За роки незалежності Україна втратила чимало. Звичайно, головна втрата — це кілька мільйонів громадян. Сумний перелік можуть продовжити абстрактніші поняття — втрата більшістю населення надії на краще життя і майбутнє для своїх дітей, на гідну владу, на чесні вибори, на об’єктивну пресу, на міжнародний авторитет і багато чого іншого. А якщо перейти до конкретики, то перелік реально відчутних втрат безперечно очолюють підприємства стратегічного призначення. Продаж більшості індустріальних велетів, які посідали монопольне становище на ринку, було проведено в «кращих» традиціях української приватизації — символічна виручка для бюджету, відсутність реальних інвестицій у виробництво, і, як наслідок, цілковита стагнація. Суворо дотримуючись цього сценарію було проведено й приватизацію чернігівського «Хімволокна» — єдиного в Україні виробника анідних та кордних ниток і тканини.
За останні кілька місяців я отримав десятки скарг і вислухав від виборців не одне звернення з проханням про допомогу в наведенні порядку на «Хімволокні». Після ознайомлення з необхідною документацією, мені вдалося зробити певний аналіз усього, що відбувається на цьому стратегічному підприємстві.
У зв’язку з цим, я, як народний депутат України, вважаю своїм обов’язком привернути увагу і законодавчої, і виконавчої влади до проблеми конкретного заводу (а для України цей випадок — аж ніяк не поодинокий), якщо ми хочемо залишитися індустріальною державою, а не сировинним придатком європейського співтовариства.
Історія приватизації цього підприємства цілком могла б лягти в основу навчального посібника для майбутніх вітчизняних реформаторів, готових вражати цивілізований світ неординарними здібностями з «надування» власної держави.
Щоб пояснити дивні метаморфози, які за дуже короткий час сталися з чернігівським «Хімволокном», буде незайве розповісти про його справді, без долі іронії, славну історію.
Рішення про будівництво заводу синтетичного волокна було ухвалено ще 1956 року. І вже 1959-му вступив до ладу дослідний цех, було отримано перші метри капронової нитки. 1965 року вироблено перше в країні анідне волокно. Потужність підприємства — 60 тисяч тонн волокон на рік. Через 20 років отримано мільярдний метр кордної тканини. Понад 800 підприємств з виробництва шин, синтетичного одягу, килимових покриттів України і країн близького зарубіжжя користувалися продукцією цього заводу.
В якій ситуації знаходиться нині чернігівське «Хімволокно» достатньо ознайомитися з рейтингом підприємств Міністерства промислової політики України. За обсягом товарної продукції монополіст з виробництва анідних і кордних ниток посідає 115-те місце. За півроку було зроблено стрімкий ривок, але, на жаль, вниз. Адже ще наприкінці 2001 року чернігівське «Хімволокно» посідало 91-шу позицію.
Результати справді вражаючі. Як і здібності менеджерів цього підприємства, які примудрилися буквально за кілька років розвалити виробництво, звичайно, не без вигоди для себе.
Перше акціонування чернігівського «Хімволокна» відбулося ще 1994 року. 12 відсотків акцій було передано працівникам підприємства, 33 — приватизовано через ваучери, а контрольний пакет залишився в руках держави. 1999 року правління ВАТ «Чернігівське підприємство «Хімволокно» за згоди управляючого державними корпоративними правами було ухвалено рішення про емісію на розмір статутного фонду, а саме — на 1,3 мільйона гривень. Насправді це оначає розмивання державного пакета в акціонерному товаристві. До того ж кошти від його зменшення в держказну не потрапляють. Зберегти контрольний пакет державі вдалося б лише в тому разі, якби Фонд знайшов кошти для викупу акцій додаткової емісії. Безперечно, коштів на це державна програма приватизації не передбачала.
Раніше Фонд держмайна мав намір виставити на продаж 25 відсотків своїх акцій за збереження блокуючого пакета, однак процес так і зупинився на стадії намірів. Хоча при цьому бюджет міг би отримати понад п’ять мільйонів гривень. Акції додаткової емісії придбали кіпрські офшорні компанії.
