1. Знайомство і враження
Принаймні так кажуть про Румунію самі румуни. До речі, добродушні й веселі люди. Хоча до знайомства з цією країною та її мешканцями в мене були банальні і, зізнаюся, не дуже життєрадісні уявлення. Вони, втім, почали змінюватися чотири роки тому. Після мандрівки на авто по Болгарії ми заблукали в одному великому румунському місті. І коли звернулися по допомогу до водія маршрутки, він не просто вказав напрямок, а провів нас через усе місто до траси — безплатно. Тоді це запам’яталося. Зважаючи, що наш простий таксист передусім запитає: «Скільки даси?», а благородний — полінується.
Чому Румунія? Після повернення звідти про це запитували всі знайомі. Бо вона — найближча наша сусідка, яка не вимагає візи. А я про неї майже нічого не знала. Тільки те, що це древня країна, де багато циган, дві третини території — гори і пагорби. Країна, де вбили сина Богдана Хмельницького Тимоша. Де правив кровожерний і нещадний вампір Дракула. І, може, дещо про столицю, завдяки акунінським колоритним описам Букарешта.
А головне — там є море. Це, згодна, не відкриття, але, хоч як дивно, половина знайомих були дуже здивовані цим фактом.
Спочатку виникли складнощі з путівками. З’ясувалося, жодну з турфірм Румунія не цікавить. Зрештою вдалося знайти ту, яка взялася забронювати місця в готелі.
Проживання в двомісному номері (на березі моря) з ванною і туалетом, цілодобовою гарячою водою, холодильником і телевізором у серпні (!) коштувало нам 550 гривень за 12 днів з людини. З 25 серпня (так само і в червні) — нижче на 20% і т. д. Дитина — безплатно (надають окреме ліжко і постіль).
Море морем, але хотілося побачити країну. Що саме? Переглянула кілька енциклопедій і брошур, випущених ще в СРСР. У них насилу знайшла поверхові дані про історичні визначні пам’ятки країни. Із чарівним захопленням описувалися індустріальні красоти та досягнення економіки. Тоді як про унікальні церкви, палаци, Трансильванські Альпи — як у солдатському рапорті — коротко і без емоцій.
Приблизний автомобільний маршрут визначити все-таки вдалося. Скажу одразу, що автотуризм — найкращий варіант для мандрівника. Цілковита свобода пересування і незалежність. Приміром, видався мені якийсь напівзруйнований будиночок зворушливо-прекрасним, або хмарка, що зачепилася за уламок гори, викликає приємні асоціації з дитинства — нема проблем, можна зупинитися і помилуватися.
Українське румунське місто
Першим пунктом зупинки була Сучава — затишне містечко за 50 кілометрів від кордону. Його багато що пов’язує з Україною. Цим зв’язком пронизана вся його історія. Навіть назва Сучава (Сочєва) пішла від українського слова «сочєти» — «тікти».
У стародавній столиці Молдовського князівства (на території сучасної Румунії були Молдовське та Валаське князівства, що об’єдналися в середині XІX століття в єдину державу) на пагорбі залишилися рештки могутньої фортеці — її стіни подекуди сягають чотириметрової товщини. Тут був табір козаків, які на чолі з сином Богдана Хмельницького Тимошем обороняли Сучаву від польських та угорських військ.
Було це 1653 року. Боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти посилила визвольні настрої в Дунайських князівствах — вихідці з Молдови боролися в складі українських загонів, іноді навіть очолювали їх. Хоча загалом боярство і сам господар Василь Лупул (Лупу) виступали на підтримку Речі Посполитої. Тоді Богдан Хмельницький, щоб привернути його на свій бік, запропонував одружити сина Тимоша і дочку Лупу Руксандру. Непевна відповідь молдовського господаря (а також і пропольська орієнтація) змусили Хмельницького здійснити разом з татарами похід проти Лупула.
Одне слово, натиснув наш незабутній гетьман авторитетом та успішними воєнними діями проти польських феодалів — і погодився воєвода на весілля, що відбулося 1652 року. Але війна, як відомо, не терпить зволікань. Надто довго думав Лупу. І відчайдушні сподівання з допомогою зятя повернути правління остаточно рухнули.
