Ужгородський замок — найдавніша і найімпозантніша споруда міста. Розташований він на стикові гір і низовини, якою несе свої води річка Уж

Легенда Аноніма

Угорський літописець Анонім, пишучи про вторгнення племен угрів у Притисянську та Дунайську низовину десь у 896 році, у своєму творі «Геста Гунгарорум» повідомляв, що угорські війська Арпада заволоділи замком — резиденцією дуки (князя) місцевих слов`ян Лаборця. Дружина Лаборця була розбита, а сам він утік, але був спійманий і страчений біля річки Свиржави (Східна Словаччина). Відтоді річка має назву Лаборець, а замок на кілька століть став форпостом Угорської держави на карпатських кордонах.

У 1086 році печеніги на чолі з ханом Кутеском вторглися у східну частину Угорського королівства і спустошили значну його територію, зокрема й околиці Ужгородського замку. Та замкових мурів вони не здолали. Історики вважають, що поселення було знищено під час нападу монголо-татар на чолі з ханом Батиєм навесні 1241 року. Проте вже через сім років одна з тогочасних грамот згадує «новий замок Унг». Споруджений з андезиту та базальту, він після багатьох перебудов дійшов до наших часів.

Скільки стріл ворожих там у травах тліє

— Замковий палац, — розповів заступник директора музею з будівництва Володимир Новак, — міг захищатися навіть після взяття нападником зовнішніх стін. В`їзд до палацу вів дерев`яним мостом, остання секція якого підіймалася й закривала в`їздову браму.

На схилах замкової гори було розбито п`ять парків та садів із назвами Голубиний, Журавлиний, Квітковий та інші.

Наприкінці Х — початку ХІ століття замок став адміністративним центром комітату Унг. У 1322 році представник династії Анжу Карл Роберт передав комітат Унг, а з ним і замок, своєму давньому й вірному прихильникові італійцеві французького походження графу Філіпу Другету. Цій магнатській сім`ї замок належав 360 років.

Легенда про Йоланку й Дожу

Саме про ті часи йдеться у поемі та драмі Юрія Чорі:

Понад містом — замок на горі видніє. Скільки стріл ворожих там у травах тліє!..

...Кажуть: жив колись там Другет — пан у замку.

Мав дочку вродливу, чарівну Йоланку.

Сватались вельможі, йшли з дарунками, марячи весільними цілунками.

Та від них Йоланка серце замикала: лісоруба Дожу віддано кохала, хоч і був він легінь роду бідного: дім — колиба, ліс — за батька рідного.

Сватався до дівчини навіть царевич, і батько почав умовляти Йолану забути Дожу та вийти заміж за царевича. Але вона відмовилася. Тоді володар замку спробував підкупити Дожу сріблом-золотом, аби той забув Йоланку. Але почув у відповідь:

— Ліпше смерть у бідності, ніж дукати — в нагороду підлості.

Неслухняного Дожу кинули до темниці. А в день весілля з царевичем Йоланка зірвала із себе фату, вибігла з світлиці і, крадучись сходами, дібралася в`язниці й вивела свого коханого з підземелля. Та варта зачула й почала переслідувати закоханих. Йоланка допомогла Дожі втекти, сподіваючись зустрітися з ним за межами замку. Але батько розпорядився покарати непослух доньки. Її закували в ланці і привселюдно замурували у замковій стіні. Дожа підняв селян і вони ввірвались до замку, проте Другет і царевич втекли підземним ходом. Із розпуки Дожа заплакав, а з його сліз проросли на схилах гори каштани. Ще й досі ночами похмурими стогне, плаче вітер понад стінами замку. Люди кажуть: «То не вітер... То зове Йоланка милого аж до рана білого...»

Щоб уберегтися від вторгнення військ Османської імперії, було споруджено міцні кам`яні стіни з бастіонами, поглиблено оборонний рів, перебудовано внутрішні укріплення. Для реконструкції замку запросили фахівців-фортифікаторів із Франції та Італії. І все-таки основні роботи виконували селяни та місцева біднота.

Ужгородський замок був у прикордонній зоні, де спліталися інтереси Габсбургів і трансільванських князів й не раз піддавався облогам та штурмам (1558, 1564, 1644, 1679 роки). 1692 року замок перейшов до рук графа Міклоша Берчені, дружиною котрого була Крістіна Другет. На цей час припадає другий розквіт замку та Ужгорода. Новий енергійний господар перетворив його в осередок культурного і суспільно-політичного життя Північної Угорщини. Це засвідчують велика бібліотека, багатий архів, колекція картин, зброї та старожитностей.

Під час визвольної антигабсбурзької боротьби куруців — угорського дворянства та підкарпатських селян, яку очолив Ференц Ракоці ІІ, Ужгородський замок, як і Мукачівський, стає головним центром повстання, а Міклош Берчені — першим помічником Ференца Ракоці. Після поразки Ракоці й підписання Сатмарського миру (1711 р.) куруцький гарнізон замку після жорстокого штурму цісарських військ капітулював і фортеця стала австрійським прикордонним укріпленням. А 1728 року пожежа майже цілком спустошила замок.

