалів у межах України ловлять по кілька разів на рік...