Убивство з любові до... вбивствам

...Справа номер 9/01 про пропажу людини здавалася вже безнадійною. 9 березня 2001 року інженера-програміста з Берліна Бернда Юргена Брандеса бачили востаннє на столичній станції метро Вільмерсдорферштрассе. До того він узяв на роботі один день відпустки, попрощався зі своїм другом, після чого безслідно зник.

Через 15 місяців поліція випадково вийшла на «майстра забою».

Ним виявився 41-річний програміст Армін М. з Ротенбурга. Армін був заарештований і дав свідчення.

...Жертва Арміна М. стала нею з власного бажання. Адже Бернд Юрген Брандес також кілька разів поміщав в Інтернеті оголошення: «Я пропоную Вам себе живцем на поїдання. Ніякого забою! Так що тим, хто це СПРАВДІ хоче зробити, потрібна СПРАВЖНЯ жертва!» Це стало незбагненним піком його пошуку власного «я» і сексуальної спрямованості...

...Його подвійне життя непомітної людини, яка нічим не вирізнялася: удень він трудиться над розробкою електронних чипів на «Сіменсі», а ввечері зустрічається з гомосексуалістами біля столичного вокзалу «Берлін Цоо» («Зоологічний сад»). Він розлучається зі своєю подружкою, з якою тривалий час жив у стометровій квартирі, і з’їжджається з другом. Почав займатися боді-билдінгом і хвалився перед колегами своїм мускулястим тілом. Але про дійсні бажання Брандеса вони нічого не знали. Зокрема, про те, що він запропонував себе повії як «раба любові» і «собаку-раба»...

Брандес ненавидить свою стать і себе. Задоволення він знаходить лише у самоприниженні й образах. Крайня межа такого поневолення — смерть. Для Брандеса самоприниження переходить і ці межі: він хотів, щоб його тіло зникло. Він мріяв про те, щоб хто-небудь його поглинув.

Божевільні пошуки привели його до Арміна . Хто ж він, Армін М.? Як перетворився на людожера?

Полохлива, непомітна людина, Армін виріс із двома братами. Коли йому виповнилося 14, батьки розлучилися. 

Мати уникала контактів з сусідами. За їхніми розповідями, з дітьми мати поводилася, як командирша. Ніяких заперечень, ніякої непокори, ніякої власної думки! Вона виховувала дітей суворо і не схвалювала захоплення синів дівчиськами. 

Після школи Армін 12 років служив у бундесвері. Близько від домівки — за бажанням матері. Вечорами він повертається додому. «Пічкур», — кепкували з нього товариші по службі. Вони ходили на дискотеки, залицялись до дівчат. «Арміне, ходімо з нами!» —кликали і його. Він відмовлявся, казав, не розуміє цього. На навчаннях, далеко від домівок, його друзі дзвонили дівчатам, Армін — матері. У казармах із плакатів на стінах усміхалися фотомоделі. Над ліжком Арміна — фотокартка його будинку. 

Після смерті матері Армін закохався в молоду жінку — Ніколь, матір трьох дітей. Він навіть планує спільне майбутнє — включно до того, що власноруч будує на своїй садовій ділянці гойдалку для малечі. Але... «Він для мене не чоловік», — казала його обраниця сусідам. Адже в реальному житті Армін — людина, яка відкриває рота тільки тоді, коли її питають. 

Стосунки з Ніколь не склалися. Не виходить у нього зійтися навіть із жінкою з борделю. Після невдачі з жінками Армін починає шукати знайомства з чоловіками, давши загалом близько 100 відповідних оголошень в Інтернеті. У нього, як визначили фахівці, відбувається поступова зміна орієнтації, так зване сексуальне переродження.

На початку 90-х минув термін його солдатської служби. Він переучується на комп’ютерного фахівця і відповідає за комп’ютерну мережу в «Райфайзен-банку» у Касселі. Він розумний, освічений, та інших на роботу до солідного німецького банку й не візьмуть. На роботі його поважають за працьовитість, надійність і дисципліну.

