Учора розпочала роботу третя сесія Верховної Ради України. З нею пов’язані не тільки певні надії наших співвітчизників на політичні та економічні реформи. Вона — своєрідний лакмусовий папірець в оцінці розстановки політичних сил і можливостей потенційних претендентів на найвищу посаду в державі. Власне, період роботи народних обранців на третій сесії — це період великих маневрів. І провладних партій, і опозиційних. Адже від того, як розвиватимуться події в сесійній залі, залежатиме й те, хто займе найвигіднішу позицію на старті президентських перегонів.
Спогади про майбутнє
Однак у вищого законодавчого органу передусім є кілька завдань, від виконання яких і залежатиме доля майбутніх кандидатів. Я не казатиму про податкову реформу, про яку вже стільки мовлено і написано. Про потреби вдосконалити законодавство, пов’язане з боротьбою проти «брудних» коштів, — інакше так і не вдасться вибратися із зачарованого кола запроваджених проти нашої держави санкцій, а це загрожує значними втратами. І не тільки, і навіть не так фінансовими, як черговими втратами ринків збуту вітчизняної продукції. Напевне, не варто нагадувати, що майже дві третини її поставляється на зовнішній ринок.
Безумовно, головне завдання народних обранців —проведення політичної реформи. І хоч би що там казали наші політики про прозорість і відповідальність влади, пов’язуючи свої сподівання з іменами конкретних людей, переконаний: ми й надалі товктимемося в болоті добрих сподівань на «доброго царя». Адже відомо: «короля грає почет», по-перше. А, по-друге, без зміни політичної моделі «підкилимна» боротьба та інтриги за доступ до тіла верховного правителя триватиме до нескінченності. А електорат і надалі дивуватиметься: як же так, обіцяли одне, а на ділі отримали інше. І результат цей не залежатиме від того, яке прізвище носитиме майбутній Президент країни.
Нинішня модель влади незалежно ні від кого відтворюватиме наявну бюрократичну систему і механізми збагачення, зокрема корупцію. Бо — і це найголовніше — нинішній Основний Закон дає змогу існувати «тіньовим» механізмам управління державою, економікою та фінансами. Окрім того, Конституція не передбачає солідарної відповідальності за результати діяльності і уряду, і народних обранців. Відтак у підсумку трикутник «Президент — Верховна Рада — Кабінет Міністрів» досить часто нагадує персонажів байки Леоніда Глібова «Лебідь, рак та щука».-
Не мають під собою підстав і розмови про те, що, мовляв, глава держави й досі не вніс на розгляд парламенту законопроект змін до Основного Закону держави. Механізм був запущений попереднім складом Верховної Ради, коли законодавці схвалили і направили на розгляд до Конституційного Суду законопроект, підготовлений народними обранцями Олександром Морозом, Анатолієм Матвієнком, Петром Симоненком та Сергієм Головатим. Можливо, когось із авторів цього законопроекту я не згадав, але суть не в цьому. Нагадаю: восени минулого року вища інстанція конституційного нагляду законопроект схвалила і повернула його парламентові.
Отже, ніхто, і Президент України Леонід Кучма, не заважає Верховній Раді врешті реалізувати задумане і внести зміни до Конституції. Потрібні лише бажання і політична воля, яка, складається враження, суперечить настрою і бажанню частини депутатського корпусу. Показовий приклад — позиція фракції «Наша Україна», яка хоче реформувати модель влади за власним сценарієм. Якщо законопроект змін, пропонований «нашоукраїнцями», буде проголосований у першому читанні, то все одно він ще повинен пройти чистилище Конституційного Суду. А це означає відкладення політичної реформи на невизначений термін.
Отож, якою буде третя сесія — продуктивною чи малорезультативною — видно уже з порядку денного, затвердженого у сесійній залі.
