Головний біль — зберегти присутність «Ватри» у шахтах, на стадіонах, металургійних комбінатах
Великому кораблю розвернутися в морі набагато важче, ніж малому. Так і великому товаровиробнику пристосуватися до нових ринкових умов складніше, ніж дрібному. Скільки їх нині або безнадійно «лежить», або ледь животіє.
Нелегкі часи переживає сьогодні і тернопільське ВАТ «Ватра». Найпотужніше в колишньому Союзі світлотехнічне об’єднання з кількома філіями, власними проектно-конструкторським і технологічним інститутами «відсікло» за останні роки все, що можна, — інакше не вижити. Але серцевину збережено. І слава «Ватри» відродиться, вважає її незмінний протягом останньої чверті віку керівник Роман ЯРЕМЧУК.
— Романе Юліановичу, ви були генеральним директором, президентом, а тепер на дверях кабінету нова табличка: «Голова ради ВАТ «Ватра». Що це означає?
— Рада згідно зі статутом — це свого роду законодавчий орган, який формує стратегію і тактику підприємства, здійснює від імені акціонерів контроль за виконавчою дирекцією, на якій лежить оперативна робота. Це прозахідний варіант управління.
— І в чому полягає стратегія «Ватри»?
— Прагнемо сформувати для неї стабільне місце на українському ринку світлотехніки. Ми працюємо також і на російському ринку — половину продукції реалізуємо там. Але з багатьох причин він нас менше приваблює. Росіяни дедалі активніше захищають свій ринок. Введення додаткового двадцятивідсоткового мита під час перетину російського кордону підвищило ціну на наші світильники, через що нині переживаємо нелегкий період. За якісними показниками вони кращі, але російські — дешевші. Шукаємо ринки збуту скрізь, більше продукції стали продавати в Середню Азію, але наші погляди спрямовані передусім на внутрішній ринок. Тут також жорстка конкуренція. Хто тільки не господарює на ринку світлотехніки: виробники з Чехії, Словаччини, Угорщини, Туреччини, російські фірми проникають. Маємо на меті наступного року витіснити з нього не так чужих виробників, як неефективних. Марка нашої продукції реклами не потребує — якість світильників висока. Ще б здешевити їх...
— Що для цього робите?
— Закінчуємо перший етап реструктуризації —загалом їх має бути чотири. Відсікаємо все, що зайве, щоб стати мобільнішими. Ми непогано трималися на ринку, але все це було в рамках старих економічних стосунків. Ще залишалася якась часточка бартеру, а тепер переходимо на чисто ринкові механізми. Основне досягнення останніх двох років — стабільна гривня. Бартер, який завдав економіці України непоправних втрат, зійшов нанівець. Хоча загалом наша країна зробила дуже скромні кроки до цивілізованого ринку. Всі роки незалежності ми працювали в умовах дикого ринку. Чому важко таким заводам, як «Ватра»? Вони не можуть діяти за принципом: половина в тіні, половина на видноті. А майже весь український бізнес так працює. Ті, хто законослухняний, прозорий, — у програші. Така, на жаль, ідеологія сучасного ринку. Але я вірю, що рано чи пізно, а українська економіка оздоровиться. Якщо ми вижили в умовах дикого ринку, то в цивілізованому тим паче дамо собі раду. До чого й готуємося. Реструктуризація спрямована на різке скорочення витрат на виробництві: вдалося зменшити їх майже на чотири мільйони гривень. Наш принцип — жодної марно витраченої гривні.
— Кажуть, людину простіше навчити, ніж перевчити...