Але вдома — фортеця, що створила його мати, уже давно стала його власною, а комп’ютер — вікном у реальність, від якої Армін усе далі відсторонювався. Згодом він установив у своїй затемненій кімнаті спеціальні пристрої для того, щоб годинами листуватися в Інтернеті. Звідси він може писати жахливі речі, які вголос у присутності людей ніколи б не насмілився вимовити. Тут він ХТОСЬ. Не так, як у дійсному житті...

Березневого вечора 2001 року Армін запросив свого незвичайного гостя — Бернда Юргена Брандеса з Берліна. Майбутня жертва разом з колегою і «другом по листуванню» спускається до спеціально обладнаного Арміном підвалу. Тут вони обговорили порядок «ритуалу», про який вже писали один одному. Тут незабаром і розіграється той самий «забій» — трагедія, не підвладна розумінню людини. Поки Бернд роздягається, Армін умикає відеокамеру, готуючись фіксувати все, що відбуватиметься: Брандес хоче ввійти в історію всіх часів. Усі повинні бачити його зникнення!

Це момент, про який він давно мріяв. Потім Армін (за згодою жертви!) відрізає Брандесу статевий орган, перетягує місце, що кровоточить, ганчіркою. Після цього підсмажує жахливу «сосиску» в духовці і, нарізавши її на дрібні шматочки, приступає до трапези... на пару з тільки-но травмованим Берндом. Брандес витримує болі, а може, він прийняв наркотики. Він залишається притомним доти, доки вони разом з Арміном їдять його ж член.

Але це також момент, про який довго мріяв і Армін. Адже сексуальне збудження приходить до нього тільки тоді, коли він відчуває свою перевагу і силу. І він прийшов до висновку, що повними ці відчуття в нього можуть бути лише тоді, коли він уб’є.... А вище за все — лише момент, коли вбитий проковтується і розчиняється у власному «я»...

Коли «бенкет» закінчується, Армін перед відеокамерою вбиває свого «друга», як вівцю, завдаючи йому численні удари ножем у шию. Скривавлене тіло Армін підвісив униз головою, розчленував його, акуратно розклав людське м’ясо по пакетиках і поклав у холодильник. Шість годин жаху. Заморожені шматки і відео — це трофеї екстазу, який він хотів би розтягти на тривалий час. Деякі частини тіла, як сказав після затримання Армін, він з’їв за кілька днів після вчиненого. Усе ображався, як дитина: м’ясо Бернда виявилося жорсткуватим, він збрехав, що йому 30 років...

20 кг ще лежали в холодильнику, коли його заарештовували. Інші останки Бернда він поховав у саду.

В історії криміналістики, вважають фахівці, цей випадок —єдиний у своєму роді. Так, були люди, що хотіли своєї смерті, каже адвокат Ганс-Манфред Юнг. Також були і випадки, коли люди хотіли з’їсти інших людей. «Але щоб ці бажання збіглися і злилися в єдиному бажанні!.. Такого ще не було». Тому і вирок винести було складно: Арміна М. обвинуватили в «убивстві з любові до вбивства». Вища міра покарання в Німеччині — довічне ув’язнення. Адвокат Арміна довів, що це було вбивство за бажанням жертви. Вища міра покарання в такому разі становить 5 років. Адже канібальство не передбачене в німецькому законі окремим параграфом.

Пожирачів людей досі в історії криміналістики розглядали як кровожерливих масових убивць, що вбивали своїх жертв проти їхньої волі і для більшого власного задоволення з’їдали їх. А тут — зовсім інший випадок.

За оцінками психологів-криміналістів, Армін М. — психічно здоровий, осудний і врівноважений. Урівноважений, до слова, на відміну від поліцейських, що після перегляду фільму, знятого Арміном, одержують допомогу в психолога. Зняте Арміном відео фахівці визначили як неможливість налагодити нормальне сексуальне життя, наслідок материнського домінування, недостатню сексуальну збудливість, що потребує «підживлення», фіксацію на самозадоволенні.

Ця справа, стверджують фахівці, єдина така і ввійде в історію криміналістики як виняткова. Але чи так це?

Насправді в історії Німеччини, як, утім (і на жаль), в історіях інших країн, людожерів вистачало. 

Німецькі газети, у зв’язку з появою цієї уже власної і моторошної страшилки для малюків і дорослих, знову згадали 54-річного росіянина Андрія Чикатила, затриманого в 1990 році (страчений у 1994-му). Імпотентний «ангел смерті» з Ростова, колишній учитель, в окулярах і з «дипломатом», їздив по країні й убивав без розбору. Його жертвами стали 53 людини.

Є й інший приклад: Джефрі Даммер, якого заарештували 22 липня 1991 року в американському місті Мілуокі. Даммер протягом 4 років убив і задушив 15 молодих чоловіків. Трупи розчленував, заморозив і законсервував, а частково з’їв.

Наймоторошнішим канібалом в історії криміналістики був американець Ед Гейн. Коли поліція Вісконсіна в 1957 році робила обшук у його будинку, то знайшла підвішений за ноги оголений і обезголовлений труп. Тіло було випатране, як у дичини. У будинку поліція знайшла також людські носи, губи і зроблені з людської шкіри браслети. З неї ж були зроблені чотири плетених стільці, жилет з кривавими грудьми і кілька штанів. Ці «трофеї» були від 15 різних жінок, яких Гейн або вбив, або викопав зі свіжих могил.

Тут можна було б згадати й інших, не менш огидних і аж ніяк не унікальних канібалів Німеччини. Таких, як, наприклад, Карл Денке і Фриц Хаарманн. Перший на початку століття убив і з’їв 26 чоловіків і п’ятьох жінок. Другий, мешканець Ганновера, з 1918 по 1924 рр. умертвив і обгриз 26 молодих чоловіків. Нарешті, у 1995 році 33-річний канібал убив і виїв нутрощі у свого 81-річного (!) партнера в житті.

Справа, однак, не в переліченні цих нечистих імен. Справа в тім, що біографії і дозлочинне життя практично всіх цих канібалів разюче схожі. Правильне виховання, суворе дитинство, гарні манери, нормальна робота, уміння подобатися людям при невмінні вибудувати нормальне особисте життя. Але... Чи не хочете поставити неприємне й для себе запитання: а чи не спільні це риси сотень тисяч і наших співгромадян? Скільки ще і серед нас бродить тихих до пори до часу маніяків, що радують нас доброзичливістю і приємним зовнішнім виглядом?

Німецькі фахівці, у зв’язку з цим неймовірним випадком, почали дискусію не лише про нього самого, але й про стан суспільства загалом. Що ж мало трапитися з цілком благополучним його членом, який у минулому 7 років прожив в цивільному шлюбі з жінкою і який вирушає до не менш благополучного члена цього ж суспільства на страхітливий шабаш, не тільки даючи тому дозвіл на власну кастрацію, але і поїдаючи власні частини тіла разом з майбутнім убивцею?!

Одиничний випадок? Але ж на оголошення цього «майстра забою» відгукнулося ще 5 «жертв за власним бажанням», яких Армін знайшов для майбутніх забоїв уже після того, як складував останки свого колеги в холодильнику. Очевидно, проблема переродження чоловічої сексуальності повинна найближчим часом стати предметом обговорення фахівців з найрізноманітніших галузей знань. І не тільки в чужоземних країнах. Адже на хвилі заборони вільного сексу через страх перед СНІДом, конфлікт між сімейними установками й реаліями сучасного життя піднялося шумовиння добре вихованих і ввічливих маніяків, що вбивають і пожирають ближніх з любові до вбивства...