Горить там, де прагнуть ефективно працювати й дають відсіч зазіхачам на селянське добро
В агрофірмі «Нива», розташованій у селищі Чорноморка Овідіопольського району, знову сталася пожежа — посеред зими згоріло 150 тонн якісного сіна. Той, хто має справу з худобою, зрозуміє, яка це біда. Для «Ниви» вона, можна сказати, подвійна: сільгосппідприємство має чимале стадо високопродуктивних племінних корів, що займають призові місця на обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках. Високо поціновується молодняк від таких корів, його продаж є одним з головних джерел поповнення бюджету агрофірми.
І тут таке лихо. Розраховували, що сіна вистачить до перших весняних укосів «зеленки», а довелося перевести стадо на солому, яка досі йшла лише на підстилку. За такої годівлі великого молока годі й чекати, як і збереження високого потенціалу корів на майбутнє, одержання від них племінного молодняку з успадкуванням кращих материнських рис.
— Вишукуємо, звичайно, можливості, — каже директор агрофірми Іван Стреля, — аби придбати якісні корми, хоча це непросто... Та не менше турбує нас супротив, на який раз по раз натикаємося, прагнучи підтримувати високий імідж одного з кращих сільгосппідприємств Одещини.
Мені відомо, про що йдеться. Ще під час реорганізації КСП «Нива» в сільгоспкооператив (це пізніше він став агрофірмою зі статусом товариства з обмеженою відповідальністю) в Чорноморці розгорілися пристрасті, про які докладно розповідав «Голос України». Колишні керівники сільгосппідприємства та їхні прибічники ніяк не хотіли випускати зі своїх рук кермо правління й чинили всілякі перешкоди тим, хто вирішив господарювати по-новому, об’єднавшись навколо І. Стрелі, юриста господарства (то були переважно молоді, працездатні члени КСП, тоді як опозиція спиралася в основному на пенсіонерів, обіцяючи їм «райське життя» за здані в оренду паї). Знайшлися й ласі на дорогу в буквальному розумінні цього слова, землю (Чорноморське узбережжя на південній окраїні Одеси!) зі сторони, що всілякими методами посилювали опозицію Іванові Микитовичу та його команді. А коли останні таки перемогли, то посипалися анонімні та очевидні погрози: спокійно жити й господарювати вам все одно не дамо.
Різних дрібних «підніжок» тут не перерахувати. А в грудні 1998 року зловмисники уночі підпалили корівник. Твердження, що «червоного півня» підкинули, не голослівні: корівник спалахнув одразу в кількох місцях, до того ж було використано горючу рідину. Підняті за тривогою люди зуміли врятувати племінних тварин, хоча саме приміщення згоріло. Довелося спішно, аби зберегти, не пустити під ніж худобу, споруду відновлювати, на що витратили чималі кошти. Наступного року, в серпні, хтось підпалив скирти на гармані: загалом тоді згоріло десять скирт — три сіна й сім соломи.
Керівництво «Ниви» в обох випадках оперативно зверталося до правоохоронних органів, аби ті виявили зловмисників, покарали їх, попередили нові можливі зазіхання на добро сільгосппідприємства. Іван Стреля, будучи сам юристом, доволі переконливо доводив: то не просто прикрі випадки через чийсь недогляд, а упереджена помста працівникам сільгоспкооперативу за їхню принципову позицію господарювати на своїй землі так, як вони того бажають. Розслідування скоєного велося, однак, так мляво, що виявити зловмисників, а тим паче — хто їх найняв, годі було й сподіватися. Розслідування обох злочинів і досі в міліції «на контролі».
— Безкарність, відомо, тільки заохочує злочинців, — резонно зауважує Іван Стреля.
Останній підпал стався 5 січня, тобто напередодні Святвечора та Різдва Христового. Не побоявся хтось гріха — кинув сірника в сухе сіно. Може, й спеціально добирався такий день — люди зайняті передсвятковими клопотами, простіше здійснити злий умисел... Невже й тепер правоохоронці шукатимуть зловмисників тільки задля годиться?
Одеська область.
