Металурги не обіцяють нічого доброго

Уже сьогодні в уряді не наважуються обіцяти, що металурги, як і торік, підтримають макрорівень економіки і бюджетну стабільність. Причина такої стриманості, як запевняють урядовці, у мінливій кон’юнктурі на зовнішніх ринках, але насправді — глибші.

Від початку року набрав чинності Закон України «Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів». Тож вето Президента не зарадило — і увесь брухт обмитнюється відтепер за ставкою 30 євро, а кількість заготівельників стрімко зменшується, на меткомбінатах загострюється дефіцит сировини. Без неї прокатні стани відпочиватимуть. Уже сьогодні зрозуміло, що більш помірковане оподаткування бізнесу заготівельників (Президент України пропонував 18 євро за тонну) навряд спричинило б і сплеск протестів з боку країн ЄС, що вказують на пікантність ситуації: мовляв, нехтуючи принципи вільної торгівлі, Україна крокує у СОТ. Тому не виключено, що навесні драконівську ставку мита парламент таки перегляне, але так само ймовірно, що вже в першому кварталі галузь, як і торік, зазнає багатомільйонних збитків.

Багаторічний процес приватизації «розіклав» до рук власників та інвесторів підприємства, які колись створювали замкнений цикл виробництва продукції — «вугілля—кокс—метал». Коксохімічна галузь — одне з найважливіших коліщаток, за яке вряди-годи змагаються потужні промислово-фінансові групи. Досить згадати, що металургійний комбінат імені Дзержинського, за контроль над яким змагалися два потужні банки, цікавий передусім як ринок збуту коксу. Саме його недопоставки гальмували виплавку чавуну на ММК імені Ілліча доти, доки комбінат не почав його імпортувати з Росії. Тоді потужні донецькі компанії побачили, що це невигідно, і запропонували мир.

Конфлікти між власниками коксохімічних комбінатів і металургами — звичайна річ, бо вони приречені на співпрацю: виробництво металу залежить від наявності коксу, а прибутки його виробників —від обсягів реалізації металу, оборотних коштів меткомбінатів. Коли ці обсяги зросли, з’ясувалося, що бракує коксу. За даними Держзовнішінформу, його виробництво скоротилося вже торік на 4 відсотки (з 19,2 мільйона тонн до 18,53). 

Далі — більше: є кокс, зате немає грошей розквитатися з боргами за раніше одержану сировину. Коксохімам гроші потрібні не менше. Скажімо, для розрахунків за імпортовану з Російської Федерації шихту. А її вони, хоч і прокредитували сплаченим ПДВ, можуть не побачити з місяць. Мало того, імпортний кокс призводить до скорочення виробництва свого власного, який залюбки куплять будь-де — в Європі, на Сході... (І хто не знає, що охолоне коксівна піч — будуй нову!). Торік маріупольський меткомбінат стояв на межі зупинки через борги перед донецькою компанією «АРС», яка фактично контролює всі коксохіми регіону. Такі епізоди лише зміцнюють бажання кожного з меткомбінатів придбати у власність коксохімічний завод, але приватизаційний поїзд уже поїхав...

Імпорт коксу торік зріс більш як утричі, а в січні нинішнього експерти прогнозують уже дефіцит у 100 тисяч тонн, який покриватимуть, звісно, з Росії, де ціни на кокс зросли наприкінці року в середньому на 15 доларів — від 63 до 90 доларів за тонну. Наші коксохіми також гав не ловлять: за даними агентства економічної інформації «Контекст», Запорізький коксохімічний завод уже підняв відпускні ціни на свою продукцію. Це логічно, оскільки сировинну проблему можна вирішувати і шляхом накручування цін. А ні — то дефіцит коксу обернеться дефіцитом виплавки металу, що природно позначиться на динаміці валового внутрішнього продукту. Нагадаю тільки, що восени минулого року частка металургії у промисловому виробництві сягала більш як 23 відсотки і 18 — у ВВП.

Одна біда не ходить: у січні на десять відсотків зросли тарифи на вантажні перевезення і це, зі свого боку, збільшило транспортну складову в собівартості металопродукції.

Фахівці підрахували, що збитки для галузі становитимуть близько мільярда гривень на рік. Отже, підприємства, які цього року отримали можливість для більшого маневру на валютному ринку і право використовувати зароблені гроші на технічне переозброєння та реконструкцію, мають уже тепер переглядати свої плани на рік. Держбюджет гарячково вишукує доходи і втрачає через запровадження нових тарифів, за підрахунками експертів, 61 мільйон гривень податку з прибутку. Чи все ми врахували? Цитую звернення до Президента України Леоніда Кучми голови Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості: