На столі у міського голови Донецька Олександра Лук’янченка — добірка відповідей керівників підрозділів на питання, порушені в місцевій пресі. Така скрупульозність та оперативність — рідкість для нинішньої влади. Але донецький голова не залишає без уваги жодне критичне зауваження чи пропозицію, висловлені мешканцями. Якщо проблема хвилює людей — отже, влада має діяти.
Дії ці часом нестандартні, але досить ефективні. Наприклад, за підсумками перевірок 43 ринків обласного центру, ревізори вилучили п’ять тонн «полегшених» гир, з допомогою яких майстри прилавка обдурювали покупців. Увесь «урожай» було відправлено на переплавку для отримання металопрокату у фонд програми «Транспорт міста». Або ось приклад, як у Донецьку розв’язали проблему комп’ютеризації шкіл. 500 тисяч гривень на це заклали в бюджеті, ще стільки само зібрали під час благодійного концерту обдарованих дітей, квитки на який поширили серед заможних людей. Утім, сказати, що кроки місцевої влади викликають схвалення всіх без винятку городян, було б перебільшенням. У тому-то й річ, що розв’язання проблем не обходиться без конфліктів. З цього почалася наша розмова з Олександром Олексійовичем ЛУК’ЯНЧЕНКОМ.
— На поширену думку, перший рік після виборів — найкращий час для непопулярних заходів. Які з таких рішень ви вже встигли прийняти?
— Гадаю, це помилкова думка. Треба прагнути, щоб таких заходів було якнайменше. Проте сьогодні назріло одне з таких рішень — ліквідація ринку «Сокіл» у центрі міста. Ринок виник 11 років тому на місці парку поряд з обласним центром дитячої та юнацької творчості. Колись у цьому спеціально обладнаному парку діти навчалися правил дорожнього руху. Ось ми й намагаємося повернути те, що було. Якщо держава повертає церкви через десятиріччя, чому не можна відбудувати дитячий майданчик?
Але в цьому питанні я натрапляю на величезний опір. Мені дорікають у тому, що міська влада наступає на підприємців. Але якби було так, то минулого року ми не отримали б приросту виробництва товарів народного споживання на 33 відсотки. Не збільшили б товарооборот на 13 відсотків. І приріст обсягів промислової продукції — на 22,6 відсотка. Ці показники значно вищі, ніж середньообласні та середньоукраїнські. Ось цифри, за якими можна давати оцінку роботи нашої команди. А впорядковувати торгівлю в місті треба, нових торговельних місць цілком достатньо.
— Олександре Олексійовичу, а ще кажуть, що ви заморозили будівництво донецького метро...
— Жоден метрополітен у світі не будували без допомоги держави. А в нас в Україні намагаються експериментувати. Впродовж трьох останніх років Міністерство транспорту намагається «скинути» об’єкт на місто та область. Їм нецікаво цим займатися. Але при тих фінансових потоках, що проходять через міністерство, виділити кошти на будівництво метро великих труднощів не становить. А нам пропонують шукати джерела в міському і обласному бюджетах.
— Ви нещодавно повернулися з Брюсселя, де в Європарламенті проходила презентація Донецької області. Та й торік побували в інших столицях. З якою метою? І як ви поясните пересічному городянинові, що ці поїздки потрібні?
— У Брюсселі я виступав в аудиторії, де було близько сотні керівників фірм, представників дипломатичного корпусу. Розповів про інвестиційний клімат Донецька, про те, що за три роки в економіку міста вдалося залучити понад 320 мільйонів доларів. Після мене виступив керівник металургійного міні-заводу «Істіл» (Україна) пан Махоммад Захур. «Я в Донецьку три роки, — сказав він, — уклав 85 мільйонів доларів, успішно працюю і закликаю вас приїхати, подивитися і переконатися самим». Це найкраща агітація для бізнесменів.
Разом з генеральним директором Донецького металургійного заводу Олександром Миколайовичем Риженковим ми побували в Мінську. Домовилися, з одного боку, про поставки металу для Мінського автомобільного та Мінського тракторного заводів. З другого, знайшли для себе там дешеве обладнання для вивезення твердих побутових відходів. Закупили 25 автомобілів за цінами значно нижчими, ніж пропонують дилери. Найближчим часом придбаємо десять містких автобусів для Кіровського і Петровського районів. Урешті-решт від цього виграють люди, котрі платитимуть не по 75 копійок у маршрутці, а 40—50 копійок в автобусі.
Торік у Донецьку провели спільне засідання нашої міської ради за участю депутатів Київської міськради і московської Державної думи. Були в Москві, в Раді Федерації, вивчали там питання місцевого самоврядування. Моя думка: в цьому питанні північні сусіди на кілька років випереджають нас. А в нас місцевого самоврядування як такого немає. Все розписує Київ. Бюджет — Київ, повноваження — Київ, як ці повноваження виконувати — Київ... А відповідати — на місці. Органи місцевого самоврядування стають заручниками всіх лих у державі. Погана охорона здоров’я, освіта, низька зарплата у вчителів — усе це проблеми державні.
