Бідному громадянинові вже давно незатишно на рідних тротуарах. Іноді безпардонні «мерси» та іже з ними встромляються носами просто в двері під’їзду, і вийти з будинку можна лише подолавши певні перешкоди. А якщо ви з дитячою коляскою...
Усілякі заклади захоплюють перші поверхи і відгороджують частину тротуарів і вулиць. Ані під’їхати, ані підійти. Перефарбовують фасади, спотворюють будинки рекламою, лякають мешканців опівнічним ревінням музики...
Щось подібне відбувається і на вулиці Горького (див. «Тріщать перекриття, тріщать обіцянки», «Голос України», 29.01 2003 р.).
Маю сказати, Голосіївська райдержадміністрація після публікації здійснила посадовий подвиг. За час, що минув, з обмежувальних загород вдалося зняти емблему місцевого казино, а рекламний автомобіль поставити з підпірок на тротуар і проїжджу частину. Якщо так і далі піде, то до кінця повноважень Т. Строкань, глави тієї самої адміністрації, можуть прибрати і загородження. З усіх інших питань, порушених у згаданому матеріалі, пані Строкань зберігає горде мовчання. Що ж, нагадаємо Тетяні Григорівні, що вона перебуває на державній службі і зобов’язана відповідати (Закон «Про інформацію», ст.32, Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні», п.6). А може, Тетяна Григорівна не знає законів і указів Президента?
Редакція газети «Голос України» звернулася до Головного управління містобудування й архітектури Києва з запитом: чи давався дозвіл на часткове фарбування в інший колір фасаду будинку по вул. Горького, 8?
Якщо «бої місцевого значення» не принесуть успіху, то редакції доведеться потурбувати міського голову.
Але ми продовжуємо сподіватися, що для Тетяни Григорівни турбота про людей не слова, а суть роботи. Чи не так?
