Ніхто нічого спеціально не вигадував і не підтасовував. Життя саме розпорядилося так, що ці два пожежні депо, що стоять поряд, стали символом двох поколінь вогнеборців — діда й онука. Воістину доля робить очевидними просто дивовижні збіги. Наприклад, як у селищі Фрунзе Слов’яносербського району Луганської області.
Звісно, зовні депо геть не схожі. Як, утім, не схожі дід та онук — Володимир Ілліч Афанасьєв і Олександр Турченко. Хоча, крім кревного зв’язку і професії, в їхній біографії багато спільного. Обоє навчалися пожежної справи у Фрунзе, обоє стали начальниками пожежної частини, і, нарешті, обоє будували пожежне депо.
Коли його зводили, згадує Володимир Ілліч, бракувало і коштів, і людей. Працювали здебільшого на ентузіазмі. Виручав метод народної будови — на допомогу перекваліфікованим на будівельників вогнеборцям прийшли мешканці селища. А коли збудували — не могли натішитися: депо стало одним із кращих в області.
Але час минав і в старих стінах уже не було де розмістити сучасну техніку. Пожежникам і багатьом фрунзенцям знову на певний час довелося стати будівельниками. Цього разу роботами вже керував Олександр Турченко.
Напередодні новосілля ветеран завітав до колег. І був дуже задоволений. І новою будівлею, і новою технікою, і онуком.
— Гарні хороми поставили, — сказав Володимир Ілліч. — Та й техніки у вас більше... У 60-х у нас на весь район була лише одна пожежна машина. А про апарати дихання ми могли тільки мріяти, від диму рота й носа закривали лише носовичком...
Ще більше порадів ветеран за своїх молодших колег, коли побачив кімнати відпочинку, кухню та інші приміщення вогнеборців професійної пожежної частини селища Фрунзе, їхнє екіпірування та сучасні засоби гасіння. Радий ветеран і тому, що нове депо знову одне з кращих в області.
