Ці хворі, так склалося, у більшості не викликають жалю. «Алкаш безпробудний» і «наркоман відморожений» — найм’якші і найделікатніші характеристики людей, що опустилися на дно склянки чи сіли на голку.
— А знедоленими вони стали не без вашої, журналісти, допомоги, —вичитував мені якось маститий столичний нарколог. — Ви занадто емоційно пишете про це лихо, безапеляційно звинувачуючи в усьому самих хворих. Але ж вони потребують не лише лікування, а й співчуття.
Такий початок розмови мені, зізнаюся, сподобався. Я ж бо, наївний, думав, що публікації і телерадіопередачі сприяють викоріненню зла, працюють на лікаря. А виходить, наш брат часто-густо робить слугам Гіппократа ведмежу послугу, просто шкодить.
— Від багатьох виступів ЗМІ віє такою дрімучою некомпетентністю і безвихіддю, що наркоман, ознайомившись із ними, втрачає інтерес до життя.
Сперечатися з іменитим наркологом не хотілося. Хоча я міг, що називається, одним уколом вивести його з ейфоричного стану викривача. Вивести запитанням: чи багато він знає хворих, які коротають час, читаючи газети і дивлячись ТБ? Лікар з таким захопленням читав мені лекцію (правда, цікаву лекцію), що мені тільки й залишалося бути вдячним слухачем.
— Якщо людина призвичаїлася до алкоголю, а це теж наркотик, виходить, з нею щось відбувається. У неї проблеми, і їй необхідно спиратися на милиці. Наркотик — це милиці. Атрибут нашого життя. Як цукор і сіль. Тому до отрути треба ставитися як до звичайної речі, що становить сутність нашого буття.
Перервімо філософствування, не позбавлене здорового глузду, підійдімо ближче до тіла. Хворого тіла. Погодьмося, ми всі занадто емоційно сприймаємо все, що пов’язане зі зловживанням зіллям. І прагнемо заборонити, обмежити, покарати. Це неефективний шлях.
— Тільки в XX сторіччі людство почало жорстко, застосовуючи репресії, боротися з наркоманією. Я за те, щоб люди регулювали процес, керували ним. Але я абсолютно проти того, щоб контролювати те, що неможливо проконтролювати. Така діяльність — сізіфова праця.
Ще яких-небудь сто років тому, дізнаюся від компетентного співрозмовника, було три заборонених види наркотичних речовин, нині — більш аніж 400. Тенденція така: чим більше заборонених, тим більше їх з’являється. Але ж боротьба з ними потребує чималих коштів і зусиль. США, де, на перший погляд, дуже жорстко і рішуче викорінюють це лихо, не може бути прикладом війни з наркотиками. Тому що 70% світового обороту «білої смерті» — в Америці. Чим більше вона вкладає коштів у репресивні заходи, тим більше наркотиків виробляють.
По-іншому йдуть справи в деяких країнах Європи і Азії. Там уміло регулюють відносини з наркоділками і не йдуть на них з відкритим забралом. Для початку тамтешня влада визнає неприємний, але факт: наркоманія — це складова життя. А раз так, треба розумно використовувати силу, більше покладаючись на домовленість і компроміс.
Скажімо, у Голландії живуть громадою. Голландці розуміють, що в будь-якім місті є десяток-два точок, де продають наркотики. Громада не піде громити пункти збуту, вона домовлятиметься з ділками. Але якщо торгівці проігнорують громадськість, вона вдасться до таких кроків, на які не підуть ані поліція, ані армія.
Отже, не можна оголошувати війну, підсумком якої є розруха, треба вчитися регулювати й домовлятися.
Не знаю, як з регулюванням, приміром, у Кривому Розі, розсаднику наркоманії ще з часів Союзу, але з домовленостями там, схоже, повний о’кей. У місті є райони, а в них точки, де можна безперешкодно і вдень і вночі купувати будь-який наркотик. Органи знають про це. І якщо кого-небудь висмикують зі сформованого роками ланцюжка, то дрібну рибку. Зі щукою живуть «за домовленістю». Її невигідно на сонечко витягати.
Психологи кажуть, що 65% людей, які виходять на балкон, питають себе: «А якщо я стрибну?» Багатьох непокоїть думка: що там, за межею? Чи не допитливість породжує пристрасть до паління, алкоголю, наркотиків? Вони, зокрема, для тих 65% — спосіб ступити за поріг невідомого і повернутися назад.
У нас століттями використовували макові головки, вирощували коноплі і не гинули від дурману; мусульмани курять гашиш, але не скурилися. Виходить, не наркотики самі по собі лихо, а людці, що наживаються на лихові... Навряд чи вони відмовляться від свого промислу, не застосуй до них голландського методу...
Прислухаймося до нарколога, не слід звинувачувати в усьому тих, що запили і сіли на голку. До речі, ще 15 років тому з 1000 алкоголіків і наркоманів лише одиниці прагнули вилікуватися. Нині — сотні. І вони мають шанс. Існує більш аніж 30 способів стати на ноги, позбувшись ломки.
Людина не народжується хворою, щось штовхає її спочатку на «колеса», потім на голку. Але от вона одужала. Повернулася додому. А там — проблеми, від яких хотіла втекти за допомогою «білої смерті». Вона — на вулицю, а там старі друзі. І навколо безробіття, злидарські зарплати, приниження чиновником. Залишившись сам на сам із свинцевими мерзотами життя (за висловом Горького), колишній наркоман знову захоче пошвидше «уколоться и упасть на дно колодца».
Коло замкнулося. І виною тому не наркотик, а безвільність і невміння керувати собою в екстремальній ситуації. Як казав фахівець, «у ситуації величезної багатошарової соціальної провокації».
Як би пошвидше позбутися провокаторів. На державному і побутовому рівні. Але тоді нарколог залишиться без роботи. І дай Боже!