Падає сніг, і бабуня Марія прогортає стежину: прийдуть зі школи правнучата, з першим століттям її вітатимуть.
Позаду ціле століття, а на порозі день, коли її, просту селянку Марію Чорненьку, називатимуть «пані». Та й чим вона не пані? Мала півхатини під стріхою. Чоловік подався до Сибіру на заробітки, щоб придбати своє, та там і згинув, але гроші встиг переслати. Тепер із дочкою Антоніною Марія Михайлівна добре обійстя мають. Але забаганки в жінки прості: щоб і цього року поратися в городі, щоб книжку чи газету і далі читати без окулярів, щоб онукам усі пісні, які в пам’яті, наспівати. І щоб довіку не знати, що таке лікарня, де жодного разу й не лежала.
Народилася вона в селі Грушка Кам’янець-Подільського району 12 лютого. Тут-таки всеньке життя і промайнуло. 55 літ працювала у колгоспі, а вдома — то завжди роботи без ліку. Бо навіть у велике свято худобу треба доглянути чи води з криниці витягнути. Привела у світ трійко дітей. А вони їй віддячили чотирма онуками та сімома правнуками. Отож — з процентами.
По рипучому сніжку пробігли дві пари ніг. Не забули Богдан та Іванко, який у бабусі ювілей. А вірші які написали! Бабуня Марія сама прочитала: «Хай місяць лютий наворожить багато літ, багато зим!»
За столом зібралася родина, наповнили келихи. Ювілярка, підняла і свою чарочку: «Добра горілка, але мала мірка, хоч гірко, та випилося б ще стілько», — пожартувала та перехилила за початок свого другого століття.
Хмельницька область.
