Коли наша газета оприлюднила умови конкурсу серед розповсюджувачів, яворівські поштовики одразу долучилися до акції. Адже пошта — єдине місце в Яворові, де можна придбати друковані видання. «Конкурентом» є лише невелика розкладка на базарі.
Степан Бутка та Ярослав Пищак продають у приміщенні районного вузла зв’язку або на вулиці (коли гарна погода) періодику і мають постійних клієнтів.
Ось щойно придбала газету й потрапила в кадр вчителька-пенсіонерка, відмінник народної освіти Любомира Щудлюк. Ми розговорилися. «Голос України» імпонує їй увагою до соціальних проблем. Любомира Степанівна принагідно розповіла про своє дворічне перебування в Ізраїлі. Учителька із 36-річним стажем поїхала туди нелегально, щоб трохи заробити, і досі не може оговтатися від приниження. (Її розповідь під рубрикою «Рабсила» незабаром буде опубліковано в «Голосі України».)
Степан та Ярослав виростали в багатодітних родинах, знають ціну праці й заробленій копійці. Мають твердий намір підняти планку продажу газети щоб отримати премії й поповнити свій бюджет. Адже у Степана щойно народилася донечка, а Ярослав готується до весілля. Гасло «Голос України» — твій голос» вони доповнюють усними рекомендаціями. Зрештою яворівські поштовики віддавна є найактивнішими в області передплатниками і читачами нашої газети.
А львівські кіоскери від ДП «Преса» Тетяна Лупоок та Наталя Прудка стали першими призерами конкурсу і найближчим часом отримають грошові винагороди. Проблем із реалізацією не мають, адже кіоск розташований поруч із Національним університетом імені І. Франка, його не обминають студенти і викладачі.
Під час недавнього відрядження до Трускавця була подивована інертністю тамтешніх розповсюджувачів. Деякі кіоскери казали, що про «Голос України» питають, але їхнє керівництво чомусь не пропонує його для розповсюдження. В одному з кіосків почула, що «Голос України» має небагато шансів, бо контингент відпочивальників здебільшого російськомовний. Та коли я придбала єдиний примірник газети, в мене його ладен був вихопити чоловік справді російськомовний. Сказав, що постійно цікавиться нашими публікаціями, і я подарувала йому газету...
Біля крамниці хутровиробів у Львові, що навпроти ратуші, притулила свою розкладку миловидна й енергійна пані Ірина. Її реалізаційна точка маленька, та дуже примітна. Пані Ірина і сама любить читати, і має постійних покупців.
— Я дуже хотіла б продавати «Голос України», але на тій гуртовні, де я беру газети, вашого видання немає. Навпроти — міська рада, про парламентську газету питають. Часто в мене купує періодику Тарас Чорновіл, і я прошу його, щоб приніс почитати хоч старі випуски «Голосу України». По телебаченню постійно бачу вашу газету в руках народних депутатів.
Ми обмінялися телефонами, і найближчим часом посприяємо пані Ірині, яка зацікавилася конкурсом кіоскерів. Бажаємо удачі всім нашим помічникам і прихильникам!
Львів.
