Сто метрів демократії

Та складається враження, що стрілка барометра політичного життя на Сумщині впродовж кількох останніх місяців немов зачарована прикипіла до нульової позначки: ні маршів з демаршами за «свободу, демократію і соціальні гарантії», ні популярних свого часу акцій протесту проти нерідко неприкритого свавілля влади, ні інших актуально-злободенних вимог. Одне слово, навіть жодного натяку на наявність в регіоні отієї самої опозиції. Однак, можливо, завдячуючи її консолідації з провладно-президентськими партіями і блоками, всі соціально-економічні негаразди в області благополучно канули в Лету, і вона нині нагадує собою квітучий оазис, де панують злагода, спокій і достаток і де всі побраталися?

Борони, Боже, нас усіх від такого раю. Безробіття як зростало, так і зростає, промислові підприємства й надалі «справно» банкрутують, а сільське господарство продовжує агонізувати. Чому ж тоді ще донедавна такій бравій опозиції, немов цнотливій нареченій перед шлюбним ложе, геть мову відібрало?

Розгадка цього летаргічного феномену на самісінькій поверхні: опозиція, схоже, ще й досі не прийшла до тями після останніх, провальних для неї, виборів. Фіаско й справді виявилося приголомшливе. Якщо в місцевих радах всіх рівнів попереднього скликання їй загалом належала половина наявних депутатських мандатів, то тепер навряд чи набереться й сім відсотків. У своєму провалі всі представники опозиції одностайно і беззастережно звинувачують керівництво Сумської облдержадміністрації на чолі з її головою Володимиром Щербанем. Вони, мовляв, вдалися до безпрецедентного тиску на політичних супротивників та фальсифікації результатів виборів до органів місцевого самоврядування.

Тиск на інакомислячих з боку влади справді був шалений. Сам тому свідок. Представники ОБСЄ, які стежили за дотриманням законодавства, й ті за голову хапалися від такого масового «демократичного» волевиявлення. А подивитися й справді було на що. Найефективнішим «консолідуючим» аргументом у боротьбі за голови виборців став вікопомний «батіг», з допомогою якого владні структури здобули «історичну» Вікторію. Втім, не гребували вони цим «аргументом» і під час формування фракційної «більшості» в переважній більшості міських та районних рад. Одним натякали на можливість податкового тиску, інших залякували звільненням з роботи. Вистачало, звісно, серед обранців, як, наприклад, у Сумській міськраді, також різних пристосуванців і перевертнів. А найнищівнішої поразки, завдяки використанню політичними опонентами потужного адмінресурсу, опозиція зазнала на виборах до обласної ради, де з наявних 75 вона з горем пополам заледве завоювала два з половиною мандати.

Володарями решти стали керівники райдержадміністрацій, районних і міських рад, начальники управлінь і, як можна здогадатися, безпосередньо заступники глави облдержадміністрації, які пройшли в раду за власною ж рознарядкою. Та переможців, як відомо, не судять. Усі вони, до речі, вірнопіддані провладних і пропрезидентських блоків і партій. А першу скрипку в цьому багатоголосому політичному оркестрі, як і годиться, грають представники хоча й існуючої, але вже давно забутої електоратом Ліберальної партії України, хрещеним батьком і лідером якої є голова Сумської ОДА Володимир Щербань. Саме вона, фактично захопивши всі ключові пости в регіоні, і насаджує тут своєю керівною рукою «демократію». За піднощиків ідеологічних патронів, і не тільки, в них однодумці з «Партії регіонів» і Аграрної партії. Дедалі частіше в провладній компанії почали з’являтися також об’єднані есдеки, які до призначення Віктора Медведчука на посаду керівника президентської адміністрації тривалий час перебували в опалі.

До тотального успіху провладних структур певною мірою причетні й підконтрольні місцевий владі найвпливовіші в регіоні — від районних до обласних — засоби масової інформації, які за вказівкою тих-таки роботодавців влаштували між собою щось на зразок конкурсу на кращий панегірик владі. Приправлені до нудоти солодкуватим єлеєм публікації, можна надибати ледь не в кожному номері заангажованих політичними можновладцями газет чи почути в телепередачах. Потужна інформаційна машина, нерідко видаючи бажане за дійсність, безупинно втовкмачує електорату про епохальні зрушення, які вже сталися або ось-ось мають відбутися в соціальних питаннях чи ключових галузях економіки. І хоча здебільшого оспівані здобутки доволі скромні, не кожен пересічний виборець спроможний відсіяти добірні зерна від політичної полови. Хоча можновладці, зрештою, цього й добиваються. Адже правда може зіграти з ними злий жарт: король виявиться голий. А відтак місію правдолюбців взяли на себе два опозиційні видання: комуністична «Ленінська правда» та соціалістична «Позиція» загальним накладом п’ять тисяч примірників. І хоча критика в них таки дошкульна, однак, за великим рахунком, на інформаційний клімат регіону вони майже не впливають: замало пороху і сил.

Однак ні «незаперечна» перемога на виборах, ні постійне загравання з виборцями очікуваних дивідендів провладним структурам регіону так і не принесли. Як і раніше, найбільше симпатиків — явних, а ще більше прихованих — зберігають за собою соціалісти, комуністи і «Батьківщина». Донедавна в цьому списку значилися й есдеки. Проте після їхньої консолідації з пропрезидентською більшістю лави прихильників СДПУ(о) почали катастрофічно танути. Значних втрат зазнала і «Наша Україна». Її симпатиків дедалі більше насторожує непередбачуваність лідера блоку, його постійні спроби пристосуватися до політичної ситуації, небажання раз і назавжди відмежуватися від нинішніх пропрезидентських структур. Отже, на роль лідера серед опозиційних сил регіону поступово виходить «Батьківщина» — найчисленніша партія Сумщини. Вже сьогодні вона налічує в своїх лавах понад 10 тисяч партійців, які перебувають на обліку в 356 парторганізаціях і осередках. Пропорційно чисельності «Батьківщини» зростаю її політичний рейтинг і, відповідно, вплив на електорат області.

...Але за цих умов незрозуміло, про яку опозицію йдеться, коли кажуть про єдиного кандидата від неї на посаду міського голови. Власне, вибори сумського голови передусім можна розписати як маленьку репетицію перед битвою велетнів на президентських виборах. Чи не тому на всі запевнення опозиціонерів пригадується знамените гамлетівське: «Слова, слова, слова»...

 

Суми.