Реформи, що їх останнім часом здійснюють у судовій системі України, змушують суддів дещо переглянути правила професійної етики. Цими питаннями почали цікавитися й депутати Верховної Ради України, намагаючись правила поведінки суддів вмістити у межі відповідного закону. Своїми думками з приводу законодавчої регламентації етичних норм поведінки суддів поділився заслужений юрист України, член Ради суддів господарських судів України, голова господарського суду Миколаївської області Валерій Фролов.
— Судовій гілці влади, — зазначив Валерій Дмитрович, — сьогодні доводиться проходити нелегкий шлях до набуття авторитету й довіри серед громадян, стаючи справді реальним гарантом їхніх прав і законних інтересів. І саме судді, їхні професіоналізм, незалежність та бездоганна поведінка і створюватимуть авторитет судової системи. Посада судді постійно перебуває під пильною увагою суспільства, кожну його дію, навіть і не пов’язану з виконанням професійних обов’язків, може бути винесено на загальне обговорення. Тому суддя має деякою мірою обмежувати себе в поведінці, що для звичайного громадянина може виявитися обтяжливо.
— Валерію Дмитровичу, такі обмеження унормовано?
— Треба зважати, що йдеться не про обов’язки судді, вони сьогодні чітко врегульовані чинним законодавством, а про обмеження етичні. Наприклад, як має поводитися суддя, коли сторона, дізнавшись про якусь знаменну дату в його житті, просить прийняти привітання й подарунок. Або що відповісти судді на запитання журналіста про його ставлення до конкретної справи або особистості підсудного чи свідка? Тут навіть відповіді самих суддів іноді можуть не збігатися.
Саме це й стало причиною зволікання з прийняттям суддями Кодексу професійної етики, адже він має об’єднати правила поведінки не просто суддів, а суддів різної спеціалізації зі своєю специфікою в судочинстві.
— Однак кодекс усе-таки прийнято?
— Так, 24 жовтня 2002 року п’ятим з’їздом суддів України. Та з прийняттям Кодексу професійної етики судді, невеликого за обсягом, не досягнуто головної мети — захисту єдності та незалежності судової системи, він лише окреслив жорсткі рамки поведінки для кожного судді у професійному та повсякденному житті. А жодного позитивного результату, на жаль, немає. До речі, це зрозуміли й народні депутати, щоправда, по-своєму. Дехто на сьогоднішній момент пропонує внести до кодексу не лише зміни, а й надати йому сили закону (проект закону вже ухвалено Верховною Радою в першому читанні). Регламентація поведінки суддів має бути лише внутрівідомчою.
— А якими конкретно вимогами до суддів ви доповнили б наявний Кодекс професійної етики судді?
— Суддя не використовує престиж своєї професії в особистих інтересах, уникає всього, що могло б принизити його гідність, завдати шкоди репутації і змусити сумніватися в його об’єктивності та незалежності під час відправлення правосуддя, не припускає, щоб родинні, соціальні, політичні та інші зв’язки впливали на його поведінку та рішення суду. Суддя, який отримав інформацію, що стосується істотної ймовірності порушення іншим суддею правил поведінки, має вжити заходів, а отримавши інформацію про те, що інший суддя порушив правила поведінки і цим зачіпає питання, що стосуються професіоналізму судді, мусить повідомити про це відповідні органи. Такими заходами мають бути розмова з суддею, повідомлення про порушення до Комітету судової етики, дисциплінарної колегії чи відповідного керівництва в судовій системі. До речі, ця норма передбачалася і в проекті кодексу, але під час обговорення суддями, на жаль, її не було прийнято.
Крім правил поведінки суддів, кодекс має регулювати також етапи і порядок висування їх на адміністративні посади, на які пропонують авторитетних суддів, що мають великий суддівський стаж роботи в цьому суді. Слід мати на увазі, що правила Кодексу професійної етики судді мають бути обов’язкові не лише для суддів, а й адвокатів, які практикують у суді, кандидатів у судді та для суддів у відставці. Коли адміністративні обов’язки судді розглядаються окремо від обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосуддя, а звільнення голови чи заступника голови суду, відправлення їх у відставку як суддів позбавляє цих авторитетних, котрі знають адміністративну роботу, професіоналів можливості впливати на суддів у плані належного виконання ними своїх обов’язків є неприпустимим, і в кодексі має бути інше трактування.
— Що ще, на вашу думку, Валерію Дмитровичу, доцільно врахувати на майбутнє?
— Усі зміни, що відбуваються сьогодні в Україні, — реформування судової системи, прийняття нових законодавчих актів, переосмислення тих чи тих подій і вчинків, — дадуть змогу носіям судової влади стати справді незалежними і самостійними. А отже, розробкою та прийняттям кодексу мусять займатися лише вони. Втручання в цей процес сторонніх осіб може призвести до небажаних наслідків, порушити єдність та авторитет судової системи.
Інтерв’ю взяла Світлана ГОРШЕВСЬКА.
