Здається, так небагато потрібно людині. Та ці найпростіші вимоги виявляються чи не найважчими для виконання практично для всіх комунальних служб. Бо дуже часто замість цього — холодні батареї, вода за графіком, а про обшарпані стіни під’їздів, зламані двері і розтрощені поштові скриньки годі й казати.
Утім, нинішню зиму хмельничани пережили спокійно і комфортно: у більшості квартир — тепло, гаряча вода, хоча і не повний день, проте подавалася п’ять разів на тиждень, а зі світлом узагалі не було жодних проблем. Серед різних причин, котрі допомогли області перезимувати без стресів і непередбачуваних ситуацій, подоляни називають і прихід на посаду заступника голови Хмельницької обласної держадміністрації Івана ГладунЯка (на знімку). Маючи досвід міського голови Нетішина, він твердо стоїть на позиції кардинальних реформ у сфері комунального обслуговування. І перші кроки на шляху цих реформ пробує запроваджувати в області.
Життя у кредит
— Іване Васильовичу, саме слово «реформи» викликає неоднозначне ставлення. У необхідності змін наче ніхто і не сумнівається, проте стільки отих нововведень так і закінчилося лише декларуванням, що вже й віри словам немає.
— Якщо скажу, що в нас сьогодні немає ні Житлового кодексу, ні закону про комунальну власність, ні багатьох інших важливих документів, котрі визначали б діяльність цієї сфери, то для пересічного власника квартири це мало що означатиме. Але ці слова можна перекласти і на мову щоденної практики: неплатежі, борги, вимикання світла, припинення тепло- і водопостачання. І це вже зрозуміло кожному.
Погляньмо, скільки разів за останні роки реформували, скажімо, енергетику, де вже працює ринковий механізм. І ціна на один кіловат лише за півтора останніх року зросла вдвічі. Водночас тарифи на водо- та теплопостачання залишаються сталими, хоча значну частину собівартості цих послуг становлять саме витрати на електроенергію. От і виходить, що одна галузь живе за ринковими законами, а інша — просто змушена приймати умови монополіста. Звідси — усі негаразди. Чи взяти проблему оподаткування комунальних служб. Адже податки повинні сплачуватися з моменту надання послуг. Та уявіть, скільки часу минає відтоді, як подали тепло в квартиру, і до моменту, коли її власник розрахується за це тепло. Інколи на це йдуть місяці і навіть роки. А це означає, що борги наростають, як снігова куля, і нам всім доводиться жити в борг. Тепло, вода, газ у наших квартирах нинішньої зими —так само життя у кредит.
Котельня є, тепла нема
— Але воно не може бути нескінченним. Одного дня терпіння позичальника, тобто тих-таки енергетичних, нафтових, газових компаній, може скінчитись. І що тоді?
— Тоді доведеться повторити приклад інших обласних центрів, котрі залишалися без усіх цих послуг. От тому і йдеться про глибинні зміни в галузі. Приміром, взяти стандартну ситуацію: промислове підприємство не може утримувати соціальну сферу, котельня не працює, а в результаті — цілі мікрорайони залишаються без опалення. Саме так сталось і в одному з наших райцентрів — Славуті. Люди мерзли у своїх квартирах, і довгий час мова йшла про те, що вирішити питання може тільки будівництво нової котельні. Не розповідатиму, що означає для місцевого та й обласного бюджету побудувати котельню, вартістю майже у два мільйони гривень. Будували в муках, і ось нарешті за тиждень-другий пуск. Котельня є. Але тепла не було і немає. Бо виявилося, що, окрім котельні, потрібна ще й система тепломереж, підведення до кожної квартири, тобто багатотисячні витрати. То, може, не потрібно було взагалі будувати? Ні, не залишити людей без тепла, а просто підвести газову гілку до кожного будинку, і в кожній квартирі встановити котел. Коли ми тепер підрахували, виявилося, що цей проект майже вдвічі дешевший за будівництво котельні. А про його ефективність годі й казати. Бо кожен, опалюючи квартиру за власний кошт, стежитиме і за економією, і за вчасною оплатою. Проблем відключення за великі борги не було б.