— А що заважає заробляти гроші на місці й на місці їх витрачати?
— Саме цим ми і займаємося. Інше питання, що впродовж багатьох років в Україні відсутня мотивація до розвитку територій. Бо ті області та райони, що роками отримують субвенції і дотації від держави, так увійшли в смак утриманства, що перестали турбуватися про поповнення казни. Складається парадоксальна ситуація, коли території-донори мають менше бюджетного фінансування на одного жителя, ніж ті, хто постійно отримує дотації. Просити і наступати легше, ніж заробляти, на жаль.
Ось ми виявилися законослухняними і забрали соціальну сферу у вугільників. Хто від цього виграв? Може, шахти почали краще працювати, собівартість вугілля знизилася? Та ні. Програла лише місцева влада, цю суму тепер мають виділяти з міського бюджету. Забрали три мільйони квадратних метрів житла, 41 котельню, всі інженерні мережі. В Донецької залізниці прийняли 500 тисяч квадратних метрів житла, але тарифи й далі зростають. Це справжнє утриманство. Результатів, яких чекали економісти, не видно.
— Одна з програм міської влади називається «Місто без околиць». Чи не надто гучно сказано? Адже багато тих, хто приїздить до Донецька, звертають увагу на контраст між доглянутим, вилизаним центром і малопривабливими «задвірками».
— Не вважаю, що «Місто без околиць» — нездійсненне на практиці гасло. Якщо керівник кожного з дев’яти районів почне в себе створювати, образно кажучи, вулицю Артема (центральна вулиця Донецька. — Авт.), і з цього кутка почне наводити порядок, за 5—8 років можна істотно поліпшити становище наших спальних районів. Бо що сьогодні важливо для людей? Щоб у кожному районі гарантовано було тепло, вода, електроенергія, доступний транспорт, щоб було місце, куди можна повести дитину, спортивні споруди.
У Кіровському районі басейн у спортивному комплексі «Кіровець» не працював сім років. Батьки були змушені возити дітей у центр. Нам довелося докласти багато зусиль, щоб комплекс почав працювати. Сьогодні там і плавання, й ігрові види спорту, його відвідують три тисячі дітей. Чи це не вирішення питання «Місто без околиць»?
Далі. В мікрорайоні Текстильник нема спортивної споруди. Але колись бавовняний комбінат починав будувати там свій фізкультурно-оздоровчий комплекс. Ми з народним депутатом України Валентином Ландиком хочемо цей комплекс добудувати, щоб і на Текстильнику було місце, де діти могли б займатися улюбленою справою.
Новий супермаркет мережі «Обжора» можна було побудувати в центральному Ворошиловському районі, але ми його розташували в Кіровському. Раніше з центру кожен тягнув фрукти якісь екзотичні, а тут під боком і пізно ввечері можна зайти, все працює. Саме такими методами ми намагаємося наблизити околиці.
Чому під’їзди в Петровському, Пролетарському, Будьонівському районах мають бути гірші, ніж у центрі? Ми почали розцентралізовувати житлове господарство. Раніше на район була одна ЖЕО. Тепер на кожні десять тисяч мешканців припадатиме одна житлова організація. Вони мають знати свої сім’ї в обличчя! Які будинки, під’їзди, які проблеми.
Збираємося придбати комп’ютерні класи для всіх шкіл міста. Для цього провели благодійний концерт і зібрали 500 тисяч гривень, ще стільки заклали в бюджеті. Купимо техніку і віддамо школам. Це не просто данина моді, не передвиборний трюк, це — система.
— Ви оперативно реагуєте на критичні зауваження мешканців, не залишаєте без відповіді жодного виступу в газеті. Городяни багато років скаржаться на те, що Кальміус у районі Донецька дедалі більше нагадує стічну канаву, а не місце відпочинку. Що на це скажете?
— Будемо чистити. Вже змонтовано установки, зроблено мулонагромаджувач. Щойно крига розтане, розпочнемо роботи. Це в планах на нинішній рік. Міська рада прийняла програму природоохоронних заходів на 2003 рік, тож питання екології вирішуватимемо в комплексі.
А з приводу критики скажу так: ми повинні максимально наблизити інтереси влади до інтересів мешканців. Нам важливо, які животрепетні питання хвилюють громадян. Будь-яка влада — це бюрократія, будь-який порядок передбачає певні рамки. Але бюрократія має бути прозора і чуйна. Якщо в народа є запитання, треба допомагати і пояснювати. Такий у нас стиль — прозора і чуйна бюрократія.
Інтерв’ю провела Ліна КУЩ.
