Життя і проблеми молоді, робота з нею — це стихія Катерини Семенівни. Свою запальну енергію не раз виявляла, коли почала працювати як народний депутат у Комітеті ВР з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту й туризму. Враховуючи чотирирічний досвід роботи в цьому комітеті, фракція КПУ, членом якої є Катерина Самойлик, рекомендувала її на посаду голови комітету.
...Нагальні потреби молоді, що необхідно зробити для їх задоволення та що вже вдалося зробити — з цього і почалася наша розмова з Катериною Семенівною. Вона має свій погляд на причини і стан справ у цій важливій сфері громадсько-політичного життя:
— Нема чого приховувати — становище молоді в нашому суспільстві вельми тривожне. Вже тому, що «ліміт уваги» до її проблем з боку держави не витримується навіть на рівні горезвісного «залишкового» принципу. Юнаки і дівчата у своїй більшості позбавлені впевненості в майбутньому. Та й звідки їй взятися, коли немає змоги вчитися за бажанням, гарантовано одержати роботу до душі. Та й просто роботу. До речі, нині безробіття в Україні дуже «помолодшало»: майже третина «зайвих людей» — молодь до 28 років. І на цьому безрадісному тлі краще розумієш молоді сім’ї, котрі не наважуються мати дітей, бо не впевнені, чи зможуть забезпечити їх бодай елементарно необхідним — їжею й одягом...
Розмова не могла не торкнутися ще однієї теми — виховання та духовних інтересів нинішнього молодого покоління. Катерина Семенівна зауважила:
— Боляче бачити, що справжню національну культуру й духовність часто-густо підміняють сурогатом так званої «масової культури». Адже вона не робить людину духовно вищою й чистішою. Бо основна підступна мета її популяризаторів — нівелювання особистості до убогого рівня сірої невибагливої маси. Ось чому нинішній масштабно-агресивний наступ бездуховності через «маскультуру» треба зупинити.
Рішучість намірів — це добре. А чи є вже в активі комітету якісь конкретні напрацювання й надбання?
— Є вже й конкретні результати. Це, зокрема, прийняття закону, який розробляла я разом з колишнім народним депутатом Наталією Жежук. За цим законом молодь має можливість одержувати довготривалі пільгові кредити для здобуття вищої освіти.
Також з моєї ініціативи Верховна Рада прийняла постанову про запровадження адресних стипендій для дітей-сиріт, напівсиріт та обдарованих дітей з малозабезпечених сімей. Ці діти-стипендіати Верховної Ради одержують щомісяця 50 — 100 гривень, залежно від місця навчання.
Ми домоглися, щоб з держбюджету щороку виділяли від 70 до 100 мільйонів гривень на довгострокове пільгове кредитування молодих сімей для придбання житла. Передбачено, що з народженням першої дитини сім’ї погашають 25 відсотків суми позики, а далі — за наростаючою. Для тих, хто мешкає в сільській місцевості або працює в галузі, пов’язаній з сільськогосподарським виробництвом, трипроцентну кредитну ставку відразу погашають, незалежно від наявності новонароджених.
Політика — поняття і слово жіночого роду. Але чи жіноча це справа? Адже в українському політикумі жіноцтво представлено не вельми густо. Тож поставив Катерині Семенівні ще одне делікатне запитання: чи має вона намір і надалі залишатися в політиці?
— За рівнем представництва у «великій» політиці ми, на жаль, відстаємо від низки країн Європи, — зазначила К. Самойлик. — Взяти наш парламент: у складі його попереднього скликання жінок було дев’ять відсотків, у нинішньому — трохи більше як чотири. Тенденція вочевидь негативна...
Займатися політикою жінкам значно важче, ніж чоловікам. Можливо, тому, що ми гостріше відчуваємо всі процеси, котрі відбуваються в суспільстві, і вразливіше реагуємо на них.
А щодо себе скажу так: депутатство нікому не надається довічно. Однак поза активною участю в політичному житті країни я себе просто не уявляю. Як член Компартії України і як учасниця жіночого руху в Україні я, природно, залишаюся в політиці. Мені довірено очолювати Вищу жіночу раду Всеукраїнської спілки жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України».
Крім цього, я очолюю Українське відділення міжнародного фонду «Єдність православних народів». Це також громадська організація, яка має певні «виходи» на політичні сфери і контакти. Адже її відділення є в Росії, у нас, в Білорусі, Молдові, Польщі, Болгарії, Греції, в інших державах.
Парламентська, партійна і громадська робота потребують багато часу. Чи залишаються сили ще й для домашніх справ, запитав я Катерину Семенівну.
— Діставшись дому, я майже завжди відразу йду на кухню. Щось самій приготувати, помудрувати над якимось рецептом, внести в нього щось своє — то для мене відпочинок. А зазвичай готую страви традиційної української кухні, секретам яких мене навчила мама, родом з турбаївських бунтівних козаків. Може, звідти і вдача моя...
Напевне, що так. Та іноді ота вдача й допомагала. Якось до її домівки увірвалися двоє здорованів. Погрожуючи, вимагали, щоб вона припинила свою активну агітаційну роботу. Та коли побачили, що залякування не вплинули, накинулися з кулаками. Зав’язалася відчайдушна боротьба, один з нападників вихопив ножа. Однак Катерина Семенівна змогла відбитися й вискочила через вікно. І кілька днів, доки вона лежала з пораненнями в лікарні, до неї йшли і йшли люди — з квітами, гостинцями, зі щирими словами захоплення і вдячності.
Про людину багато може сказати коло її інтересів. У Катерини Семенівни це література, зокрема поезія. То не хобі, а швидше, образно кажучи, камертон, за яким вона звіряє зміст і тональність свого життя. Девізом якого стали проникливі рядки з Омара Хайама:
Чтоб мудро жизнь прожить,
Знать надобно немало.
Два важных правила
запомни для начала:
ты лучше голодай,
чем с кем попало ешь;
ты лучше будь один,
чем вместе с кем попало...
— За будь-яких життєвих обставин я намагаюся діяти відповідно до цих простих, але мудрих настанов, — сказала К. Самойлик. І додала:
— Коли заходиш у домівку і не бачиш там бодай невеликої домашньої бібліотеки, то вже безпомилково можна сказати: це убога оселя. Навіть якщо вона виблискує кришталями та позолотою. Бо книжки висвітлюють рівень духовності господарів дому, якщо вони, звичайно, не для годиться.
У самої Катерини Семенівни справді багата бібліотека. Переважно це російська, українська та світова класика. І це інтелектуальне багатство — не декорація. Книжки постійно читає й сама К. Самойлик, і її син Сергій, і невістка Юля.
А на закінчення розмови Катерина Семенівна додала:
— Завдань і задумів чимало. Я говорила тут переважно про справи комітетські, про роботу. Мабуть, тому, що за вдачею трудоголік. А ще — дочка свого народу. Для мене любити Україну — значить працювати на благо свого народу. Я так це розумію...
Вів розмову Іван ДМИТРЕНКО.