Це лише один приклад, але таких можна навести безліч. Комунальна сфера має відмовитися від колишніх стандартів і вимірів. Життя потребує зовсім нових підходів. Візьмімо чинні нормативи на воду, газ, тепло. Адже кожен, хто поставив лічильник, переконався, що реальні норми їх використання у багато разів менші. Тоді, здавалося б, ті самі газовики чи водопостачальники повинні отримувати величезні надприбутки, адже кожен споживач платив за 2—5 норм, використовуючи на ділі лише одну. Але ж ні. Ці підприємства потерпають через борги і ледь зводять кінці з кінцями. Доходить до абсурду: вони не зацікавлені бачити реальні витрати кожного, бо це не збігається з остаточною загальною цифрою. От і виходить, що багатомільярдні афери з газом чи електроенергією оплачував зі своєї кишені звичайний власник дуже скромного житла. Та переконаний, такого не сталося б, якби ринковий механізм у сфері послуг запрацював на найнижчому рівні.
— Однак дуже довго нам говорили, що всі негаразди від того, що мешканці будинків мають борги перед комунальниками. А тепер на їхню голову звалилося ще одне нововведення — створення товариств співвласників житла, котре практично означає одне: самі боріться і самі виживайте. Чомусь далі хатніх дверей реформи так і не йдуть.
— Те, що борги заважають нормальній роботі, це факт. Але сьогодні відсоток оплати за газ, воду, електроенергію на Хмельниччині доволі високий, сягає майже 90. Але галузь так і не вирішила своїх проблем. Отже, річ не тільки у боргах населення. Є крім цього і неефективне використання устаткування, і будівництво нерентабельних котелень, про які вже згадувалось, і відсутність точного обліку витрат. Будьмо відверті, сьогодні плата за житло йде не на його утримання, а на проживання ЖЕКів. Адже як би справно не платив весь будинок, ніхто вам не запропонує його безкоштовний ремонт чи хоча б елементарне прибирання у під’їздах. От звідси і виникла ідея створення товариств співвласників. Хоча це аж ніяк не означає, що таке товариство може налагодити самостійно безперебійну подачу води, тепла, газу в окремо взятий будинок, якщо це не буде вирішено в масштабах усього міста, району і області.
Консьєрж кидає виклик
— Але разом з тим свого часу ви стали ініціатором відродження такої професії, як консьєрж, у Нетішині.
— Це справді так. І це був не просто виклик ЖЕКам, а спроба довести, що в під’їздах і будинках можна навести лад. Щойно з’явилися консьєржі, одразу зникла проблема зламаних ліфтів, ремонту у під’їздах, побитих поштових скриньок. Автоматично мешканці відмовилися від броньованих дверей та хитромудрих систем охорони, бо ніхто чужий не пройде повз чергового ні вдень ні вночі. До того ж будинки почали краще платити за решту комунальних послуг. Чому? Та тому, що оплата консьєржа залежала і від цього показника, а отже, він постійно нагадував тим, хто забув вчасно сплатити, просив тих, хто раніше не хотів цього робити.
Це перший і дуже маленький крок на шляху отих реформ, про які я так мрію. Але він дуже показовий. І тут надзвичайно важлива підтримка влади. Спробуйте сьогодні у своєму під’їзді знайти когось старшого, відповідального. Та усі тільки відхрещуватимуться. А в Нетішині ця робота стала престижною. Чому? Бо консьєрж сьогодні може отримати до 400 гривень заробітної плати, а це для невеличкого містечка істотно. Та перш ніж людина отримала ці гроші, було обладнане робоче місце, встановлений телефон, тобто створені оті початкові умови, котрі й дають поштовх подальшим ринковим відносинам.
Боржники — не найбідніші
Я глибоко переконаний, що не може жити у квартирі людина, котра не хоче за неї платити. Але я так само розумію, що сьогодні її не можна просто так викинути на вулицю. У всьому світі існує, приміром, поняття соціального житла. А ми обмежилися кількома судовими рішеннями про відключення газу, вимикання світла чи навіть виселення із квартир. Але навіть і ці рішення не завжди виконують судові виконавці.
— Але ж важко жити у постійному страхові, що тебе можуть вигнати із власної оселі.
— Так і не повинно бути. Та дуже часто за житло не платить не той, хто не може, а той, хто просто не хоче цього робити. Нерідко багатотисячні борги накопичуються у власників двох-трьох квартир, а це, погодьтеся, не найбідніші люди у нашому суспільстві. Але боротись із такими неплатниками просто неможливо. Бо наше законодавство говорить, що людина може бути виселена за неплатежі, але... їй має бути надано рівноцінне житло.
Таких законодавчих парадоксів у сфері житлово-комунального господарства безліч. Отож якщо запровадження посади консьєржа — це перший крок до реформи знизу, то створення необхідної законодавчої бази — той самий крок, але зверху. Коли ці два шляхи перетнуться, тоді ми й перестанемо сушити голову, як нагріти будинок узимку, скільки годин на тиждень можна подавати воду і чи варто вимикати світло в цілих районах.
