У  редакцію «Голосу України» надійшов лист із Здолбунова, під яким поставили свої підписи п’ятдесят водіїв та тих, хто працює у підприємця Віктора Березницького. Поясню: Віктор Березницький більш як шість років займається таким видом підприємницької діяльності, як організація пасажирських перевезень автобусами, які люди влучно назвали «маршрутками». Він забезпечував п’ятнадцять рейсів за маршрутом «Рівне — Здолбунів».

Лист, звичайно, емоційний, бо люди пишуть про проблему, від якої залежить, чи матимуть вони роботу. Але якщо відкинути зайві емоції, то, по суті, автори листа скаржаться на те, що, мовляв, конкурсний комітет, у повноваження якого входить видача дозволів на експлуатацію автобусів на внутрішньообласних, міжміських і приміських маршрутах в межах Рівненської області, відмовив у продовженні терміну договору і видачу дозволу В. Березницькому для обслуговування одинадцяти рейсів на згаданому маршруті.
Ні сном ні духом
Позицію В. Березницького пояснив його юрист, з яким я розмовляла. Але одна справа — лист, інша —спілкування з його авторами. Звичайно, на те, щоб поговорити з усіма, й не розраховувала: це нереально, бо водії щодня на лініях. Отож навмання визначила кілька прізвищ. Водії, які свого часу працювали у В. Березницького, Микола Закревський та Костянтин Корінь, чиї підписи є під листом до редакції, тільки плечима знизали: мовляв, з проблемою знайомі, але листа в «Голос України», як, зрештою, й в інші інстанції, не писали і не підписували, про що зголосилися підтвердити письмово.
— Тим паче, — сказав Микола Закревський, — що в листопаді ми вже у Березницького не працювали. Та й я, якщо під якимось документом ставлю підпис, обов’язково читаю його, щоб не потрапити в халепу.
Своє ставлення до рішення конкурсного комітету стосовно відмови у продовженні терміну договору і видачу дозволу своєму колишньому роботодавцю Віктору Березницькому не висловлювали, пояснюючи етичними причинами. Мовляв, свого часу ми у нього працювали, а тепер нашу думку можуть розцінити як спробу помститися чи вилити бруд.
Два сфальсифіковані під листом підписи — це серйозна підстава для того, щоб його із спокійною совістю відправити в редакційний архів. І все-таки бажання розібратися в порушеній у листі проблемі (а вона справді є, обростає найрізноманітнішими чутками), яка вже набула розголосу в області, взяло гору. До того ж автори листа, самі того не підозрюючи, порушили дуже актуальне не лише для їхнього колективу, а й для всієї області питання — поліпшення якості обслуговування пасажирів. Та, зрештою, про все по порядку.
Географія за «бусиками»
Ще свіжий в пам’яті час, коли дістатися до райцентрів, не кажучи вже про села, а особливо віддалені, на Рівненщині було проблематично. На щастя, згадана проблема залишилася в недалекому минулому, бо ця прогалина у пасажирських перевезеннях в області уже заповнена завдяки приватним перевізникам. До них можна зарахувати і колишні автотранспорті підприємства, які нині набули статусу ВАТ, ЗАТ, і підприємців, які мають власні мікроавтобуси або їх орендують. Варто побувати на автовокзалі в Рівному, щоб переконатися: «маршрутки» пішли навіть у найвіддаленіші села. Тож за написами на «бусиках» можна вивчати географію. Загалом автобуси та маршрутні таксі з’єднали 89 відсотків населених пунктів області. Це один з найкращих показників в Україні.
Скажімо, якщо раніше до одного з найвіддаленіших райцентрів — Зарічного — курсували один-два автобуси, то тепер — три автобуси і вісім «маршруток». А в найближчі до Рівного райцентри —Здолбунів, Костопіль, Гоща — «маршрутки» відправляються з інтервалом у три — десять хвилин.
Підприємці, які взялися за цей вид підприємницької діяльності, звичайно, не хочуть розкривати всі свої «карти», щоб у такий спосіб не принаджувати до цього бізнесу конкурентів. Але із розмов з водіями «бусиків» переконалася, що вони не програють, а тим паче їх роботодавці. Бізнес цей, безумовно, вигідний, тож притягує дедалі більше бажаючих. Відтак Рівненщина, за словами спеціалістів, в організації пасажирських перевезень вийшла на новий етап — поліпшення якості таких послуг. До цього спонукають й пасажири, які стали вибагливіші: хочуть їхати в чистих, комфортабельних салонах, не стояти, наче лелека, на одній нозі в переповненій «маршрутці». І це справедливо: пасажир платить гроші і вимагає за це відповідного комфорту, культури обслуговування. Хоча й доводилося в деяких «маршрутках» читати такі собі жартівливі написи на кшталт: «Як заплатиш, так і заїдеш»... Але це, схоже, для підвищення настрою.
На мою думку, на Рівненщині, як це і передбачено в умовах ринку, загострилася конкуренція серед приватних перевізників, а у конкурсного комітету з’явилася можливість вибирати кращих із кращих, у такий спосіб відстоювати інтереси нас, пасажирів, які нарешті можуть вибирати найприйнятніший для себе варіант.
Вибір завжди є
А що вибір у конкурсного комітету, який видає дозволи на експлуатацію автобусів в межах області, справді є, засвідчило його засідання 11 листопада 2002 року, про яке йдеться в листі до редакції.
