Народні депутати, прийнявши закон про мінімальну зарплату в 185 грн., а з 1 липня — 237 грн., пішли на канікули з головним болем. Не визначено джерела поповнення бюджету на ці благородні цілі. До пошуків парламентарії повернуться вже в лютому. Наш кореспондент розмовляв з народним депутатом з Черкащини Борисом РАЙКОВИМ.
— На ту мізерну зарплату, яку одержує більшість населення України, — каже народний депутат, — прожити неможливо. Тому головним моїм зобов’язанням на минулих виборах було добиватися підвищення зарплати.
— Ви мали для цього підстави?
— Переконаний. У країні дорожчає майже все: ресурcи, газ, електроенергія, комунальні і побутові послуги. Не дорожчає тільки праця, яка оцінюється за найнижчою шкалою у Європі. Хто має за такої ситуації захистити людей: тільки народні депутати. Як промисловець, недавній керівник великого підприємства «Азот», я кажу колегам, роботодавцям, бізнесменам: думайте, як не експлуатувати людей за платню, нижчу від прожиткового мінімуму. У державі такого не повинно бути. Не вмієте — поступіться, бо життя зробить це примусово.
— До речі, яка середня зарплата на «Азоті»?
— Майже у два рази вища, ніж по місту Черкаси, — 600 грн. Тим часом у місті чимало підприємств, де середня зарплата 250-300 грн. Прийнятий Верховною Радою закон примусить таких господарників підвищити зарплату. Нікуди не дінуться.
— Нині найвужче місце — зарплата бюджетників, передусім освітян, медиків, працівників культури тощо. Держава ніяк не спроможеться підняти рівень оплати праці цих категорій до середнього у промисловості. Де ці джерела?
— Як зростають ціни на кожному кроці, так на кожному кроці є джерела поповнення бюджету. Я вперше брав участь у бюджетному процесі і бачив, з якими труднощами він народжувався. Розумію, що грошей мало. Але я категорично проти популістських замахів на перерозподіл затвердженого бюджету: в одних забрати, іншим додати. Серед народних депутатів почалося просто якесь змагання — хто більше одбере і більше додасть.
Де брати, скажу на прикладі сфери, яка мені добре знайома. Щороку Україна виробляє понад 160 млрд. кВт-годин електроенергії і втрачає під час її передачі щонайменше 20 відсотків. На початку незалежності такі втрати не перевищували п’яти відсотків. Перевести загублені кіловати в гроші — вже понад 2 млрд. грн.
Коли у фракціях більшості погоджували кандидатуру Сергія Єрмилова на посаду міністра Мінпаливенерго, я запитав претендента: що сталося? Дроти на електролініях поміняли з більшим коефіцієнтом опору? Чи що? Задовільної відповіді так і не почув. І так скрізь. Куди не кинь, всюди діри, через які витікають мільярди гривень, необхідних для бюджету. Висновок один: у господарстві країни нема порядку, а його необхідно наводити жорстко і послідовно. Безгосподарності, нехлюйству — бій. Для нас це гасло ніколи не старітиме. Воно вічне.
— Безгосподарність і нехлюйство ви ставите на перше місце, а на друге?
— Страшна наруга — «тіньова економіка». Не секрет, що величезна кількість людей одержує дві зарплати: офіційну і неофіційну. І тут силові методи не допоможуть. Цю біду можна зжити тільки економічно. Необхідно якнайшвидше прийняти закон про податок з фізичних осіб. Якщо ставка буде така, як у Росії, — 13 відсотків, це вже додаток до зарплати «живими» грішми на 15 відсотків. Тоді горе-бізнесмени частково виведуть зарплату з тіні. На жаль, розгляд цього питання у Верховній Раді зволікається не без допомоги уряду.
— І все-таки це ще далеко від прожиткового мінімуму.
— Недалеко, якщо будемо наполегливими. Нині мінімальну зарплату підвищили на 15 відсотків, з 1 липня — на всі сорок. І не треба відступати. Уряд почав задкувати: давайте, мовляв, подивимося, як працюватимемо в першому півріччі, а тоді до цифри 237 грн. повернемося ще раз. Коли приймали бюджет, уряд мовчав. Хіба за новорічні свята щось змінилося? В уряді спохопилися — рівень непідйомний.
Верховна Рада висунула жорсткі умови. Уряд має їх виконати. В Україні величезний потенціал, щоб шукати гроші. Нам нема куди дітися. Люди довго не терпітимуть тих умов, у яких живуть. А завдання ясне, як Божий день: у найкоротші строки довести мінімальну зарплату до мінімального прожиткового рівня.
— Дякую за розмову.
