Якось Петрович поїхав на дачну ділянку саджати часник. У електричці чого тільки не наслухаєшся. Отож він прислухався до гомону трьох симпатичних дорослих чоловіків, мабуть, старих друзів. Чоловіків тих вочевидь єднало могутнє хобі — радіо. Тому найбільше друзяки теревенили про радіобазар, де, либонь, минала значна частина їхнього життя і з якого вони ще й добряче підгодовувалися.
— Мій сусіда, — гудів баритоном рудий здоровань, —винайшов пристрій, який автоматично відключає телерекламу, щойно вона починається, і вмикає програму лише тоді, коли реклама закінчується. Мало того, під час рекламної паузи автоматично починаються і демонструються фрагменти «Сімнадцяти миттєвостей весни», кінокомедій Гайдая або мильних серіалів за вибором. І все це він поставив на потік і має таку купу замовлень, що й не встигає їх виконувати. Теперечки в кадра непоганий бізнес — його й зовні вже не впізнати: із бідненьких — у фраєрки!... До речі, торгову марку пройдисвіт для диво-пристрою вигадав — «Мак-Ті-Ві», на честь улюбленого напою «Мак Кофі».
— Теж мені чудернацька назва! — обурився один із друзів — пикатий. — Чи знаєте ви, чим заробляє Грицько з шостого місця в сьомому ряду? Він «палить» звичайнісінькі приймачі, але з незвичайною назвою: «Опозон-Біо». «Опозон» розшифровується доволі просто — опозиційні новини. А «Біо» цей приймач називається тому, що, крім кількох кнопочок, не має іншого управління, до того ж налаштований він лише на «Бі-бі-сі», «Свободу», «Німецьку хвилю» та ін. Грицько каже, що іще при Іллічеві захворів на тяжку форму алергії на тодішні передачі новин... Тепер, коли новини вітчизняного гатунку не відрізниш за змістом та стилем від часів розвиненого соціалізму, Грицько забезпечив себе особливим терапевтично-профілактичним радіо, від споживання якого у нього поліпшився сон, стан нервової системи, і він навіть майже перестав пити горілку. Отож «Опозон» той — зовсім дурниця і, щоб скласти його, не треба мати розуму Ейнштейна. А бач, торгує приймачами — аж гуде!..
Петрович занервував: він мав точнісінько такий діагноз, як у Грицька, і слухав передачі лише закордонного радіо. Чоловік зиркнув на годинника, потім у вікно. «Так, — міркував він, — сьогодні субота, базарний день — раз; якщо вийти на наступній зупинці, то через десять хвилин буде зустрічна електричка в акурат до Караваєвих Дач — два; і шосте місце в сьомому ряду — це три!» Петрович рвучко підвівся і, перепрошуючи в пасажирів, почав продиратися до виходу. «А що, — подумав він, — часник від мене нікуди не втече, а от здоров’я — воно всьому голова». І уявив собі, як під заспокійливі звуки «Опозона-Біо» залюбки саджатиме завтра часник. І перш ніж він зробив крок на платформу, раптом майнув здогад: «А може, оте «Біо» з «Опозону» цілюще діє й на рослини і врожай підвищує?!»