— Заяви на участь у конкурсі подали вісімнадцять підприємців, — розповідає начальник Рівненського обласного управління з координації і контролю роботи автотранспорту, голова конкурсного комітету Микола Котоуч. — Кожен із них, залежно від можливостей, претендував на різну кількість рейсів на цьому маршруті. До засідання конкурсного комітету провели технічний і санітарний огляди транспортних засобів усіх конкурсантів, їх конструктивних можливостей, перевірку наявної матеріальної бази, умов для обслуговування, врахували те, власні чи орендовані «бусики», кількість посадкових місць у «маршрутках», наявність резервної машини, сертифікатів якості, страхування, стаж роботи на лініях та інші показники. Кожна з позицій оцінювалася в балах, і той, хто набрав найбільшу кількість, і став переможцем конкурсу, тобто одержав дозвіл на рейси за цим маршрутом.
— Але автори листа дорікають членам конкурсного комітету в неправомірності проведення ними технічного огляду транспорту, тому що він проходив таку процедуру в ДАІ. Що на це скажете? — запитую у Миколи Котоуча.
— Це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №1346 від 2 листопада 1996 року, якщо у конкурсі беруть участь три і більше претендентів, —каже голова конкурсного комітету.
— Повертаючись до порушеної у листі проблеми, скажу, що підприємець Віктор Березницький виграв лише три рейси на цьому маршруті, — продовжує Микола Котоуч. — Дозвіл працювати на одинадцяти інших рейсах, на яких він працював досі, виграли інші конкурсанти. Вони набрали більшу кількість балів, змогли запропонувати кращі умови для обслуговування пасажирів, зокрема мікроавтобуси з більшою кількістю місць, бо на згаданому маршруті, особливо у години пік, через перевантаження не можна було забирати пасажирів на проміжних між Здолбуновим і Рівним зупинках. Та й, якщо говорити відверто, з огляду на те, що підприємець Березницький був «піонером» з організації пасажирських перевезень на цьому маршруті, з ним перед першим засіданням конкурсного комітету була попередня розмова на цю тему (конкурсний комітет з огляду на цю обставину навіть на два місяці відклав рішення стосовно рейсів Березницького, давши йому шанс «підтягнутися»). Ми йому рекомендували замінити бодай кілька мікроавтобусів на новіші, з більшою кількістю місць, ліквідувати інші недоліки (а його водії не раз перевозили пасажирів у кількості, що перевищує число місць для сидіння, допускали відхилення від встановленої схеми маршруту, мали місце випадки виїзду на лінію автобусів з технічними несправностями тощо). Адже вже у вересні, коли відбулося перше засідання конкурсного комітету, Віктор Березницький бачив, що програє з багатьох позицій конкурентам. Навіть з того, що у багатьох із них власні транспортні засоби, тоді як пан Березницький всі мікроавтобуси орендує. Тож потрібно було прислухатися до порад. Але, на жаль, він цього не зробив, а тому програв на одинадцяти рейсах іншим підприємцям.
Крім Віктора Березницького, майже шість років обслуговували п’ять рейсів на цьому самому маршруті й «бусики» підприємця Миколи Михайлова. Він теж опинився серед тих, хто поступився в конкурсі іншим претендентам. Хоча така невдача стала відчутним ударом по його бізнесу, підприємець зустрів її мужньо, по-олімпійськи — почав шукати вихід.
— Якщо нема нового транспорту, куди стрибати, —сказав механік Олег Чикотович, який працює у підприємця М. Михайлова. — Якщо є вимога стосовно року випуску транспорту та його місткості, її потрібно дотримуватися. Нині ми продаємо старі «бусики», купуємо нові. А потім будемо думати, що далі робити.
Час — кому ворог, кому друг
Зовсім інша реакція у В. Березницького на втрату одинадцяти рейсів: він звернувся із заявою в Здолбунівський місцевий суд, в якій оскаржує рішення конкурсного комітету. Але її там не прийняли, мотивуючи тим, що вона має розглядатися господарським судом. Однак відповідно до ст. 248-4 Цивільно-процесуального кодексу України подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта, іншими словами — до вирішення спору виконання рішення конкурсного комітету призупинено.
У такий спосіб при першому зверненні до суду В. Березницький «виграв» тиждень. Допоки Здолбунівський суд розгляне скарги водіїв В. Березницького: О. Лободовського, В. Сидорчука, І. Мохначука, Л. Самчука, на неправомірність рішення конкурсного комітету від 11 листопада 2002 року, теж пройде час. Принаймні на 7 січня 2003 року вони ще не були розглянуті, хоча й згідно із ст. 248-6 ЦПК України для розгляду скарги відведено десятиденний термін. В апеляційній скарзі В. Березницький, посилаючись на ст.26 ЦПК України, розраховує на об’єднання цих справ в одне провадження і наполягає, щоб вони розглядалися у Здолбунівському місцевому суді. Рівненський апеляційний суд задовольнив заяву підприємця, а відтак обидві справи розглядатиме Здолбунівський суд.
Тим часом і конкурсний комітет розпочав юридичні дії: звернувся в прокуратуру Рівненської області, в територіальне управління Державної судової адміністрації Рівненської області з проханням посприяти прискоренню вирішення згаданого питання в рамках чинного законодавства, оскільки зволікання з цим призводить до посилення соціальної напруженості серед перевізників—переможців конкурсу.
— І справді, допоки тривають юридичні баталії, переможці конкурсу не можуть здійснювати пасажирські перевезення, а відтак зазнають значних матеріальних збитків, — каже Микола Котоуч. — Тоді як підприємець В. Березницький, не маючи договору із замовником, продовжує працювати на всіх чотирнадцяти рейсах за маршрутом «Рівне—Здолбунів».
Що ж, залишається сподіватися на об’єктивне вирішення цього спору. Але тішить те, що на Рівненщині пасажири нарешті одержали можливість розраховувати на високу культуру обслуговування.
 
Рівненська область.