Минулий тиждень пройшов у політичному середовищі досить мляво. Ні гучних заяв, ані сенсаційних скандалів не сталося. За винятком публікацій у кількох виданнях, кожне з яких вважає себе незалежним і незаангажованим різними політичними силами. Обидві публікації стосувалися виступу Голови Верховної Ради України Володимира Литвина під час відкриття третьої сесії українського парламенту. На підставі деяких висновків керівника ВР автори — доволі популярні журналісти — зробили несподіване відкриття: Володимир Литвин стартував у президентських перегонах.
Скажу відверто: до цього моменту цей виступ пройшов пройшов повз мене. А після появи публікацій я взявся його штудіювати, щоб знайти хоча б найменшу ознаку того, про що написали колеги. Але... Мої пошуки не увінчалися успіхом. І одразу пригадався вислів китайського мудреця Конфуція про пошуки «чорної кішки в темній кімнаті». Проте, щоб переконатися у своїх припущеннях, запитав одного з авторів, з чого він зробив висновок про старт Голови Верховної Ради у президентських перегонах? «Не було про що писати», — зніяковіло відповів той. Та чи так це насправді?
.. а й колективний організатор
У зв’язку з появою цих — та й не тільки —публікацій, присвячених темі майбутніх президентських виборів, пригадується вислів «класика», який визначив роль преси. Щоправда, це визначення стосувалося ролі партійної преси. Та, на наш погляд, воно дуже влучно характеризує нинішній стан багатьох українських ЗМІ, які відіграють подібну роль. Але не щодо партійної розбудови, а щодо майбутніх президентських виборів.
У попередній публікації нашої газети під цією рубрикою ми зробили парадоксальний на перший погляд висновок. Зокрема, про те, що президентська кампанія 2004 року стартувала ще навесні 2000-го, а нині її маховик що далі, то більше набирає обертів. І не треба звертати увагу на те, що більшість політиків мовчить. За них говорять журналісти. Зокрема, так званих незалежних видань, які пишаються власною «свободою і неупередженістю». Насправді немає у них ніякої свободи, а є певне політичне замовлення. І, ймовірно, гроші. Великі гроші. За які можна поступитися принциповістю і совістю. І бути підручними. Не партії, а політиків, які ведуть не зовсім чисту боротьбу за... Ні, аж ніяк не світле, а власне майбутнє. За посадове крісло, за фінансові потоки, перерозподіл ринків.
Не будемо кривити душею. Ми також пишемо про майбутні президентські вибори. Але не висмоктуємо сенсації з пальця, а відстежуємо процеси, що відбуваються у політичному середовищі. Саме тому помітно, як загострюється боротьба за найвищу посаду в державі. Як використовуються «брудні» інформаційні технології. З єдиною метою: кинути «тінь» на того чи того політика. Зіткнути лобами високих посадовців, які можуть вийти на старт президентських перегонів і стати гідним конкурентом тому, кому, здавалося б, сьогодні немає рівних.
Проте не лише журналісти заробляють на майбутніх президентських виборах на хліб з маслом. А й соціологи. І на це звернув увагу не тільки автор цих рядків. Так, у п’ятому числі тижневика «Політика і культура» також з’явилася публікація про дослідження різних соціологічних центрів, які працюють на конкретних політиків. І, як з’ясовується, ці дані дуже різняться між собою.
З ким дружимо?
Насправді це питання містить інший зміст: проти кого розпочинаються бойові дії. Наприклад, Генеральному прокуророві України підкидають обережне запитання: чи знає він, що певна політична сила організовує збір підписів за його відставку? Хоча вже давненько ніхто нічого не збирає і навіть відкликали вимогу про звіт «государевого ока» в парламенті.
Однак нагнітати пристрасті комусь вигідно. Особливо з огляду на майбутні президентські вибори.
Наприклад, в іншому виданні цілеспрямовано мусується думка про розкол нинішньої парламентської більшості і формування нової. І прогнозується початок війни між «білою і червоною трояндами».
Одне слово, хтось вельми хоче, щоб події розвивалися у вигідному передусім для нього руслі. Адже що більше бруду буде вилито — конкурентами або нашими колегами — на голови основних діючих гравців на політичній арені, то більше з’явиться шансів перемогти на виборах у «темної конячки».
На це, до речі, вказує й опитування Центру політичних й економічних досліджень імені Олександра Разумкова, проведене з 27 січня по 3 лютого. Рейтинги основних політичних гравців нині — на «точці замерзання». Однак зростає кількість тих, хто розчарований розвитком подій. Так, «голосували б проти всіх» 10,7 відсотка опитаних. Майже стільки ж не брали б участі у виборах. 15,7 відсотка не зуміли відповісти на поставлені запитання. Отже, більш як третина респондентів — 37,2 відсотка — фактично продемонструвала байдужість до тих політиків, кого вважають основними претендентами у майбутніх президентських перегонах.
Куди йдемо?
Учора продовжила роботу третя сесія Верховної Ради України. Ми вже писали про те, що саме вона стане вирішальною не тільки для багатьох політиків, а й для розвитку демократії у нашій державі, продовження економічних реформ. Або вдасться нарешті здійснити глибоку політичну реформу, або й надалі будемо борсатися у болоті корупції, постійної боротьби різноманітних інтересів бізнес-груп, які змагатимуться за доступ до тіла наступного глави держави. Тим більше що проблем у законодавців не бракує. Чого вартий лише перегляд бюджету на нинішній рік! А ще ж потрібно провести податкову реформу.
Власне, саме тому Голова ВР Володимир Литвин і підкреслив у своєму виступі, що «третя сесія має принести, окрім конкретних і вагомих, а ще краще — якісно нових — зрушень у законотворчій роботі, й докорінний перегляд кожним із нас свого ставлення до органу, куди нас делегував український народ і за який ми несемо повну відповідальність».
Отже, чи вистачить у народних обранців відповідальності думати насамперед про своїх виборців, а не про задоволення власних амбіцій та про майбутній старт президентської кампанії, покаже час. Однак сьогодні величезною проблемою постає і відповідальність журналістів. Схоже, багато хто з колег захопився політичними ігрищами, які ведуться довкола найвищої посади в державі. Чи не тому останнім часом знизився і рівень довіри до ЗМІ з боку наших співвітчизників?
Тому сьогодні й важко відповісти на запитання: куди йдемо? Створюється враження, що кожен іде своїм шляхом: політики, журналісти, народ. А час, як ніколи раніше, потребує передусім єдності зусиль усіх, причетних до творення майбутнього.
