Театр починається не з вішалки, а з каси! Напис «Усі квитки на сьогодні продано» на віконці каси Донецького академічного українського муздрамтеатру імені Артема — річ буденна. Повний зал не лише на прем’єрах. Артемівці вміють дати привід для того, щоб про них говорили, і не лише в рідному місті. Втім, «Енеїда» на донецькій сцені — не просто привід, а символ.
Культовий, як каже сучасна молодь, твір Котляревського в постановці Віктора Шулакова геть позбавлений присмаку шкільної програми. Події на сцені розкручено динамічно й нестандартно, від першої до останньої картини. Піднімається завіса — і глядач чує не знайоме «Еней був парубок моторний...», а опиняється в майстерні старого художника. За версією режисера, сюди випадково потрапляє компанія молодих людей, яких злива змусила шукати притулку. Двоє з них, чоловік та дружина, зібралися на Захід на постійне проживання, їхні друзі їх проводжають. Компанія залишається на нічліг у майстерні. Уві сні вони переносяться в дивний світ, із олімпійськими богами та троянськими воїнами-козаками. В Енеї головний герой упізнає себе...
«Енеїда» донеччан не схожа на вистави за творами класики: немає відчуття передбачуваності. Акторська гра, сценографія, музичне обрамлення, хореографія — все це вдало поєднано і працює на єдиний задум. Світлові та спецефекти, а також масові «батальні» сцени змушують пригадати дорогі голлівудські бойовики. Відчувається дуже злагоджена робота всього колективу: режисера Віктора Шулакова, композитора і диригента Євгена Кулакова, художника Михайла Кушніра, балетмейстера Геннадія Дибовського, хормейстера Тетяни Пащук, художника по костюмах Олени Карпенко. Приємно, що модернізація не зіпсувала притаманних «Енеїді» дотепності, легкості та іронії.
Вистава, мабуть, б’є рекорди за кількістю зайнятих тут акторів — 70 душ! Поруч із виконавцями головних ролей Павлом Бодровим (Еней, Сергій), Валентиною Поляковою (Юнона), В’ячеславом Крутюком (Художник, Зевс) вирізняються Олена Хохлаткіна (Гандзя), Віктор Жданов (Дарес). В окрему сюжетну лінію зав’язано роль Палланта (Андрій Романій): козак відмовляється пливти далі в пошуках «свого Риму» й стрибає за борт.
До речі, саме цей момент, а також фінал вистави викликали найбільші суперечки серед критиків. Герой Павла Бодрова прокидається і, під впливом сновидіння чи марення, не хоче їхати до аеропорту: мовляв, залишаюсь жити тут, в Україні! Тож головна ідея вистави прозора і проста: «Не там, де ллється, добре п’ється...» Хтось бачить у цьому пафос. Хтось — ту саму загальнонаціональну ідею, якої бракує нашому суспільству. А хтось — натяк на вічне: рідну домівку, малу батьківщину, сім’ю, які не втрачають цінності ані зі зміною політичних устроїв, ані з часом.
— Такої сучасної «Енеїди» в українському театрі ще не було, — упевнений директор Донецького академічного муздрамтеатру Марко Бровун. — Ми даємо видовище для молодих. Те, що вдома найкраще, це говориться для них, для юних Енеїв. Унікальна вистава і тим, що кожен її елемент — сценографія, музика, вокал, хореографія — є художнім твором. Нам казали: «Навіщо вам це? У вас нема грошей, це дуже дорога постановка!» Але ми не могли цього не зробити. Всі попередні роки колектив ішов до такої вистави, яка могла б стати програмною, стати візитівкою театру.
Аншлаги свідчать, що оригінальна трактовка твору Котляревського співзвучна настроям донецького глядача. Влітку прем’єру «артемівців» побачили найбільші міста області — Маріуполь, Макіївка. Хвалили виставу провідні столичні мистецтвознавці Ростислав Коломієць, Василь Неволов, критик Олег Вергеліс. «Енеїда» — наймасштабніший проект за всю 75-річну історію театру — стала номінантом Шевченківської премії.
Це єдиний український театр в області, і цим усе сказано. Патріотизм, національні традиції, мова — ці речі тут, на сході країни, вимагають постійного доведення, наполегливого й розумного. І саме це робить колектив, очолюваний Марком Бровуном. (Цікаво, що починали впроваджувати «мовну політику» з дитячих вистав, з найменших глядачів). Ненав’язливо, тактовно, не ображаючи нічиї національні почуття, «артемівці» піднімають важливі теми і серйозно впливають на глядача, насамперед молодого.
Ось статистика: 416 вистав, показаних торік, подивилися майже 220 тисяч глядачів. А театр заробив 868 тисяч гривень (при тому, що ціни на квитки більш ніж скромні). В Донецьку є попит на ідеї. На ідею патріотизму, втілену на сцені, — теж.
