Про будівництво нового приміщення Донецького обласного художнього музею недавно говорили на засіданні містобудівної ради облуправління містобудування та архітектури. Як сказав заступник начальника управління Олександр Букрєєв, нині збирають пропозиції для проекту й шукають кошти на відкритий конкурс.
Проблема розташування художнього музею — давня і болюча. Донецьк — єдине місто в Україні (і не лише в ній), де картинна галерея «прописана» на першому поверсі житлового будинку. Із усіма наслідками, що звідси випливають. А випливають буквально: у вигляді поривів водогону, тепломережі та каналізації. Регулярні повені (остання велика комунальна катастрофа сталася три роки тому) загрожують експонатам.
Історія створення картинної галереї у шахтарському місті цікава і повчальна. Ідею подав у 1938 році Йосип Бродський — учень Рєпіна, автор полотна «Ленін у Смольному». До триріччя стахановського руху Бродський запропонував створити портретну галерею стахановців. На заклик відгукнулися художники Москви, Ленінграда, Харкова, Києва, інших міст Союзу. Найактивніше підтримали почин земляки-донбасівці. Зібрали для першої виставки 250 полотен і скульптур.
Але 9 квітня 1939 року газета «Правда» писала: «Прошло 10 месяцев, но выставка не открыта!». Після цього негайно виступило бюро Донецького обкому партії: мовляв, вважаємо злочинним, що відділ мистецтв не виявив наполегливості і не вжив заходів!
Справу доручили прокурору області Романові Руденку —майбутньому генпрокурору країни та головному обвинувачеві від СРСР на Нюрнберзькому процесі. Саму ж виставку тимчасово розмістили у фойє філармонії та залі засідань облвиконкому. А невдовзі галерея отримала і приміщення, яке, на жаль, не збереглося.
А нині єдиний у місті художній музей роками потерпає від комунальних проблем і не має обнадійливої перспективи. Хто не знає географії Донецька, уточню: художній музей міститься в будинку навпроти облдержадміністрації...
Нині зібрання музею налічує 11,5 тисячі творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва. Протягом шістдесяти років колекція складалася із надходжень з виставок, із фондів Третьяковки, Ермітажу, музеїв Києва, Харкова, Одеси, з приватних колекцій.
— Для придбання творів мистецтва держава щороку виділяла мільйони карбованців, — каже директор Донецького художнього музею, заслужений працівник культури України Віктор Шитіков. — Навіть під час війни, у 1944 році, бюджет державної закупівельної комісії Комітету у справах мистецтв при Раді Міністрів СРСР вдвічі перевищив бюджет 1940 року. І наше завдання — зберегти і примножити унікальне зібрання.
Воно справді унікальне: є роботи Кіпренського, Айвазовського, Шишкіна, Сурикова, чимало українських авторів другої половини XІX—початку ХХ століття: Дряпаченка, Васильківського, Світославського, Світлицького.
Багато літ обласний художній музей спростовує уявлення про Донбас як край лише індустріальний. І це вдається. Скажімо, справжній переворот у голові й душі відбувається у відвідувачів одного з філіалів — музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості, що в селі Прелєсне Слов’янського району. Архітектурний комплекс під відкритим небом складається з селянської хати, комори, кузні, вітряка, плетеного тину — типова садиба селянина Слобожанщини. Хаті понад сто літ. А переступиш поріг — і завмираєш, зворушений нехитрим привітним затишком: вибілена і розмальована різнокольоровими квітками піч, великий стіл, за яким збиралася вся родина. Все просто й водночас гармонійно, надійно й затишно.
Тут є зразки народної творчості та побуту: вишивки, народні картини, одяг, меблі, музінструменти, вироби гончарів, різьбярів. Тут же — роботи дитячої народної студії «Синій птах». Може, з таких юних талантів і виростуть митці, якими пишатиметься край? І може, до того часу обласний художній музей таки отримає «окрему житлоплощу»? Таку саму надійну і добротну, як селянська хата, збудована не для одного покоління українців.
Донецьк.
