Країна, де ніколи нічого не відбувається

...Директор кемпінгу з усіма зручностями неймовірно зрадів нам. Адже, як з’ясувалося, ми перші туристи з України в його закладі. І згідно з традицією вивішувати над входом прапори країн, громадяни яких були його клієнтами, додав згодом до барвистої їх шеренги наш жовто-синій.

Перша згадка про Бухарест з’явилася лише в середині XV століття. А вже в XVІ — розгортається активне будівництво палаців, храмів, фортець. Сюди переносять столицю Валаського князівства.

Тепер у цьому місті великих вулиць і проспектів дивним чином поєднана архітектура геть різних стилів. Але коли старовинні будівлі просто затиснуті з усіх боків бетонними прямокутниками багатоповерхівок! Та настільки, що майже торкаються одне одного балконами і практично сховані від огляду. Це не порівняти навіть з найбільш кричущою київською забудовою.

Але все-таки помилуватися є на що. На одному з проспектів розташований Художній музей Румунії, де зібрано чудову колекцію творів румунського, західного та східного мистецтв. Привертає увагу будівля Центральної державної бібліотеки (на фото).

До слова, Антим Івіряну (грузин за походженням!) видав тут відому граматику Мелетія Смотрицького, що була взірцем і для першої румунської граматики. Відбулася ця славна подія 1697 року.

А наприкінці XІX—початку XX століть Румунія вважалася відсталою країною. Але незважаючи на це, Бухарест був першим містом у всій Європі, вулиці якого освітлювалися гасовими ліхтарями. А залізничний міст через Дунай вважався тоді дивом техніки.

Колорит румунської провінції, уклад життя в сільській місцевості не передати двома словами. Як і в будь-якій іншій країні, тут є особливості, властиві певному регіонові.

Північний схід відомий майстрами чорної полірованої кераміки; в гірських районах просто біля дороги можна придбати запашну бринзу в бересті, твердий, схожий на хліб овечий сир, який можна зберігати майже півроку; десь у глухому лісі Південних Карпат раптом бачиш на узбіччі древню бабусю з баночкою соковитої ожини. А в придунайських селах на кожному перехресті продають незвичайні кавуни, що за формою нагадують величезні кабачки...

Деякі фрагменти особливо запам’ятовуються: наприклад, у якомусь маленькому селищі Північної Румунії ми здалеку побачили на осьовій смузі дороги насипані в ряд якісь сірі купки. З’ясувалося, кмітливі хлопчаки викладали на асфальт із мішків квасолю (з лушпинням і піском) — автомобіль проїжджає і силою вітру здуває все сміття, а квасоля залишається лежати, де була. Попелюшка відпочиває!

А в одному придунайському селі якийсь чоловік, що стояв на узбіччі, раптом просто перед лобовим склом (на ходу машини) почав активно розмахувати руками, щоправда, якось ушир. Коли це повторилося п’ять разів через кожні сто метрів, вирішили зупинитися. Як з’ясувалося, у такий дивний спосіб нам пропонували... рибу. Це в нас банально — роздивляйся, купуй. А в них, як то кажуть, на пальцях показують. І зважаючи на конкуренцію, виходить це просто-таки несамовито. Ми їх дуже розчарували, нічого не купивши, та ще й не пояснивши по-людськи, тобто по-румунськи, що шлях у нас далекий, а стоїть така спека.

Довжина Чорноморського узбережжя Румунії — 245 кілометрів. А найстародавнішим містом тут по праву вважається Констанца. Її було засновано в VІ—V ст. ст. до н. е. стародавніми греками. Чимало століть вона була головним портом у західній частині Чорного моря.

Про далекі часи нагадує незмінний солоний присмак морського бризу та пам’ятник Овідію — великому поетові Стародавнього Риму, якого у 9 р. н. е. заслав сюди римський імператор.

Морські курортні містечка розташовані на узбережжі одне за одним, вони практично зрослися поміж собою. Засоби пересування — своєрідні і вже самі по собі є атракціонами для дітлахів, і не тільки. Замість автобусів — забавні паровозики. Ідея проста — звичайний трактор тягне три-чотири кольорові вагончики (проїзд 1—2 гривні, залежно від відстані). Таксі — відкритий кінний екіпаж, до того ж однаково радісно вас повезуть до сусіднього містечка (майже 7 км) і за 15 грн., і за 7 — це вже як поторгуєтеся.

До румунської мови я на момент від’їзду призвичаїлася і навіть могла дещо сказати, хоча спочатку важко було сприймати певні висловлювання, приміром: «Урка, де рог багаж ин камера» — як привітне прохання віднести речі до кімнати. Або називати крихітні смажені мисливські сосиски солідно «кабанос», а улюблене морозиво — страшним словом «инжитата».

А щодо румунської кухні, то на набережних чи при готелях безліч ресторанчиків, кафе і так званих автосервірів (ресторани самообслуговування) пропонують найрізноманітніші страви. Обов’язкові тут чорба — перша страва, що нагадує борщ, і мітитеї —рулетики з січеного м’яса, смажені на решітці. Здивувало, що немає ані ряжанки, ані кефіру, лише яурт (кисляк).

Тепеp, коли за вікном холоднеча, часто пригадyю теплий пісок на вечірньому пляжі, руде низьке сонце, що раз у раз спалахyє у бризкаx розбитої на камені xвилі, мокру від дощу стиглу ожину, гарячі пончики «гогоаші» у вигляді вeличезного вареника, наповненого гуcтим шоколадом...