Моральна політика не міф, а необхідність

Як би, до прикладу, ця група голосувала з бюджету-2003? Я від самого початку не підтримав проект уряду Кінаха. Тоді я ще був формально членом «більшості» і спостерігав «досягнення політичної домовленості». Фактично за той бюджет було проголосовано з єдиною метою: щоб потім ті, хто його лобіював, голосували за інші законопроекти. Як і в минулому, депутати не уникли спокуси: головний економічний документ країни був банальним предметом торгу! Збільшена видаткова частина була абсолютно безпідставна. І немає потреби гадати, хто перший постраждав би від цього — пенсіонери, лікарі, вчителі та незаможні, які, до речі, голосували за нас. Це був бюджет латання дірок, бюджет бідності, якщо хочете. Бо скорочення видатків на соціальні потреби — пенсії, пільги і доплати — без вишукування адекватних механізмів поповнення доходної частини бюджету — це визнання очевидного факту: економічна політика України є політикою, що відтворює бідність і зубожіння країни.

Проект бюджету, поданий згодом урядом Януковича, теж не ідеальний. Але він реальніший і прагматичніший, саме тому моральна депутатська група його підтримала б. Хоча я впевнений, бюджет має будуватися, виходячи з усвідомлення того, що економічна модель розвитку України потребує радикального перегляду і оновлення і насамперед в інноваційній бюджетній політиці.

Почну з прикладу. Традиційною є точка зору, що національна валюта має бути стабільною, інфляція шкідлива. І це правильно — для багатих країн, де один відсоток приросту ВВП дорівнює 5—7 бюджетам України. Однак навіть така країна, як Америка, що економічно процвітає, напередодні обвалу фондового ринку, що має відбутися, свідомо пішла на падіння курсу долара щодо євро, і зовсім не тому що «злякалася» стабільнішої валюти, а тому що такий економічний механізм залучає до країни «вільні» гроші.

Візьмімо Китай, Корею, Сингапур та інші країни, де спостерігається феномен «економічного» дива. Тож, воно стало можливе тільки тому, що в цих країнах класичні рецепти стабільних західних економік не застосовувалися. Приміром, у Китаї офіційно один із найнижчих рівнів економічних свобод у світі і водночас найвищий рівень припливу інвестицій. На цю «не демократичну», «не ринкову» країну просто посипався золотий інвестиційний дощ. І зовсім не тому, що великі світові корпорації і банки збожеволіли чи захопилися східною екзотикою. Насправді інвестиційний клімат не завжди залежить від рівня демократії. Просто капітали надходять туди, де їм комфортно і безпечно. Тому в Китаї гроші є, а в Україні — все з точністю до навпаки.

Мало того, економічна політика, яку проводить Україна, виявилася безсилою перед експансією дешевого імпорту із західних і східних країн. Дійшло до того, що Росія завалила український ринок дешевими продуктами — горілкою, консервами, м’ясом і навіть салом(!), — конкурувати з якими національний виробник не в змозі.

І доки ми не зрозуміємо, що використовувати класичні рецепти західних економістів і тримати національну валюту за будь-яку ціну для економіки України так само небезпечно, як і намагатися зміцнити і убезпечити своє житло, забетонувавши всі вікна і двері, до того часу уряд розводитиме руками, відповідаючи на запитання про безплатну медицину, освіту, підвищення пенсій та інші соціальні аспекти життя народу. Уряд — це насамперед генератор чіткої і, головне, довготривалої економічної концепції розвитку країни, а в нашому випадку ще й інноваційної.

При цьому я не вважаю себе утопістом чи парламентським мрійником. Наша країна просто приречена бути багатою. Але якщо вона вже котрий рік поспіль перебуває в такому стані, що її бюджет менший за оборонні видатки Польщі, тож головний законодавчий орган має, нарешті, домогтися від уряду, вже 2003 року, нової економічної стратегії розвитку.

Ідеї економічного прагматизму співзвучні й дві інші, що становлять одне ціле. По-перше, ідея протекціонізму в тому розумінні, що стосується щонайперше реального соціально-економічного захисту громадян, їхніх прав і захисту національних інтересів України і всередині самої країни, і за кордоном. Це означає, що Україна має приймати тільки ті рішення, які вигідні для неї, а не іноземним урядам чи різним міжнародним організаціям. Поступатися національними інтересами не можна, бо це вже називається не «компроміс», а «зрада».