...Тут, на пагорбі, на нині умиротвореному місці, де вирує лише вітер і соковито пахне мокрою після дощу, але вже нагрітою літнім сонцем травою, більш як два місяці козаки героїчно відбивали атаки сил ворога, що переважали їх. І тільки після смертельного поранення Тимоша Хмельницького їм довелося залишити Сучаву і відступити в Україну.
Чомусь, мабуть, під впливом польського літописання, Тиміш увійшов до румунської літератури, як дикун і п’яниця, жертвою якого стала красуня Руксандра —дочка Василя Лупу (теж аж ніяк не праведника). Отак! Очевидно, не могли пробачити Тимошеві, що він начебто (непідтверджений, між іншим, факт) знищив монастир Драгомирна, збудований шанованим єпископом Кримкою.
У XV—XVІІ століттях Сучава — столиця Молдовського князівства. І наймогутнішим правителем тут був князь Стефан Воєвода, який, до речі, попри постійні війни з усіма сусідніми народами, зберіг незалежність Молдови. При ньому Сучава досягла найбільшого розквіту.
Нам він близький і симпатичний ще й тим, що під час його правління (1456—1504) значно посилилися політичні, економічні та культурні зв’язки Молдови з Україною. І не дивно — адже його дружиною була дочка київського князя Семена Одельковича Євдокія.
Стефан Воєвода, до речі, поселив неподалік Сучави українців, котрі тікали від польського гніту на Галичині. З його легкої руки цілі поселення наших співвітчизників живуть у Румунії досі.
І ось що приємно дивує: документи, які збереглися від тих часів, свідчать, що канцелярською мовою за Стефана була українська!
Церковні пристрасті
Найпомітніша визначна пам’ятка Сучави — величава церква Св. Івана Нового — привертає увагу візерунчастими черепичними дахами. Здалеку вони нагадують мозаїку з яскравих різнокольорових намистинок. Стіни церкви потопають у листі великого саду, оточеного високою стіною.
Усередині в срібному саркофазі — мощі святого Івана Нового (місцевий мученик, якого татари вбили в Аккермані в XІV ст.). З цим пов’язана майже детективна історія. У XV столітті молдовський господар Олександр Добрий перевіз мощі до Сучави. Наприкінці XVІІ століття польський король Ян Собеський викрав їх і переправив до Жолкви. Молдовські воєводи з ніг збилися, але так і не змогли повернути мощі назад. У результаті повернув їх Іван Мазепа!
Шедеврами мистецтва та архітектури Румунії вважають фортеці-монастирі неподалік Сучави. Взагалі церкви північної Румунії (Молдовського князівства) занесено до списків ЮНЕСКО. Збудовані в XV—XVІІ століттях князями та боярами, вони поєднують у собі готичні риси з місцевими. Попри близьке сусідство, геть не схожі на українські. І передусім куполами — вони не випуклі, як у нас, а прямі або увігнуті, переважно чорні. Унікальні церкви тим, що зовнішні їх стіни суціль покриті фресками.
До речі, ктиторами монастиря в Сучавиці були буковинські бояри Могили, які потім ненадовго стали князями Молдови. Саме з цього роду походить київський митрополит і просвітницький діяч Петро Могила.
Дітки-фурмоси
У Сучаві я звернула увагу на ставлення румунів до дітей. Зовсім незнайомі люди, просто проходячи мимо, гладили дочку по голові або плескали по плечу, кажучи при цьому щось румунською. Оскільки дізнатися, чого їм треба, я не встигала, довелося зазирнути до розмовника. З’ясувалося, нічого поганого вони не казали, а навіть навпаки — усіляко хвалили і так самовпевнену донечку. Одне зі слів — фурмос —означає гарний. Отож тепер чадо розуміє, що в казці про Фет Фурмоса Фурмос не дивовижне прізвисько, а цілком певне поняття.
У нас не заведено так виявляти симпатії. У них —звичайнісінька річ. Там діти можуть робити, що хочуть і де хочуть. Тож дочці, звісно, Румунія сподобалася одразу.
