Десятирічку Леся закінчила майже відмінницею: ледь-ледь не дотягнула до заповітної медалі. Якби не батько-недолюдок, який щодня зживав їх із матір’ю та двома меншенькими з білого світу, медаль від неї нізащо не втекла б. Утім, її відсутність не дуже печалила 18-річну випускницю. Набуті в школі грунтовні знання й без медалі мали легко відкрити перед нею двері будь-якого вузу. А коли вивчиться і міцно стане на ноги, обов’язково забере до себе від батька-душогуба і матір, і обох братиків. Ніколи не забуде, як одного разу ця потвора п’яною, скочивши в чоботях на ліжко, під яке всі трійко забилися від страху, наставляла їх на розум: «Я вас, гадюченята, навчу, як батька поважати...»
А мрія вабила, кликала в широкий світ, тож за якийсь тиждень після випускного балу Леся поїхала втілювати її в життя до Харкова. Там влаштувалася на завод, отримала місце в гуртожитку й почала готуватися до зимових вступних екзаменів на вечірній факультет одного з місцевих вузів.
Перша тріщинка на блюдці з голубою облямівкою з’явилася через два місяці: підприємство, де опановувала фах електромонтажника, перейшло на триденний робочий тиждень, і Леся однією з перших потрапила під скорочення. Два наступні тижні збігли в пошуках роботи, як один день. За цей час обійшла кілька десятків заводів і фірм — і всюди відмова.
Вибір, який надала дівчині невблаганна доля, випробовуючи екстремальною ситуацією міцність її характеру, був менший за її життєвий досвід: назад додому або наймичкою-реалізатором на ринок. Однак і він очікуваних дивідендів не приніс. Господарі платили копійки, та й ще «за так» намагалися затягти до себе в ліжко. Тож невдовзі тріщинки-павутинки розійшлися по всій тарілочці з блакитною облямівкою.
Розсипалася вона на друзки, коли один із них запропонував красуні роботу «танцюристкою» в Греції. Вона дала згоду без усіляких вагань і докорів сумління, сподіваючись обскакати власну долю на одному з крутих віражів...
Доставку за адресою групи «офіціанток» та «танцюристок», в якій набралася якраз чортова дюжина бажаючих, роботодавці організували за власні кошти. Спостерігаючи за дівчатами під час морської подорожі, Леся думала про себе: «Співайте, співайте, дурепи, незабаром доведеться танцювати».
Вона не була віщункою, просто знала, яку долю їм приготували доморощені харківські «імпресаріо». Її припущення підтвердилися, щойно ступили на берег оспіваної поетами землі древньої Еллади. Відібравши в «туристок» усі документи, «імпресаріо» дохідливо розтлумачили їм, де, як і з ким відпрацьовуватимуть витрачені на них кошти. Плач, лемент, який зчинився відразу після «роз’яснювальної» бесіди, вмить було погашено кулаками. Лесю розуму не вчили, бо «не заробила».
Утім, до борделю не потрапила. Зеленооку, ставну красуню вподобав сам господар — грек-емігрант із Аджарії. Проте не лише зовнішністю впала йому в око українська дівчина. Приголубив її сутенер з перспективою: зробив на неї ставку як на майбутню приманку. Однак перш ніж довірити серйозну роботу, вирішив «обтесати» кандидатку. Колишній зварник виявився неабияким психологом. Тож за короткий строк виліпив з неї, як із податливої глини, справжнього монстра: жадібного до грошей і багатства і геть байдужого до чужої біди й горя. На вродливу й здогадливу коханку посипалися щедрі подарунки і грошові винагороди, які Леся переказувала на власний рахунок, відкритий в Україні.
Вона розкошувала, тоді як недавні подруги марніли на очах. Загнаних сексуальних рабинь перепродували в дешеві борделі. Нерідко траплялися й суїциди. Лише за рік із вікон викинулося кілька дівчат, доведених до відчаю. Одна з них наклала на себе руки після «урочистої» зустрічі з чотирма українцями (можливо, й сумчанами), які познущалися з неї з нелюдською жорстокістю. Проте такі «дрібниці» шефиню аніскільки не розчулювали: вона по трупах торувала шлях до свого щастя.
Тим часом сутенер розширював обсяги поставок «живого товару». Українки йшли нарозхват у борделях Італії, Португалії, бюргерській Німеччині, добропорядній Голландії, невибагливій Туреччині. Але робити гешефт на людях вербувальникам ставало дедалі важче. Зменшувалася кількість потенційних кандидаток, які спокушалися заморським райським життям. Ось настала і Лесина черга відпрацьовувати хліб і прихильність «судженого».
Вояжі до Харкова за «товаром» стали регулярними. По приїзді — зустрічі з колишніми подругами по ринку й заводу, щедрі частування в престижних ресторанах і вербування в «рай». «Працювала» вона не просто віртуозно, а з натхненням. І за досить короткий відтинок часу відправила на розвагу шведам, грекам, італійцям, туркам кілька партій чисельністю близько півсотні дівчат. І за кожну партію — щедра винагорода.
Леся старалася з усіх сил не тільки за винагороду —під серцем у неї зароджувалося нове життя. Могла б і в Україні позбутися ще ненародженої дитини, але знехтувала цією можливістю. Її душа горнулася до сутенера в надії, що дитина зміцнить їхні стосунки, змінить Лесин статус. Та в нього були інші плани. Коли дівчина повернулася в Грецію, побачила: її місце в спальні хазяїна зайняте іншою наложницею — однією з недавніх протеже. Так розбилася остання надія склеїти розтрощене вщент блюдце. «Коханий» швиденько організував аборт, до того ж без знеболювальних препаратів, і за кілька днів відправив колишню пасію до дівчат, яких Леся заманила в рабство. Спочатку жевріла надія, що котрогось із клієнтів привабить її краса. Проте збігали тижні, а принц не йшов. Траплялося, якийсь із клієнтів брав невільницю на цілий день, вивозив на нудистський пляж, але «високоморальна» публіка проганяла їх.
Остаточно Леся зламалася, коли її викупив швейцарець. Викупив назовсім. Те, що робив з нею цей наркоман, — ворогу не побажаєш. Лесиного терпіння вистачило всього на два тижні. І коли той заснув, дівчина напустила повну ванну води, сіла в неї... і перерізала собі вени...
— Матінко рідненька! Врятуй мене!.. — востаннє прошепотіли вуста 23-річної Лесі.
Однак виходу з пастки, в яку вона потрапила добровільно, вже не було. Лише смертельно зранене материнське серце, за тисячі кілометрів почувши зойк дитини, яка помирала на чужині, зайшлося нестримним болем і відчаєм...