Прокрустове ложе
Чи не найскладніша ситуація нині в уряду. З одного боку, Кабінет Міністрів повинен знайти фінансові резерви для забезпечення реалізації закону про підвищення мінімальної зарплати, особливо з 1 липня до 237 гривень. З другого — шукати шляхи для скасування запроваджених з ініціативи FATF санкцій низкою країн світу, бо інакше скоротяться — і значно — валютні надходження до країни. Завдання ускладнюється ще й тим, що у цьому році настає пік виплат із зовнішніх заборгованостей. Щоправда, Національний банк України зумів поповнити золотовалютні запаси країни. Однак стабільність гривні, а відтак і рівень інфляції залежатимуть від сконсолідованих кроків урядовців й законодавців.
Тобто про майбутнє Кабінету Міністрів, і прем’єра Віктора Януковича зокрема, можна буде вести мову тільки після того, як найвищий законодавчий орган країни затвердить урядову програму діяльності і таким чином дасть на рік індульгенцію виконавчій гілці влади. Проте сьогодні більшість аналітиків налаштована у своїх прогнозах стосовно уряду доволі песимістично. По-перше, майже всі звернули увагу на заяву лідера фракції СДПУ(о) Леоніда Кравчука про те, що більшість, яка і сформувала нинішній склад Кабінету Міністрів, де-юре існує, а де-факто припинила своє існування. По-друге, нині йде формування коаліційної групи, яка і триматиме «блокуючий пакет акцій» у Верховній Раді. По-третє, тривають суперечності між «нашими українцями» і «донецькими». Чого варта лише скупка акцій пивзаводу «Оболонь» на користь «Сармату» і судова тяжба з цього приводу.
А тому, схоже, основним гравцям на політичній арені вигідно тримати уряд у підвішеному стані, підготувавши для нього своєрідне прокрустове ложе. Особливо з огляду на майбутні президентські вибори. Тим паче (і це ні для кого не секрет) що посада Прем’єр-міністра — найвигідніший стартовий майданчик у майбутніх перегонах. Оскільки нині керівник уряду і зосереджує в своїх руках так званий «адміністративний ресурс», який грає не останню скрипку під час виборів. Чи то парламентських, чи то президентських. Саме тому так представники блоку «Наша Україна» під час спікеріади прагнули добитися прем’єрського крісла для свого лідера.
Ворог мого ворога...
Не дивно, що наприкінці минулого року в парламентських стінах і виникла кризова ситуація, подолати яку вдалося лише ціною фактичного розвалу «дев’ятки», коли представники групи «Європейський вибір» підтримали постанову про скасування результатів голосування з перерозподілу керівних посад у парламентських комітетах.
Водночас варто визнати вдалим хід опозиції, яка запустила механізм чуток про те, що об’єднані соціал-демократи збирають підписи за відставку з посади Голови Верховної Ради України Володимира Литвина. Адже відомо: ворог мого ворога — мій друг. Цікаво, що один з ідеологів блоку «Наша Україна» Микола Томенко навіть не приховував причетність опозиції до сценарію, який розігрався у грудні під час парламентської кризи. Зокрема, в інтерв’ю газеті «Сегодня» він підкреслив, що опозиція давно пропонувала створити у ВР два центри тяжіння — навколо Голови парламенту Володимира Литвина і Прем’єр-міністра Віктора Януковича. І таким чином позбавити можливості впливу на депутатський корпус адміністрації Президента України.
Тобто можна констатувати: передвиборні маневри різних політичних сил, зорієнтованих на своїх майбутніх кандидатів, триватимуть упродовж третьої сесії. А тому сьогодні робити прогнози стосовно законодавчих звершень нинішніх парламентаріїв неймовірно важко. У кожного політика і їхніх команд своє бачення політичних процесів, свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами виборців. А тому їхня поведінка буде підпорядкована своїй внутрішній логіці.
Тим більше, якщо проаналізувати політичну ситуацію незаангажовано, то можна дійти дещо парадоксального висновку — президентська гонка уже в розпалі.
Хоча про переможця судити рано. Програти може лише народ, країна, якщо й надалі політики думатимуть лише за власне майбутнє і за свої посади. І тоді всі великі маневри будуть марні. Біля розбитого корита можуть опинитися і переможці, і ті, хто у цій гонці програє.
