Цю війну згадують двічі на рік: день введення військ і день їх виведення. Першу дату — тихо, чаркою чогось, гідного солдата. Другу — покладанням вінків до пам’ятника афганців на Печерську. Щоправда, цього року в столиці відзначили ще й концертом — подарунком українським афганцям від російських. У рамках року Росії в Україні до Києва прибули російські співаки.

Отож, сьогодні 14 років виведення Радянських військ з Афганістану. Життя розкидало учасників тих подій. «Ми досі ще разом, хоча бачимося рідко», — з таких слів почалася ця незвичайна зустріч. А зібралися ректор Київської духовної академії та семінарії Микола Забуга (кавалер двох Орденів Червоної Зірки, ордена «За мужність» ІІІ ступеня»), голова Держкомітету України у справах ветеранів Сергій Червонописький, його заступники Валерій Аблазов, Віталій Раєвський, помічник Артур Дерев’янко (кавалер Ордена Червоного Прапора та трьох Орденів Червоної Зірки). Коли збираються люди, котрі давно не бачилися і їм є що згадати, розмова виходить про все: і про минуле, і про майбутнє...

Цю річницю комітет хоче відзначити під девізом «З нами Бог, Україна і наше бойове братерство». «Так уже склалося, що на зламі тисячоліть найбільшим лихом стали тероризм і наркотики, — вважає Віталій Раєвський. — Війна в Афганістані триває. Ця країна постачає наркотики, за які купує у невірних зброю і нею їх і вбиває. Мабуть, у світі не існує країни, де немає центрів ісламських войовничих екстремістів. До речі, як засвідчив останній перепис населення в Україні, у нас також істотно посилився «ісламський чинник». «Ісламський чинник... Коли ще він стане серйозною силою, — вступив у полеміку Микола Забуга. — Нам самим треба зміцнювати свій дух. Мені не зрозуміло, коли якісь сили намагаються довести, що львів’янин, киянин чи чернігівець не те саме, що українець». «І коли створюють організацію патріотів, котра шле до комітету листи, мовляв, воїни, які воювали в Афганістані, просто жандарми, що придушували свободу, — приєднався до розмови Сергій Червонописький. — Треба, щоб угорі почули, що людей намагаються поділити на патріотів першого і другого сорту». «А чи хочуть нас почути? —запитує Микола Забуга. — Афганцям зазвичай допомагають у рамках акцій. Хоча, гадаю, в Україні не найгірша ситуація».

Насправді воїни-інтернаціоналісти мають причини ображатися. От хоча б один із прикладів. Свого часу людям активно нав’язували ідею, що ті, хто воював в Афганістані, — потенційний кримінальний елемент. Мовляв, психіка нестійка, дії непередбачувані, поведінка невмотивована. «Це ярлик, — вважає Сергій Червонописький. — Коли Кравчук тільки-но став президентом, ми надіслали прохання, щоб до Дня незалежності під амністію потрапили й афганці, що відбували покарання. І тоді Кравчук поцікавився, а скільки їх. З’ясувалося, що таких 480 осіб, із них лише 150 скоїли серйозні злочини. Що це порівняно з загальною кількістю ув’язнених і 160 тисячами воїнів, які призивалися з України?» До речі, як повідомив Валерій Аблазов, деякі «афганські» бригади переказували із своїх тюремних заробітків кошти на допомогу сім’ям загиблих.

Водночас Сергій Червонописький згоден, що війна дається взнаки. Ці люди справді вирізняються підвищеним почуттям справедливості й обов’язку. Вони більше бачили, менше бояться. До речі, у перші роки після виведення було багато випадків суїциду, бо деякі хлопці так і не змогли подолати пережите. А за 14 років з різних причин померло майже 10 тисяч учасників тих подій. «Я пригадую випадок, який стався під час моєї першої операції, — каже Сергій Червонописький. — Це була дуель між нашим снайпером і їхнім кулеметником. Двоє людей, котрі бачать одне одного, стріляють і не можуть влучити. Так тривало досить довго. Потім у нашого юнака здали нерви, він кинув снайперку і з криком кинувся на кулеметника. А той кинув кулемета і втік. Ми свого хлопця півгодини ловили. А тоді влили пляшку горілки, і він ще добу приходив до тями. Звичайно, це удар по психіці. Він щойно від мами, щойно після школи, а тут його вбивають, він вбиває».

Може, саме тому багато з тих, хто пройшов Афганістан, тепер навернулися до Бога. Найяскравіший приклад — Микола Забуга. До речі, Валерій Аблазов запропонував провести зустріч колишніх афганців, нині церковнослужителів, які належать до різних конфесій (зокрема, і до ісламської). Микола Забуга ідею підтримав: «Це було б цікаво і правильно».