І, по-друге, ідея патріотизму, що передбачає подолання того негативного впливу, який останнім часом чинить на соціальну свідомість більшості населення економічна недбалість, драматичне соціальне розшарування, втрата моральних цінностей і вільне трактування нашої історії. Внаслідок цього у суспільстві поширилися байдужість, егоїзм, індивідуалізм, цинізм і агресивність і насамперед зневажливе ставлення до держави та громадських інститутів. Таку ситуацію потрібно змінювати, змінювати рішуче і безжалісно, бо непатріоти, що не поважають себе, не здатні побудувати шановану і квітучу державу.

Хоча я розумію, що патріотизм — це взаємне почуття. Зневажливе ставлення держави до своїх громадян породило таке саме ставлення громадян до держави і один до одного. Тому, лише відчувши повагу до себе і до своїх прав з боку держави, лише впевнившись у тому, що держава гарантує швидкий і ефективний захист за найменшого їх порушення, особливо права на безпеку, громадянин почне поважати свою державу, пишатися нею і турбуватися про її зміцнення та процвітання. Зворотне твердження неправильне.

Тому я переконаний, що народні депутати, об’єднані такою ідеологією, а не хворобливими ідеями захоплення влади і розподілу портфелів, крісел, секторів впливу і т. ін., зуміють забезпечити і прийняття законів, необхідних для динамічного розвитку держави, і ефективну роботу парламенту загалом.

Народні депутати, котрим близькі висловлені мною ідеї, готові створити нове парламентське об’єднання. Мені важко поки що сказати, буде це група чи міжфракційне об’єднання. Ця група голосуватиме за совістю, а не з примусу, вона не дозволить нав’язувати собі чужу точку зору з того чи іншого питанням, як і не закликатиме громадян до силового розв’язання проблем. Догідливість та насилля не мають історичної перспективи. Тому необхідний інший вектор докладання об’єднаних зусиль, вільний і від залежності, і від конфронтації — вектор співробітництва і соціального партнерства і як наслідок — прискорений розвиток суспільства.

Ми підтримуватимемо ті законопроекти і реформи, котрі збігатимуться з нашою ідеологією та нашою програмою економічного відродження України. Цей критерій і буде основою для вибору нашої позиції на час голосування і підписання політичних угод про взаємодії з фракціями і групами для формування дієздатної парламентської коаліції в інтересах народу України.

Якщо хочете, це і є патріотизм, це і є протекціонізм, це і є прагматичний підхід до політики, бо розвиток і високі досягнення суспільства в усіх без винятку сферах неможливі без стабільності. А стабільність досягається лише на основі взаємної довіри різних сегментів суспільства один до одного.

Я не стверджую, що група, яку створюють, розглядає себе як якесь ядро, навколо якого неодмінно мають об’єднатися парламентські сили, а скоріше як ланка, що з’єднує між собою різні суб’єкти парламентського процесу. Ланка, яка, окрім іншого, дасть можливість зняти напругу в парламентському протистоянні й акумулювати весь конструктив, який мають сторони.

Парламентське протистояння, що піддається нищівній критиці у виступах усіх лідерів думок, незалежно від політичних поглядів, і всіх ЗМІ, незалежно від власників, очевидна. І воно має об’єктивну природу, 450 народних депутатів, що збиралися в залі, для того й перемагали на виборах, щоб відстоювати свої погляди. Виборами не закінчується, а лише розпочинається владне суперництво.

До того ж зіткнулися сили рівновеликі, саме тому події розвивалися, як і потрібно, 9 місяців, з перемінним успіхом. І на табло у сесійній залі за 10 днів до Нового року висвітилася нічия, що завдало клопоту обом таборам — і більшості, і опозиції. Багато хто з запізненням, але зрозумів, що політика — це вміння домовлятися. А влада, як і кохання, — це взаємність.

Я переконаний, якщо ми — народні депутати —пам’ятатимемо, що за кожним із нас 200 тисяч наших співгромадян-виборців, а за всіма ними разом — 48-мільйонний народ України, то з початку 2003 року діяльність головного законодавчого органу країни піде іншим шляхом.

Я хотів би побажати нам усім жити в багатій і щасливій країні. Давайте думати так, прагнути до того, адже думка матеріальна і ще в Біблії сказано: спочатку було Слово. Давайте усвідомимо, що нинішній момент — це коротка історична мить перед епохою процвітання багатющої європейської держави з великим інтелектуальним потенціалом.