На минулих виборах до «трійки призерів» електоральних уподобань на Полтавщині ввійшли: СПУ — 21,1 відсотка (соціалісти такого результату досягли лише тут), «Наша Україна» —20,2, КПУ — 16,6. Чотиривідсотковий бар’єр подолали також БЮТ — 7,8 і блок «За єдину Україну!» — 6,3 відсотка. Решті партій, об’єднань і блоків не вдалося навіть наблизитися до лідерів. Опозиційна четвірка разом набрала понад 65 відсотків голосів, укотре підтвердивши, що Полтавщина була протестним регіоном. Чи змінився розклад нині? Думки аналітиків і політологів, опитування і дослідження, мій особистий аналіз засвідчують, що кардинально — ні.

 

Сіно-солома....

На Полтавщині зареєстровано 74 обласні осередки різних партій, які об’єднують у своїх лавах більш як 100 тисяч багнетів. Найчисленніша і доволі структурована Аграрна партія України налічує 30 тисяч членів. На шанобливій віддалі від аграрників розташувалися партії Регіони України, «Демократичний союз» та Народно-демократична, які мобілізували під свої прапори утричі менше жителів області. Соціалісти та об’єднані соціал-демократи мають у своїх лавах по 9 тисяч членів партії. За ними — за кількістю однопартійців — представники «Батьківщини» й комуністи.

Досить цікава, хоч не у всьому й показова, партійна приналежність депутатів місцевих рад усіх рівнів. Загалом їх обрано 10 005. Про своє членство в партіях офіційно заявили 2 371, тобто 23,7 відсотка. З них понад 2 тисячі належать до пропрезидентських партій. Із 86 депутатів обласної ради 16 — аграрники, по семеро репрезентують НДП і ПРУ, троє — СДПУ(о). Сім партій зуміли провести до обласної ради по одному депутату.

Та не слід забувати, що мають місце прихована підтримка і симпатії до опозиції. Кадри вирішують усе?

Якщо визначити рейтинг популярності регіональних «вождів» Полтавщини, то він, по суті, обмежується десятком-півтора розкручених особистостей. Наведу прізвища десятьох в алфавітному порядку, щоб не було образ.

Непримиренний соціаліст Іван Бокий, народний депутат України, земляк, котрий пройшов тут шлях становлення в журналістиці, «кує» свій авторитет у політиці на шпальтах «Сільських вістей». Володимир Голуб — перший заступник секретаря обласної організації СДПУ(о) — до цієї нової посади, щоправда, встиг змінити півдюжини партій, тобто «штатний» партпрацівник, хоча як орговик дуже сильний. Голова обласної ради, член Партії Регіони України Володимир Гришко постать помітна вже за посадою. Крім того, він досвідчений управлінець із науковим ступенем, котрий був далекий від політичних пристрастей, і саме це, за його бажання і певних обставин, може сприяти подальшому політичному зростанню й авторитету серед електорату. Петро Ківшик — згусток енергії, має добрий політичний досвід і нюх, але його потенційна армія — селяни, а недолугі аграрні реформи істотно перешкоджають агітації. Народний депутат України, полтавський голова Анатолій Кукоба нібито позапартійний, хоча й подейкують про його причетність до СДПУ(о), без сумніву, лідер, від якого завжди можна чекати нестандартних ходів. Досить авторитетний і в низах, і у верхах, завжди виходить переможцем у будь-яких ситуаціях і комбінаціях. «Вічний» борець Олександр Кулик уміє не лише чітко працювати в команді, а й сам, проте широкої підтримки мас не має. Останнім часом чомусь залишається в тіні Микола Кульчинський. Проте він, можна сказати, однією ногою вже знову у Верховній Раді — у списку «Нашої України» його номер 62-й, а це також дає багато нових можливостей для партійної роботи. Хоча обізнані люди натякають, ніби на майбутні президентські вибори Віктор Ющенко захоче додатково зміцнити свою позицію в регіонах новими іменами.Комуніст Олександр Масенко фігура харизматична, чудовий психолог і оратор, уміє заволодіти умами тисяч, що вже доводив не раз. Екс-голова облради Олександр Полієвець хоч нині й малопомітний у політичному житті, проте в очах електорату незаслужено ображений владою, а це вже плюс. До того ж має сильну підтримку серед податківців. І, нарешті, голова облдержадміністрації аграрник Євген Томін. Битий на минулих виборах, але вистояв. Це свідчить про його особистий потенціал. У роботі дотримується авторитарного стилю керівництва. Досить мобільний і контактний. У низах хоч і не має повної підтримки, зате його конкретний владний вплив сприймається позитивно. Істотний недолік: майже за три роки перебування на Полтавщині так і не зумів створити сильної команди. Навпаки, інколи складається враження, що більше надбав недругів.