— Ми втілюємо принципово нову технологію управління персоналом. Є люди, без яких «Ватрі» ніяк не обійтися — це приблизно 150—180 чоловік. Є такі, без кого важко обійтися, і такі, хто ще не доріс до перших двох категорій. Так ось: перші отримують 50 відсотків надбавки до зарплати, другі — 25, треті — нічого. Середня зарплата у нас — понад 300 гривень, але спеціалісти, які входять до першої категорії, заробляють удвічі-утричі більше. Відкалібровані кадри здатні зробити якісний стрибок вперед. За два роки плануємо повністю оновити продукцію. Промислова світлотехніка, яку виготовляємо, надійна, але затратна. Потрібні нові технології, нове обладнання. Проте Україна, по суті, закрита для інвестицій. Та я не роблю з цього трагедії. Вважаю, що ми можемо обійтися без зовнішніх запозичень. «Ватра» останніми роками обходилася й без кредитів. В Україні є сьогодні гроші, і ми здатні самі себе витягнути з тієї ями, в яку потрапили. Роки виживання були для нас не тільки важкими, а й повчальними: ми навчилися, висловлюючись спортивною термінологією, не лише тримати удар, а й попереджати його. Мій головний біль — зберегти присутність «Ватри» у шахтах, на стадіонах, металургійних комбінатах, у машинобудівній, нафтопереробній галузях. Повірте, це нелегко в умовах, коли до українського виробника в рідній державі ставлення, мов до чужинця.
— А виробництво побутових світильників безнадійно загублено? Адже в магазинах таке розмаїття зарубіжної продукції...
— З точки зору експлуатації все те розмаїття, як ви називаєте, дуже затратне. Наші світильники набагато економніші, і люди згодом це оцінять. Ще рік-два і ми закріпимося на ринку побутової світлотехніки. Потенціал збережено, а про високий клас роботи свідчить те, що столичний палац «Україна» освітлюють люстри ватрівського виробництва.
— Повернути втрачені позиції, мабуть, важче, ніж завоювати нові...
— Впроваджуємо нову систему управління якістю, яка охопить усі етапи виробництва — так звану петлю якості. Поставили перед собою колосальне завдання: пробудити мотивацію до чесної якісної праці. Чому кажу «колосальне»? Люди збайдужіли, мотивація праці втрачена. Ми забули серйозні стимули. Позбулися червоних прапорів і викинули все, що надбали за багато років: дошки пошани, грамоти, елементи змагальності. Моральні стимули мають працювати вкупі з матеріальними.
— На «Ватрі» знову з’явиться Дошка пошани?
— Так, ми повертаємося до тих цінностей, які для нормальної людини ніколи не були зайві. Це характерно не лише для соціалістичної системи, моральне стимулювання з успіхом використовують на Заході: ті-таки грамоти, вдячні листи дружині додому, дітям — до школи. І лозунг «Мій завод — моя гордість» — не пустий звук. В японських фірмах вони на кожному кроці. Пригадую, як зайшов на одній з фірм до цеху. Конвеєр зупинився, всі підвелися, щоб мені вклонитися. Вони не знали, хто я, але їм пояснили, що я приїхав робити бізнес, а це для японців — святе.
Під час перебування в Німеччині місцевий менеджер запросив мене на фестиваль пива. Взяли по кухлю, а сісти ніде. Мій колега попросив посунутися, мовляв, це гість з України. «А чого приїхав?» — перепитали любителі пива, як потім з’ясувалося, прості водії. «Робити бізнес», — пояснив колега. Миттю німці посунулися, щоб і ми могли сісти. Якщо бізнес, то капне щось і Німеччині, а отже, і їм. Ось якщо й ми виховаємо в собі таке ставлення до справи, то Україна відродиться. Можемо мати десять інститутів відродження, але не виграємо держави, поки не навчимося працювати. Псевдоприватизація, тіньова економіка привчають до легких грошей, порушують мотивацію до праці. Але ми обов’язково прийдемо до цінностей, які сповідує цивілізований світ, в тому числі в економіці. На «Ватрі» диким ринком усі ситі по горло. Головне, що ми визначили вектор руху. Уявіть собі криву, а на ній «мертву» точку. То ми її пройшли. До верхньої точки, що означає благополуччя, стабільність, ще далеко, але вектор визначено, тепер — тільки вперед. Сьогодні ми не маємо заборгованості ні перед державою, ні перед людьми. Я отримую зарплату останнім, тож знаю це напевне.