Із розширенням кордонів Австрійської монархії на схід — в Галичину та Буковину — замок втратив своє стратегічне значення. Із 1735 до 1740 року ним володів барон Ференц Дюлаї, котрий доклав багато зусиль і коштів, щоб відновити його в колишньому вигляді.

24 квітня 1646 року в католицькому соборі замку було підписано Ужгородську церковну унію. В 1774 році на прохання єпископа Андрія Бачинського королева Марія-Терезія передала замок Мукачівському греко-католицькому єпископству і тут було відкрито духовну семінарію, яка проіснувала до 1944 року.

Із червня 1945 року на території замку розташовано Закарпатський краєзнавчий музей.

Колекції... запасників

У краєзнавчому музеї є понад сто тисяч експонатів, серед яких й унікальні. Зокрема, це колекція предметів бронзового віку, за словами працівників музею, найбільша в Україні, кельтської культури (ІІІ—І ст. до н. е.), кириличні рукописні книги та стародруки, у тому числі «Королівське Євангеліє» 1401 року, «Мукачівський Псалтир» ХV століття, що увійшли до зведеного каталогу рукописних книг України; стародруки «Біблія руська» Франциска Скорини, 1519 рік, «Острозька Біблія» Івана Федорова, 1581 рік, «Лексікон славеноросскій» Памви Беринди, 1627 рік. Серед них і «Анфологіон», 1619 р., «Псалтир», 1753 р., примірники яких зберігаються лише у двох книгосховищах — Литви та Чехії, «Мінеї рочної», 1737 р., «Апостоли» XVІ ст., «Євангелії» XVІ ст., «Тріодь пісна» 1676 р. тощо. Колекція рукописних книг музею становить нині 80 примірників, стародруків — 135.

Протяги і привиди

Що буде з цими книгами завтра — невідомо, бо зберігаються вони у вогких, холодних приміщеннях, які не опалюються. Працівники музею докладають шалених зусиль, аби вберегти це багатство, але потуги їхні марні. Запасники — це не зали, де все можна розкласти з подвійною вигодою — показати їх людям і не зберігати ледь не навалом. Упорядкованих залів для цього, попри гігантські розміри палацу, немає. Приміщеннями гуляють протяги і, якщо вірити легендам, привиди. На облаштування виставкових залів й на обладнання їх охоронною та протипожежною сигналізацією коштів катма. Як навіть на дрібниці —видання каталогу стародруків та буклетів. Надійно почуваються хіба що витвори місцевого ливарного мистецтва середини ХІХ століття — фігури Геракла та Гермеса на території замку, бо вони з металу і на кілька сторіч молодші від замкових мурів.

Обвал бастіону

Мури потребують негайних ремонтів. Як цього вимагає Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 10 січня 2002 року: «З метою збереження, використання в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь». Уже нинішньому поколінню, котре живе біля підніжжя замкової гори з боку північної вежі та північного бастіону, доводиться бути під постійною небезпекою загрози обвалу муру. Чим це може закінчитися, передбачити легко... За період майже двох століть фортифікаційні споруди замку не відновлювалися. Тридцять років тому було розпочато протиаварійні та реставраційні роботи — розчищено оборонний рів у східній частині, відтворено в`їзд та браму, розчищено внутрішнє подвір`я замку, проведено реставраційні роботи в інтер`єрах другого та частково третього поверхів палацу, замінено гонтяне покриття даху на черепичне. Упорядковано західний бастіон, прясла оборонної стіни між західним, південним та східним бастіонами. Але на початку дев`яностих років через брак коштів роботи було припинено. Тим часом, за словами заступника директора музею Валентина Забудька (на знімку), стався частковий обвал оборонної стіни бастіону, а грунт почав сповзати крутим схилом замкової гори. Хіба пустиш туди екскурсантів? Згідно з висновками інституту «Укрзахідпроектреставрація» щодо почерговості протиаварійних робіт, то найнагальнішим є їх проведення північної вежі замкового дитинця, а також зміцнення оборонних стін північно-західного бастіону, бо на них з`явилися вивали. А вони здатні спровокувати обвал споруди бастіону, висота стін якого від шести до десяти метрів.

— Для того, щоб провести найнеобхідніші роботи в замку, —каже його директор Василь Шеба, — потрібно приблизно шість мільйонів гривень. Звісно, таких коштів ні місто, ні область не мають.

У 2001 році з держбюджету передбачалося виділити 200 тисяч гривень. Фактично надійшло 100 тисяч. Але наприкінці року розпорядженням Держказначейства ці кошти чомусь було заблоковано і повернуто до держбюджету. Торік не отримали жодної копійки. Робіт же було виконано на 208 тисяч гривень. Пам`ятка архітектури нині має 123 тисячі гривень боргу... Власних коштів замок може заробити за рік 50—60 тисяч гривень. Попри неодноразові звернення-чолобитні в найвищі інстанції, прохання ці залишаються голосом волаючого в пустелі. Сподівання хіба що на те, що 2003 рік оголошено роком культури. Може, щось перепаде й пам`ятці архітектури — Ужгородському замку?

Іван ГУДЗОВАТИЙ, Світлана ПИСАРЕНКО.

Ужгород.