Давно відомо, що ламати — не будувати. Розпочавши мінімізацію мільйонного збройного формування, успадкованого Україною після розвалу Союзу, наша незалежна держава все-таки замислилася про подальшу цивільну долю відставних офіцерів.
Уряд ухвалив рішення створити Національний координаційний центр як орган управління Кабміну, який розв’язував би проблеми військовиків, звільнених у запас. 2001 року центр отримав статус центрального органу виконавчої влади, тобто його було прирівняно до міністерства.
Ця структура єдина у своєму роді на пострадянських теренах. У наших сусідів і колишніх колег в армійських лавах ці питання розв’язують на рівні громадських організацій.
Завдання НКЦ — розв’язувати проблеми адаптації офіцерів, звільнених у запас, до умов цивільного життя, здійснювати їх перепідготовку, працевлаштування, курирувати питання конверсії військових об’єктів. Та й проблеми людей, що мешкають у військових містечках, доручено розв’язувати Центру. До речі, нині він розробляє програму конверсії військових баз до 2005 року.
Віддача по максимуму, пенсія по мінімуму
Останніми роками концепція соціальної допомоги істотно змінилася. Якщо раніше вона охоплювала всіх нужденних, то нині пріоритети допомоги НКЦ — ті місця, куди, крім цієї структури ніхто не прийде. Передусім це військові містечка, де залишилися жити звільнені в запас офіцери і їхні сім’ї.
Директор Національного координаційного центру Олександр Шикалов переконаний, що офіцер запасу нині як громадянин соціально не захищений. Він не має права на приватизаційні процеси. Він навіть не може звернутися до центру зайнятості, оскільки отримує пенсію.
Як, скажімо, Сергій Іващенко. Заступник командира частини колишньої ракетної бази 43-ї ракетної армії. Живе відставний офіцер разом із сім’єю у військовому містечку Новокоровичі, що у Житомирській області. Отримує 320 грн., на які має утримувати трьох дітей. Проте Іващенко — висококласний військовий спеціаліст, який має дві вищі освіти і величезний досвід.
Нове життя Новокоровичів
У Новокоровичах залишилися на постійне проживання 2,5 тисячі мешканців — екс-військовиків та членів їхніх сімей. З допомогою Європейського союзу за проектом TACІS профінансовано три проекти. Перший — автотранспортні перевезення. Вже закуплено «Газелі», котрі працюватимуть як мікроавтобуси, перевозячи людей із розташованого в лісі військового містечка до інших населених пунктів.
Другий проект — кабельне телебачення провели. Раніше тут погано показував навіть Перший Національний канал, а тепер інформаційний простір значно розширено. Створено цех деревообробки.
У рамках спільного інвестиційного проекту з Туреччиною у Новокоровичах буде введено в експлуатацію завод з виробництва фарби. Цю фарбу вітчизняного виробництва використовуватимуть на будівництві житла для військовослужбовців.
За словами Шикалова, це військове містечко характерне у плані державного піклування про військовиків. Мовляв, держава сьогодні не розглядає ці містечка як центри соціальної напруженості.
Авіабаза йде «на гражданку»
І ще один об’єкт опікування НКЦ — авіабаза Узин у Київській області. Вона нині залишилася фактично сам на сам з власними проблемами. Військові льотчики не літають з 1992 року, їх звільнено, літаки утилізовано, роботи немає.
НКЦ завершує приймання цього об’єкта в своє оперативне управління. І тут має намір зробити місто-сад. Поки що припинено руйнування містечка і реанімовано злітну смугу аеродрому. В планах — перетворення військового на цивільний транспортний аеродром. Всі умови для цього є: транспортні комунікації — залізниця, траса Київ—Одеса... Тривають переговори з інвесторами.
Щоб підготувати льотчика першого класу для стратегічної авіації, держава має виратити суму, еквівалентну витратам на підготовку трьох докторів технічних наук. Мабуть, нераціонально утилізувати військовий потенціал. Шикалов переконаний, що, формуючи новий підприємницький клас із числа офіцерів, звільнених у запас (а їх уже понад 100 тисяч), НКЦ допомагає українській економіці, використовуючи потужний інтелектуальний потенціал військовиків.