Поступово державний пакет акцій було придбано дочірніми структурами російської групи «Амтел», якій також належить Красноярський і Кіровський шинні заводи, Волгоградський сталедротоканатний завод і кемерівське «Хімволокно», а також шинний завод СП «Россава». Відповідно підприємство змінює свою назву на ВАТ «Чернігівське Хімволокно-Амтел». Бюджет на цьому заробив копійки. Основні фонди підприємства становили понад 300 мільйонів гривень. Однак фактично держава «віддала», оскільки в даному контексті слово «продати» можна вживати лише символічно, свою частину акцій — тобто півзаводу, за 15 мільйонів гривень.
Подальший розвиток подій також був прогнозований. «Амтел» поступово вимив обігові кошти, закуповуючи для своїх російських заводів капронову тканину, вироблену на «Хімволокні», за ціною нижчою від собівартості. Звичайно, така фінансова політика миттєво дала свої результати. На сьогодні заборгованість підприємства банкам, енергопостачаючим організаціям, а також із заробітної плати становить майже 24 мільйони гривень.
Нині виробництво зупинено, воду із систем водопостачання злито. За оцінкою фахівців, це може спричинити найруйнівніші наслідки для обладнання. Два місяці простою — цілковита гарантія того, що весь завод піде на металобрухт. Якщо це остаточна мета приватизації, то, може, є сенс відмовитися від дорогої процедури оцінення держмайна, проведення різних експертиз, а одразу пускати все обладнання стратегічних підприємств України під ніж?
Таке знищення одного з найбільших підприємств свідчить не лише про сумнівний успіх вітчизняних приватизаторів, а й про набагато серйозніші симптоми — про цілковиту байдужість нашої соціально орієнтованої держави до людей.
Ще 1990 року на чернігівському «Хімволокні» працювало понад 8 тисяч людей. Нині штат скоротився фактично вдвічі. Чергове скорочення намічено і на лютий. Беручи до уваги, що одне з найсильніших у минулому підприємство має на своєму балансі поліклініку, профілактичний санаторій, харчовий комбінат, спорткомплекс і кілька гуртожитків з відповідним штатом працюючих, головне соціальне потрясіння на Чернігівщині ще попереду.
Вражає й те, що навіть не вітчизняні олігархи, а заїжджі російські фінансово-промислові групи диктують свої правила на українському ринку. «Амтелу» для забезпечення роботою своїх заводів достатньо одного підприємства — або кемерівського, або чернігівського. Останнє приваблює росіян винятково з точки зору виробництва анідних ниток. Хоча проектна потужність «Хімволокна» розрахована на щорічне виробництво майже 8 тисяч тонн капронових текстильних і 120 тисяч тонн капронових технічних тканин.
Через перерозподіл сфер впливу представниками російського бізнесу в сфері вітчизняного виробництва синтетичного волокна виникла дивна ситуація. Білоцерківський шинний завод працює лише на сировині іноземного виробництва, тоді як аналогічна продукція виробництва чернігівського «Хімволокна», що називається, під боком.
І останній, завершальний штрих. На проведених днями чергових зборах акціонерів було усунено з посади директора, який згідно з контрактом мав працювати на своїй посаді ще чотири роки. Звичайно, це можна назвати закономірною кадровою політикою. Кардинальні перестановки почалися ще на початку минулого року, з часу звільнення з керівної посади раніше обраного колективом провідного українського фахівця у галузі виробництва синтетичного волокна, який пропрацював на заводі не один десяток років. Подальшу долю чернігівського «Хімволокна», як і слід було очікувати, віднині визначатиме представник російської бізнес-еліти, який раніше представляв «Амтел» на «Россаві». Про подальші маркетингові плани росіян поки що нічого не відомо, однак певні прогнози уже зробити можна. Ще в середині січня «Амтел» пообіцяв запустити анідне і капролактанове виробництво, однак і досі обіцянку не виконано.
На жаль, це аж ніяк не поодинокий випадок, коли держава цілком втратила контроль над одним із найбільших стратегічних підприємств. Мабуть, усунення структур виконавчої влади країни від управління стратегічними підприємствами було передчасним кроком. І саме тепер ухвалення закону про реприватизацію є нагальною потребою, єдиним шансом для країни зберегти хоча б рештки економічної могутності, яка багато в чому визначала статус країни в структурі міжнародного співтовариства. І якщо уряд доклав би для цього стільки зусиль, скільки для лобіювання закону про відмивання брудних грошей, можливо, шлях для інвестицій зі знаком мінус у нашу країну було б перекрито.
Микола РУДЬКОВСЬКИЙ, народний депутат України.
