3. У центрі міграційних потоків
Мабуть, першим із відомих біженців був Ісус Христос. Із земних персон можемо пригадати Мадлен Олбрайт, Альберта Енштейна, Марлен Дітрих... Усі вони певний час були біженцями, проте дістали можливість розпочати нове життя й істотно вплинули на розвиток суспільства.
На 1 липня 2002 року, за даними статистики, в Україні перебував 2961 офіційно зареєстрований біженець із 47 країн Європи, Азії та Африки. Серед них переважають афганці. Окрім того, зареєстровано 2883 особи, що прибули з району збройного конфлікту в Абхазії. У червні 2001 року в Одеській області було відкрито перший пункт тимчасового розміщення біженців. Таким чином розпочато реалізацію їх права на користування житлом. Проте розрахований він лише на 50 осіб. Є плани побудувати й другий корпус — на 200 місць, а також ще один пункт у Київській області теж на 200 місць. Однак, самі розумієте, це надто мало.
Можливо, нині наша держава, справді, не може нести на собі ще й цей тягар? Але помічник з питань громадської інформації українського представництва Управління з питань біженців Верховного комісара (УВКБ) ООН Наталя Прокопчук вважає, що слово «тягар» — недоречне. Навпаки, успішна інтеграція біженців у суспільство дасть змогу цим людям зробити свій внесок у розбудову економіки та наукову сферу.
Закон «Про біженців», ухвалений ВР, надає їм права (крім політичних), рівні з правами громадян України. А отже, вони мають право на вільний вибір місця проживання, працю, підприємницьку діяльність, медичну допомогу, освіту, відпочинок тощо. Крім того, як повідомила Наталя Прокопчук, особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги. Щоправда, вищезгадана допомога є одноразовою і становить 17 гривень. «Законом передбачено і певні соціально-економічні права, проте труднощі з їх практичною реалізацією (не лише біженцями, а й багатьма громадянами України) обумовлені складною соціально-економічною ситуацією в Україні. Тож УВКБ ООН наголошує, що будь-яка допомога не має ставити біженців у краще становище порівняно з громадянами України і створювати будь-які привілеї, а тільки надати їм рівні можливості».
А от у чому багатодітні кияни могли б позаздрити багатодітним афганцям, то це в можливості відвідувати Центр підтримки сімей біженців. Самі афганці оцінюють його роботу на 12 балів. Як повідомила помічник з оперативних питань УВКБ ООН Оксана Микитенко, тут є ігрова группа (садочок), курси з української, російськоі та англійської мов, комп’ютерні курси для дітей і дорослих, недільна школа. Звісно, за все платить ООН. Щоправда, в січні афганські мами запанікували: садочок закривається, нічим годувати дітей. Але в УВКБ перепросили і повідомили: з лютого таких проблем не буде. Просто закінчився фінансовий рік і на січень не переказали грошей... До речі, в УВКБ наголосили, що цей центр відкритий і для українських сімей. Звісно, і для них садочок та всі курси будуть безплатні. Наталя Прокопчук навіть заохочує сім’ї, в яких бракує коштів на оплату садочка, звернутися в центр. Адже якщо говорити про рівні можливості, то збіднілі українські сім’ї також мають право на допомогу. Такі центри є ще в Одесі та Харкові. Але знову, на жаль, їх усе-таки мало...
Окремо слід згадати про програму RQA, розроблену для повернення кваліфікованих афганських кадрів на батьківщину. В УВКБ ООН порадили звернутися до представництва Міжнародної організації міграції, мовляв, це в її юрисдикції. Проте там відповіли, що про таку навіть не чули. Чому ж тоді про неї не тільки чули, а й уже реалізовують у сусідній Росії? Запитання без відповіді.
Про проблеми біженців можна говорити багато. Але хотілося привернути увагу до тих, хто пов’язує своє майбутнє з нашою державою. Адже є й незаконні мігранти, 60—70 відсотків з яких, за даними СБУ, вбачають у нашій країні лише місток до багатої Європи. Така вже судилася доля: Україна завжди була в центрі міграційних потоків на Євразійському континенті. Але це вже геть інша тема.
