Співучий Ленін живе із сім’єю в Костополі. Щоправда, жодного стосунку Олександр Івашинюта до вождя світового пролетаріату не має, а відомий на Рівненщині та за її межами як соліст і керівник гурту «Невже». А ще — як автор пісень, що вже встигли полюбитися людям.
Сашкові «двійники»
— Таке прізвисько в молоді роки дав мені один із приятелів, бо я і справді був зовні чимось схожий на Леніна, — розповідає Олександр Івашинюта. — А воно прижилося. Й навіть тепер, коли мої форми дещо округлились, у Костополі мене називають Леніним.
— Не сердитеся? — запитую.
— Ні. Я розумію жарти, як і мої земляки. Дехто з друзів радив скористатися з цього для створення творчого іміджу. Але, коли записували кліпи, я вкоротив борідку й хустинкою голову прикрив. Бо це не мій імідж. Та й знаю одного ді-джея з Євпаторії з таким прізвиськом...
Із ним Олександр Івашинюта познайомився в Тернополі, де був у творчому відрядженні. Тоді звели разом двійників вождя із Костополя та Євпаторії. Щоправда, кримський «Ленін» обрав цей імідж як творчий — навіть гаркавить, як Ілліч. А загалом усі тоді повеселилися, бо й справді не часто доводиться бачити подібне...
— Інколи буває, що люди телефонують мені додому. Коли я кажу, що це квартира Івашинюти, починають уточнювати ім’я та по батькові, а тільки назвуся Леніним, будь-які запитання зникають, — жартує Олександр. — Якось у Києві я потрапив у офіс однієї з політичних партій. Ви б бачили, якими здивованими поглядами зустріли мене присутні. Можна зрозуміти причину: партія була далеко не лівого спрямування. Коли перші враження розсіялись, я почув: «Вам ніхто ніколи не казав, що ви схожі на Леніна?»
Ключове «невже»
— Чому назвали гурт «Невже»? — цікавлюсь.
— Назва, на перший погляд, жартівлива. Але слово «невже» завжди було для мене ключовим — своєрідною сходинкою, яку я долав, — каже Олександр. — Коли мені було чотири роки, я слухав, як грає на баяні мій батько, співають мама, брати і сестри, і вже тоді запитував себе: «Невже не навчусь, як вони?». Коли подолав цю сходинку і навчився грати на багатьох музичних інструментах, виникали інші «невже». Звідси й назва гурту...
А такими своєрідними сходинками стали запис на калуській студії «6 секунд» альбому «Твой июнь, июль, мой — август», збірки українських гумористичних народних пісень «Невже, Муся», а також чотирьох кліпів, котрі, судячи з того, як часто з’являються на телеекранах, полюбилися багатьом.
Щодо першого альбому «Твой июнь, июль, мой — август» (пісні в ньому українською і російською мовами), то він дуже романтичний — про кохання. Ще б пак: усі, хто працював над ним (а це, крім Олександра, рівненський поет-пісняр Костянтин Жужа, гітарист Олександр Левчик, режисер Сергій Попик), люди молоді. Альбом, безумовно, удався, і кілька пісень із нього Єкатеринбурзька студія звукозапису (Росія) включила до збірок популярних пісень, зокрема й виконані українською мовою.
Нині «невжеківці» засіли в підвальчику Сашкового будинку, де розміщена його власна студія. Схоже, гурт налаштувався подолати ще одну сходинку.
— Так, ми зараз записуємо наш третій альбом, — ділиться потаємним співак. — Це буде збірка українських народних пісень у моїй обробці. Нею ми хочемо звернути увагу росіян на якісну українську музику. Пісні з цього альбому вже звучать на російських радіостудіях. А шанувальники нашої пісні там знаходяться, адже в Росії проживають мільйони українців. Я намагаюся зробити цей альбом так, щоб народну пісню полюбила і наша молодь. Деякі з них буде виконано в дискотечному варіанті.
...Зрештою, читачам «Голосу України» обіцяю приємні хвилини спілкування з творчістю гурту «Невже», бо Олександр Івашинюта запропонував свої альбоми як призи для них. Тож чекайте на черговий розіграш призів «ГУ».
