Нова норма: Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження».
Це означає: певною мірою змінено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Так, новою статтею визначено, що саме слід вважати виконавчим документом, і перелічено чотирнадцять категорій таких документів.
Дещо змінено і підходи до визначення місця виконання рішення. За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 20 Закону «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника чи місцезнаходженням його майна. Новий закон уточнює, що тепер стягувач має право вибирати місце виконання між кількома відділами Державної виконавчої служби, які можуть вчиняти такі дії на відповідній території.
Розширено коло обставин, за яких виконавче провадження зупиняється обов’язково. Це, окрім іншого, уже може бути і у випадках:
1) внесення апеляційного чи касаційного подання прокурора на рішення суду;
2) звернення до суду із заявою про заміну правонаступника (замість сторони, що вибула).
Уточнено також, що в разі подання до суду позову з вимогою виключити майно з опису, провадження зупиняється лише в частині звернення стягнення на відповідне майно.
Змінено обставини, за яких виконавче провадження підлягає закінченню. По-перше, виключено таку обставину, як недостатність майна юридичної особи-боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача. По-друге, такими обставинами відтепер будуть: 1) фактичне повне виконання рішення згідно з виконавчим документом; 2) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали документ, або на вимогу стягувача; 3) направлення виконавчого документа за належністю; 4) передача виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника-юридичної особи, у т. ч. визнання боржника банкрутом.
Частково змінено і порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговість задоволення вимог стягувачів. Встановлено, що зі стягнутої державним виконавцем грошової суми (у т. ч. одержаної від реалізації майна боржника), насамперед повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій.
Якщо раніше передусім задовольнялися вимоги зі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, тощо, то новим законом передбачено насамперед задоволення забезпечених заставою вимог про стягнення за рахунок заставленого майна.
Є зміни і в оцінці майна боржника. Державний виконавець зобов’язаний залучати оцінювача для оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
І нарешті, законодавець, зважаючи на численні нарікання на чинний досі порядок реалізації арештованого майна, істотно його змінив. Замість державного виконавця таке майно реалізовуватимуть спеціалізовані організації, залучені на тендерній (конкурсній) основі. Відтепер Кабінет Міністрів України, а не Міністерство юстиції, визначатиме порядок реалізації цього майна (у деяких випадках, як і раніше, це дозволено також Нацбанку України). Відтепер у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, державним виконавцем здійснюватиметься переоцінка майна, яке не було продане протягом двох місяців (раніше закон не визначав цей порядок). Врегульовано також порядок залишення стягувачем за собою непроданого майна, на яке звернуто стягнення.
Звертаємо увагу, що новий закон передбачив можливість винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений строк відповідного рішення не тільки стосовно боржника — фізичної особи чи посадових осіб, а й щодо боржника — юридичної особи. Штраф для останньої категорії осіб може становити від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Для довідки: закон ухвалено парламентом 28 листопада 2002 р. Він набрав чинності 26 грудня 2002 р. З повним його текстом можна ознайомитися в «Голосі України» за 14 січня 2003 р.