Є така партія — обленерг(о)!

Всі без винятку осередки, їх лідери самі малоініціативні й виконують переважно волю своїх центральних органів. Промовиста деталь: щойно лідер об’єднаних есдеків Віктор Медведчук обійняв посаду глави президентської адміністрації, то ледве не того самого дня штатний партійний працівник цієї партії Володимир Голуб став бажаним гостем на місцевому владному олімпі. Його навіть почали бачити на щотижневих апаратних нарадах в облдержадміністрації, куди, звісно, опозиції, та й не лише їй, зась. А можливо, його присутність потрібна Києву для контролю?

Щоправда, після відомих осінніх акцій представників опозиції нібито стали помічати — запрошують на «круглі столи», однак і невтаємниченому зрозуміло, що робиться це за командою зі столиці.

Повчальна історія. У нинішньому складі облради працюють 13 представників ВАТ «Полтаваобленерго», яке тісно пов’язують з відомою об’єднаною партією. І саме не без їх активної участі крісло голови спочатку здобув Євген Томін, а затим Володимир Гришко. «Взамін» енергетики принципово зажадали посаду заступника голови. Та першу кандидатуру влада влітку просто «прокотила», навіть не допустивши до голосування. На осінь ситуація різко змінилася, бо саме есдеки почали «правити бал» у країні, й омріяне крісло (хай не найпрестижніше) таки їм дісталося.

Гроші, гроші, гроші...

Пригадуєте в Панаса Мирного: «Чіпка був бідний». Все це — стійкий електорат опозиції. Можна напевне стверджувати, що жоден «крутий» полтавський бізнесмен її легально не підтримує. За чий рахунок вона виживає, запитання не до мене.

Навпаки, фінансова участь будь-кого в підтримці лояльних до влади партій є гарантією і дахом успішного і спокійного бізнесу. І саме тому новоявлені паничі з підпанками, може, й не з дорогою душею, але дають їм копійчину. А багато хто й сам вступив, а хто й очолив чільні партійні лави. Так, буквально перед самим Новим роком есдеки змінили свого ватажка. Замість академічного доцента обрали успішливого підприємця. Левова частка надходжень йде через столицю, і від цього потоку багато в чому і залежить життєтривалість низових осередків насамперед штучно створених партій. Приміром, тільки-но обміліла грошова річка Демсоюзу, то і його постать у регіоні стала малопомітна. Повною мірою це стосується і трудовиків, регіональників, ендепістів...

Із усієї кількості обласних партосередків лише комуністи, соціалісти і обидва рухи мають свої друковані регіональні видання. Їх загальний місячний наклад дотягує до 100 тисяч примірників. Щоправда, останнім часом через брак коштів тимчасово не виходить рупор соціалістів «Трудова Полтавщина», та її успішно замінюють «Сільські вісті». Мають тверді наміри і, мабуть, ще й кошти випускати газету, і вже найближчим часом, об’єднані есдеки.

Офіційній владі участь в офіційних ЗМІ не просто доступна, а гарантована, як і партіям, що її підтримують. Це, як мовиться, на дурничку, себто... бюджетним коштом. Утім, як свідчить попередній досвід, їм не вистачає вміння завойовувати прихильність охоплюваної (ледь не стовідсоткової!) аудиторії.

* * *

Однак у політичному житті Полтавщини нині «мертвий сезон». І пов’язаний він не із зимовою негодою, а передовсім з очікуваним відкриттям політичного сезону — старту президентських перегонів.