Новий закон про рекламу: в інтересах суспільства чи рекламного бізнесу?

Однак найголовнішою проблемою, яка є нині у сфері реклами в Україні та яка ставить питання про вдосконалення чинного закону, є невиконання, а в ряді випадків — свідоме ігнорування його норм. Наведу лише один приклад, який може підтвердити кожен український телеглядач. Стаття 12 чинного закону прямо забороняє переривання фільмів рекламою, проте вона порушується чи не на кожному вітчизняному телеканалі. Сьогодні фільми щонайменше три рази перериваються і блоками реклами, і анонсами. Водночас формально телеканали не порушують закону, бо вважають, що анонси не є формою реклами.

Вочевидь держава повинна впорядкувати рекламний ринок. І новий законопроект має здійснити істотні кроки для цього. Так, зокрема, в ньому буде дозволено переривати фільм один раз на 45 хвилин рекламою чи анонсами, до того ж у новій редакції закону чітко визначено межі фільму, який починається і закінчується першим зображувальним кадром. Адже нині телекомпанії під час визначення меж фільму керуються не законом, а роз’ясненням, яке чиновник зробив, очевидно, не лише з альтруїстичних міркувань.

Зауважимо, що норми нового законопроекту, на відміну від чинних, дозволяють телеканалам двічі переривати фільм (адже тривалість більшості фільмів перевищує 90 хвилин). Закон обмежує загальну тривалість реклами 15 відсотками на кожну годину мовлення. Ці та інші обмеження цілком відповідають положенням Європейської конвенції про транскордонне мовлення, котру готує до ратифікації Україна.

Наступний блок проблем пов’язано з обмеженням на рекламування певних видів товарів, насамперед — алкоголю і тютюну. Як відомо, пряма реклама алкоголю заборонена в більшості країн Європи. Саме так можна захистити права громадян, зокрема неповнолітніх, на захист від пропаганди шкідливих для здоров’я тютюнопаління і вживання алкоголю.

Проект нового закону про рекламу передбачає суворіші норми для використання зовнішньої реклами алкоголю і тютюну. Пропонується істотно збільшити розмір попереджувального напису, а замість «Мінздраву», який попереджає, необхідно виробити дієвіше попередження. У пропонованому варіанті — «Куріння може викликати захворювання на рак», «Вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю». У більшості європейських країн діє саме такий механізм функціонування попереджувального напису.

Прикметно, що опоненти нового законопроекту (а найгучніше виступають проти нього власники рекламних агенцій) апелюють саме до суспільного інтересу та інтересів споживачів реклами. Однак досі ніхто не провів репрезентативних соціологічних досліджень, які чітко свідчили б про ставлення суспільства до цієї проблеми, зокрема, реклами алкоголю і тютюну та доцільності введення обмежень. Проте це не заважає говорити від імені «пересічного глядача», якому потрібні якісні вітчизняні програми.

Дивною видається логіка керівників деяких телеканалів, які домагаються скасування якомога більшої кількості обмежень на рекламу, мотивуючи це тим, що інакше вони не здатні виробляти конкурентоспроможний продукт. Облишимо питання, яким чином зайві три хвилини реклами на годину (порівняно з російськими конкурентами) можуть допомогти вітчизняному телебаченню здійснити прорив до якісних телепрограм. Питання варто поставити інакше: чи є насправді лише розмір рекламного ринку ключовим для зростання якості українського телебачення? Адже у 2002 році рівень ринку телевізійної реклами зріс більш як на 60 відсотків і становить 80—85 мільйонів доларів США. За таких темпів зростання рекламного ринку логічно було б очікувати відповідного зростання якості телепрограм.

Але протягом минулого року сталося протилежне. Як ніколи раніше, поширення набули так звані «спільні продукти» українських та російських телеканалів — звісно, російськомовні й призначені передусім для російського споживача. Не кожен український телеканал досі спромігся провести паралельне дублювання фільмів українською мовою, яке коштує від 500 до 800 доларів. Жоден з провідних українських телеканалів не виробив власної новорічної програми, всі програми були закуплені в Росії і, відповідно, за участю російських виконавців.

Ці факти переконують у тому, що питання конкуренції українських і російських телеканалів є не так економічним, як політичним. Адже вартість реклами на російських каналах набагато вища за українську не лише через вищу якість і рейтинг програм. Істотним чинником є те, що російські канали продають рекламодавцеві не лише власну аудиторію, а й аудиторію України та інших країн близького зарубіжжя. Тому топ-менеджерам телеканалів у їх цілком закономірному і зрозумілому прагненні перемогти в конкуренції з російськими мовниками, варто звертатися щонайперше до своїх власників, які відіграють не останню роль у виробленні зовнішньої політики України.

Комітет, який я очолюю, готовий до дискусії з удосконалення цього законопроекту. Одним з етапів такої дискусії стало проведення 3 лютого в Києві громадського обговорення нового законопроекту, підкреслюю, ще до того, як він був зареєстрований і пройшов перше читання у Верховній Раді. Я не знаю жодного іншого комітету, який би так відкрито працював над обговоренням законопроектів.

Безумовно, між першим і другим читаннями потребують доопрацювання базові положення, які стосуються визначень понять, уникнення двозначностей та повторів. Ми готові також піти назустріч і розглянути пропозиції фахівців, які стосуються змісту конкретних статей проекту закону про рекламу. Однак результатом цих домовленостей має стати не перемога інтересів професійних телерадіоорганізацій, підприємств ринку реклами чи будь-яких інших лобістських структур, а інтересів українського суспільства.