Офіцер — людина команди

— Як у всіх: курс молодого бійця, присяга й повсякчасне для першокурсника бажання виспатися. А потім, звичайно, випуск і величезна гордість за перше офіцерське звання. Цей момент — один з найяскравіших у моєму житті.

— Це інше хвилювання. Тут до почуття радості завжди — навіть утретє, повірте мені —  додається вантаж незрівнянно більшої відповідальності, аніж та, котра ще не встигла лягти на лейтенантські плечі разом з першими зірками. Тому, напевно, щастя отримання першого офіцерського звання я б порівняв з одним із найголовніших для чоловіка рубежів. Але в цю хвилину цілковита більшість лейтенантів навряд чи замислюється про майбутні труднощі. А коли піднімаєшся до парламентського рубежу, постійно спілкуючись з виборцями і переживаючи разом з ними їхні проблеми, то перемогу на виборах приймаєш з меншою ейфорією в душі.

— З реєстрації в сесійному залі Верховної Ради. А далі — за розпорядком, як кажуть у армії. Це, зрозуміло, якщо перебуваєш у Києві, а не у своєму виборчому окрузі, де, звичайно, з ранку і до пізнього вечора спілкуєшся з людьми. І якщо в столиці твій робочий день формується порядком денним парламенту, то в окрузі — помічниками. Саме вони визначають і графіки зустрічей, і їх тематику, і географію.

А робочий день президента «Чорноморнафтогазу» — із щоранкової селекторної наради з керівниками структурних підрозділів. Це величезне нафтогазовидобувне підприємство, де дисципліна на рівні з військовою. І тому тут мій робочий день сурово по-військовому підпорядкований твердим технологічним процесам.

— Уміння логічно, послідовно, а тому результативно виконувати свою роботу. Гадаю, такі якості виховує не тільки повага до дисципліни, а й потреба постійно керуватися в роботі знаннями із загальної тактики. Тут, як і в математиці, не можна залишати за дужками дрібниці. Ціную відповідальність, з якою тільки військова людина підходить до рішення будь-яких задач. Тільки кадровий офіцер не поділяє завдання на важливі і не дуже, він знає: будь-який наказ має бути виконано. Це, за моїм глибоким переконанням, дуже важливі якості чоловічого характеру. Саме вони дають тобі впевненість у тих, хто йде з тобою в одному строю. А значить, згуртовує команду.

— Є. З багатьма з них ми разом уже не перший рік, а з деякими  — навіть з училищної лави. Спільною роботою я дуже дорожу. Тому що знаю: разом ми зможемо класно зробити будь-яку роботу — перевірено життям.

— Так само, як і будь-які інші соціальні хвороби країни. Навряд чи ми з вами помилимося, припустивши, що абсолютна більшість проблем в Україні, які вимагають свого розв’язання, викликана недостатнім фінансуванням. Крім армійського, це ще і обмежені бюджетні надходження на освіту, охорону здоров’я, культуру...

Багато хто сьогодні, спекулюючи з політичною метою на проблемах української армії, ледве не в ультимативній формі жадає від Президента, парламенту, уряду збільшити асигнування Збройних Сил. Але при цьому мовчить про те, де взяти ці гроші. А іншого виходу, крім комплексного удосконалення бюджетної політики, немає. Потрібні нові й розумні закони, щоб не перерозподіляти — цього року уріжемо фінансування армії, але додамо медицині — і так дуже скромний держбюджет, а грамотно його формувати. Потрібно визнати, що поряд з безплатним медичним обслуговуванням має бути й обов’язкове державне медичне страхування, здатне значною мірою наповнити бюджет вітчизняної охорони здоров’я. Тоді не доведеться «відбирати» гроші у військових, щоб віддати їх медикам. Треба визнати, що значній частині українських виробників і підприємців просто не вижити за нинішнього податкового законодавства. Інакше ми ризикуємо не збільшити число робочих місць і розмір заробітної плати, а в кращому разі їх «заморозити», як і доходну частину бюджету України.

Зможемо написати такі закони і прийняти їх — припинимо перетягати з однієї проблеми на іншу бюджетну «ковдрочку». Отоді можна буде не казати про ту саму військову реформу, а проводити її. І пенсійну реформу. Реформувати й охорону здоров’я, й систему освіти.

— Якщо ви про фінансовий резерв нашої компанії, то він є. Так, ми допомагаємо військовим частинам. При цьому, хоч би як ми намагалися, іноді доводиться відмовляти в цій допомозі.

— Річ тут не тільки в грошах. Прийде іноді командир військової частини: допоможіть, дайте грошей. У мене немає підстав сумніватися в його щирості. Але, зізнаюсь, і мені, і членам правління нашої компанії набагато приємніше не просто перераховувати гроші, а допомагати адресно. Солдатам, якщо поставити  їм у казарму кольоровий телевізор. Старшині роти, якщо виділити на ремонт казарми фарбу «статутного кольору».

А що стосується потенціалу військових... Краще нехай вони цілком витрачають його на бойову підготовку і не забувають запрошувати нас на навчання з бойовою стрільбою, наприклад. Щоб і ми могли порадіти немарності нашої допомоги.

— Максимально відкрита. Кажу про це як офіцер, усвідомлюючи, що в будь-якій армії (навіть країн з найбагатшою історією демократії) були, є і мають залишатися армійські секрети. А от ту межу, за якою будь-який командир може сказати:  «Таємно!» — нехай чітко визначить закон. І це можете вважати вже думкою члена парламенту.

— У кожної країни є свої стратегічні оборонні інтереси. Є вони, на щастя, і в України. Є вони в нашої країни й у Криму. Заперечувати це можуть тільки не дуже розумні люди.

— Витримки, терпіння, здоров’я. У вас надто важка й відповідальна робота. І від того, як грамотно ви її сьогодні виконуєте, багато в чому залежить економічний добробут усієї країни, кожного її громадянина. Нехай не залишить вас у цій роботі майстерність. А ваших рідних — гордість за вашу службу і розуміння всіх її труднощів. І ще побажаю, щоб ніколи не довелося вам застосовувати свою бойову майстерність у реальних умовах.