Протоієгумен настоятель греко-католицьких монастирів ордену отців-василіанців Польщі отець Марко «нав’язав співробітництво поліції Варшави». Звучить інтригуюче, чи не так? А причина тісних контактів церкви і поліцейських — наші нелегали в Польщі, і зокрема у Варшаві.

Для українців, які постійно живуть за кордоном, церква — дещо більше, ніж просто культовий заклад. Там вона виконує не тільки релігійну функцію. Навколо церкви організується культурне та громадське життя діаспори, бо саме тут люди зустрічаються одне з одним, обговорюють проблеми і приходять на допомогу.

Я була щиро здивована, коли дізналася, що дві третини парафіян греко-католицької церкви у Варшаві — це українці, котрі приїхали до Польщі на заробітки. І їх кількість щодень збільшується. А оскільки нашому менталітетові властива риса, «як тривога, то до Бога», до церкви ці люди, як ви розумієте, часто приходять не тільки помолитися, а й знайти серед «своїх» співчуття, підтримку, вихід з безнадійної ситуації.

— До нас потрапляють різні люди, — розповідає отець Марко. — По-перше, ті, хто хоче, щоб йому допомогли знайти роботу. Це основна причина, через яку українці потрапляють до нашого храму. Річ у тім, що дехто з поляків, які шукають працівників, повідомляють про це в церкву. Новоприбулі в пошуках заробітків швидко дізнаються, що, як і де, і приходять до нас. А допомога полягає в тому, що ми їх інформуємо, куди можна влаштуватися на роботу, з ким з українців Польщі є сенс зустрітися. А по-друге, сюди звертаються люди, в яких щось сталося: їх пограбували, прогнали з роботи, не заплативши грошей, відібрали або загубилися документи. Або просто з проханням допомогти повернутися додому. І допомагаємо, даємо грошей на дорогу...

— Як народилася думка про співробітництво з поліцією?

— Ми її, по суті, нав’язали. Справа в тому, що одна з постійних і давніх проблем у Польщі — це рекет. Російський чи український — не має значення, скажемо так, російськомовний. До мене приходило багато людей і розповідало, як відбуваються ці грабунки. Зрештою я написав листа міністрові внутрішніх справ Польщі, в якому висловив подив, що варшавська поліція не займається такими справами. Я також зазначив: у цьому випадку виникає думка, що поліція співпрацює з рекетом. Треба сказати, після листа поліція дуже швидко відгукнулася. Один із офіцерів зустрівся зі мною і запитав, чи готові ми до співробітництва. Потім було ще кілька зустрічей, на які прийшли потерпілі й розповіли поліцейським, де і як все відбувалося. В підсумку ми спільно розробили такий механізм боротьби з рекетом, який і нині діє: є анонімний телефон поліції, за яким по гарячих слідах може зателефонувати будь-хто із скривджених своїми чи поляками українців. Спеціальні картки на зразок візитних з цим та іншими телефонами поліції лежать у церкві: на одному боці — телефони, а на іншому — польською написано прохання до поліції допомогти. І якщо хтось з такою карткою підійде до поліцейського, той зобов’язаний передусім зайнятися його справою і допомогти потерпілому. Картки з відома поліції ми надрукували за власний кошт. До речі, це не так дорого.

— Чому саме такий механізм?

— Річ у тім, що українці з багатьох причин бояться польської поліції. І я пояснив полякам ці причини. По-перше, більшість тих, хто став нелегалом, мали гіркий досвід спілкування з правоохоронними органами в Україні: міліція або не допомагає в біді або співпрацює з рекетом. До того ж, як я дізнався з розповідей деяких людей, українська міліція буває така цинічна, що навіть не приховує свого зв’язку з рекетом. А друга причина така: польська поліція замість того, щоб допомогти пограбованій людині, починає її допитувати, хто він, звідки, навіщо приїхав до Польщі. Після такого допиту людина вже нічого не хоче казати і просто тікає з поліцейської дільниці. Тому ми акцентували увагу польської сторони на тім, щоб вона займалася кримінальними справами, а не потерпілими людьми. І якщо в мене з’явиться інформація, що поліція не розслідує злочин, а переслідує наших людей, то ми переслідуватимемо поліцію Варшави.

Окрім системи з картками та анонімним телефоном, у нас у парафії є людина, котра збирає всю інформацію про злочини проти українців. Їй також можна розповісти про свої проблеми, а вона, маючи прямий зв’язок з офіцером поліції, у свою чергу, може натиснути на поліцію.

— Чи контактуєте ви з нашими консульськими службами?

— Безумовно. Ми постійно підтримуємо зв’язок з Посольством України. Я також не раз розмовляв з нашим консулом у Варшаві. Спільно ми хочемо створити програму моніторингу громадян України, які з тих чи тих причин зіткнулися з діями польської поліції чи суду. Адже нам відомі випадки порушення прав людини польською Фемідою. З цього приводу ми вже розмовляли з Гельсінською фундацією з прав людини, і вона готова зайнятися проблемами українців у Польщі.

— Що ви маєте на увазі, коли кажете про порушення прав людини?

— Хіба можна вважати нормальним, що українців у Польщі сприймають як потенційних винуватців за будь-який злочин? Коли щось десь трапляється і поряд є українець, то він відповідатиме за скоєне без особливих з’ясовувань його причетності. Це трапляється дуже часто, бо так простіше й швидше, адже не треба шукати справжнього злочинця.

— Чому таке ставлення?

— Причин декілька. По-перше, тривалий вплив комуністичної пропаганди, що представляла українців як бандитів і головорізів. І цей негативний стереотип живий і досі. По-друге, спільна недавня історія, яку не до кінця висвітлено, і тому кожен народ плекає власну жертву. По-третє, українці, котрі здебільшого працюють тут по-чорному, у свідомості поляків ув’язуються з такими поняттями, як контрабанда і злочинність. По-четверте, оцінка в Польщі сучасної української політики. З одного боку, польські політики декларують відданість польсько-українським відносинам, а з другого — наявна низька оцінка змін, що відбуваються в Україні, яку сприймають як корумповану країну, що не розвивається за європейськими стандартами. По-п’яте, практично не відчутна присутність української культури в Польщі: немає жодної серйозної культурної програми. Всі ці чинники впливають на ставлення до українців. Кількість тих, хто не любить українців, згідно із соцопитуваннями, зменшилася порівняно з минулими роками, але все одно ще надто велика...

На думку отця Марка, щоб зламати негативні стереотипи, Україні слід активніше заявляти про себе, інтенсифікувати туристичну діяльність, а для цього зробити наш кордон цивілізованішим. Отець Марко зізнався мені, що він за вдачею природжений оптиміст і вірить: Україна зможе змінити ситуацію. Проте його дуже тривожить запровадження візового режиму з 1 липня нинішнього року. Здавалося б, чого тривожитися? Адже теоретично із запровадженням віз рівень злочинності знизиться, буде менше рекету і пограбувань. Але мій співрозмовник дотримується дещо іншої думки:

— Боюся, українці перетинатимуть кордон без віз і, серйозно порушуючи закон, потраплятимуть у ще жахливіші ситуації, ніж тепер...

...Якщо хтось зібрався побувати в Польщі не за туристичною путівкою, то, можливо, йому знадобиться анонімний телефон безплатної інформаційної лінії поліції у Варшаві: 0 800 120 148.

Яна СТАДІЛЬНА.