Шановний пане Президенте!
Либонь, маю моральне право на цей лист, бо був одним з найактивніших учасників проголошення незалежності і в парламенті, і на велелюдних мітингах, які я організовував і вів. Ми були тоді з Вами по різні боки барикад. Не дорікаю, просто згадав і подумав: якби все залишилося, як було — вище директора екстериторіального «Южмаша» Ви не скочили б ніколи.
Зізнаюся, був короткий період, коли я повірив у Ваші спроби стати українським лідером. Це було під час прийняття Конституції. На тлі Ваших заяв про незнання, «що саме треба будувати», про двомовність, про те, що «національна ідея не спрацювала», несподівана підтримка постулатів Конституції, які закладали підмурівок української України, провакувала надію на появу на чолі держави особистості, здатної об’єднати зусилля нації для відродження. І чорноволівський Рух, і всі національно-демократичні сили підтримали Вас тоді. І я в тому числі. Ми часто зустрічалися, дискутували, нам хотілося вірити, що Ви готові до проукраїнської політики, готові слухати не лише лестощі, а й гірку правду, що Ви справді пригасите апетити олігархів, які вже входили в хижацький смак.
Однак незабаром стало очевидним, що Ви просто кинули конституційну «кістку» патріотичним силам у вигляді статей про державність мови, національну символіку, аби в інших статтях загребти під себе побільше владних повноважень, якими Ви, як з’ясувалося, і не збиралися скористатися на благо України, а лише для формування і збереження свого пострадянсько-малоросійського, в суті своїй колоніального, режиму. У що виродилася хоча б президентська монополія на силовиків та губернаторів усіх рівнів — уже розуміє кожен мислячий українець.
Хіба такої України, яку маємо нині, хотіли ті мільйони людей, які 11 років тому проголосували за її повний суверенітет? На початку незалежності я публічно казав людям: треба трішки потерпіти, сформуємо українську владу, оживе економіка і все буде, як у наших західних сусідів. Одначе чехи під проводом Гавела, поляки з Валенсою та Квасневським, словаки з Шустером, литовці з Бразаускасом, естонці з Мері, болгари та міні-країни колишньої Югославії, які пережили криваву громадянську війну — всі ввійшли в стадію стабільного розвитку, наближуються до кращих світових стандартів життя, а знеславлена за період Вашого правління Україна стоїть на узбіччі світових доріг, як жебрачка чи покритка.
Що дізнався світ про нас, українців, за роки Вашого президентства? Що тут народилися, але чомусь не хочуть жити брати Клички. А решта — ганьба: корупція згори донизу, нерозслідувані вбивства політиків і журналістів, «кольчужний» скандал, українські наймити в усіх країнах, плівки майора Мельниченка, які відкрили українському суспільству (і цілому світові) жахливий цинізм, аморальність і кримінальну жорстокість української (ні, Вашої!) влади.
Ваше оточення бреше Вам, применшуючи резонанс від опублікування розмов, записаних у Вашому кабінеті. Бреше. У моєму селі тракторист Ваньо показував мені замацаний багатьма руками самвидавівський зшиток Ваших діалогів з Деркачем, Бакаєм, Кравченком, Азаровим, Потебеньком, Щербанем... І цитував напам’ять із вбивчим коментарем. Влітку я їхав електричкою з Монреаля до Торонто. Дорогою розговорилися з канадійцем венесуельського походження. Довідавшись, що я з України, він на мить задумався, а тоді випалив: це де Кучма, де вбивають журналістів і продають зброю Хусейнові!
У достовірності записів, пане Президенте, вже мало хто сумнівається. А записи моторошні. Так цинічно, брутально не розмовляють, мабуть, і рецидивісти в камері. У такій країні страшно жити усім, крім Вас і Вашої найближчої челяді.
Від нас (через Вас!) відвернулися всі цивілізовані країни, нас (через Вас!) сприймають як законсервоване пострадянське гето із монархічною, закритою від людей, аморальною владою, тіньовою економікою, політичною цензурою, корупцією на всіх суспільних рівнях, розбещеністю чиновництва, відвертою зневагою до національних інтересів України і українця, масовою економічною еміграцією та духовним занепадом. Отакі ознаки Вашого президентства, Леоніде Даниловичу. Ви тішите себе ілюзією прихильності до Вас Путіна. Але ж кожен українець уже знає, що за цю путінську ласку Ви розраховуєтесь останнім, що залишилося в Україні: газопроводом, стратегічними промисловими об’єктами і рештками нашої свободи.
Уже сьогодні зрозуміло, що у преславній і трагічній історії нашого народу Вам дістанеться місце не Президента—розбудовника незалежної України, а генерал-губернатора. До того ж сірого, недорікого, мстивого, малокультурного і в суті своїй —антиукраїнського. Між українським народом і Вами муром стоїть Ваше лакейське оточення та зажерливі фінансово-політичні клани, які після перевиборів одвернуться від Вас першими. Ви вбили віру українців у власні сили, у власну державу і демократичну владу. Хіба може політик заподіяти більшої шкоди своєму народові?
Тому, як на мене, у Вас залишився один-єдиний шанс зменшити свою провину перед Україною — допомогти парламенту якнайшвидше прийняти назрілі зміни до Конституції й оголосити дострокові президентські вибори. Скористайтеся цим шансом, пане Президенте.
З останніми крихтами поваги до Вас як до Президента Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ.
