Із досьє «Голосу України».
Іван Різак родом із села Бобовище Мукачівського району Закарпатської області. У вересні йому виповниться 38 років. Після закінчення школи та Мукачівського профтехучилища № 8 навчався на фізичному факультеті Ужгородського державного університету. Протягом двох років проходив дійсну строкову службу в армії.
За фахом фізик, кандидат фізико-математичних наук. Автор та співавтор більш як 60 наукових публікацій та двох монографій з фізики напівпровідників-сегнетоелектриків. Працював молодшим науковим, а згодом старшим науковим співробітником фізичного факультету УжНУ, директором Закарпатського Центру соціальних служб для молоді. У 1998—2000 роках — перший заступник голови облдержадміністрації; потім — радник Першого заступника Голови Верховної Ради України, заступник директора Закарпатського відділення Фонду підтримки науки; згодом перший заступник голови Закарпатської облдержадміністрації. У квітні 2002 року обраний народним депутатом України по загальнодержавному виборчому округу від партії СДПУ (о); голова Комітету ВР України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. 27 вересня указом Президента України призначений головою Закарпатської обласної держадміністрації.
З 1992 року очолював Закарпатський молодіжний демократичний союз, із 1997 року — член СДПУ(о), заступник голови обласної організації цієї партії, секретар обкому, член Політбюро.
Разом із дружиною Галиною Вікторівною, старшим викладачем Ужгородського національного університету, виховують сина Олексія, котрий навчається в Ужгородській школі № 20.
— Іване Михайловичу, ваше призначення на посаду голови Закарпатської обласної держадміністрації не випадковість, а закономірність. У всякому разі, приблизно так висловився тодішній Прем’єр-міністр Анатолій Кінах, представляючи вас як керівника області. І мав рацію. Ви — корінний закарпатець і чудово знаєте проблеми рідного краю, а пріоритети його розвитку визначені давно...
— Вигідне географічне розташування, унікальні природні й кліматичні особливості, не кажучи вже про надзвичайну працьовитість і таланти закарпатців. Скористаємося ними сповна —матимемо розвиток.
— Проте два катастрофічні паводки, що з перервою в якихось два роки спіткали область, завдали народногосподарському комплексу збитків на суму один мільярд шістдесят дев’ять мільйонів гривень, відкинули її в соціально-економічному розвитку на десятиліття.
— Могли б відкинути, якби не допомога держави, Президента України, усіх регіонів країни та міжнародної спільноти. Закарпатці пам’ятають і цінують, що Леонід Кучма упродовж тих двох років приїздив на Закарпаття тричі. Кожна його поїздка — реальна допомога краєві та його людям.
Що винен — віддати повинен
— Проте ви якось висловилися, що після двох паводків багато хто прагне зліпити із Закарпаття образ регіону, який постійно затоплює і який постійно щось просить.
— ...І не забувають зайвий раз підкреслити, що на Закарпатті тільки те й роблять, що рубають ліс. Істинний імідж краю зовсім інший, бо регіон ще й працює! До речі, незгірш за інших. Упродовж останніх трьох місяців розрахункові річні надходження до держбюджету стабільно перевиконуються, а половина надпланових надходжень повертається нам додатковими дотаціями. Лише за листопад та першу декаду грудня їх отримано майже 28 мільйонів гривень і спрямовано на підтримку бюджетів міст і районів для виплати зарплати, оплату енергоносіїв бюджетними установами та фінансування найпекучіших соціальних заходів. Усі працівники бюджетної сфери зарплату отримують вчасно. Йдеться до того, щоб, приміром, у сфері культури забути про так звані половину ставки та чверть ставки.
На початок жовтня минулого року однією з найболючіших соціальних проблем було недофінансування виплат сім’ям із дітьми. За три місяці завдяки Президентові та уряду цю заборгованість погашено — область отримала всю суму асигнувань, передбачених на ці виплати у бюджеті на 2002 рік. Тепер вирішується питання про виділення фактично нарахованих, але не забезпечених бюджетним фінансуванням цих виплат, що становить 14 млн. 600 тис. гривень, тобто тримісячний їх фонд. Закарпатці й тепер відчувають підтримку керівництва держави.
— А як ситуація з виплатою зарплати у виробничій сфері? Не секрет, що багато роботодавців, навіть попри жорсткі вимоги до них, справу успішно ігнорують, не виплачуючи місяцями чесно зароблені гроші.
— На час мого призначення заборгованість у зарплаті становила майже 14 мільйонів гривень. На середину грудня минулого року вона зменшилася до 6 мільйонів і надалі знижується. Ми керуємося принципом: що винен — віддати повинен. Стосовно відродження виробництва наш регіон теж має свою особливість, а в даному разі — складнощі. Свого часу промисловість області здебільшого була зорієнтована на військово-промисловий комплекс. Майже в кожному районі діяли великі підприємства цієї, так би мовити, орієнтації. Вони забезпечували людей роботою, мали вдосталь коштів на соціальну сферу, не переймалися проблемами збуту продукції. Не мали особливих клопотів з цим і аграрники, бо Закарпаття завдяки надзвичайно сприятливим кліматичним умовам (весна в нас інколи настає раніше, ніж у Криму) спеціалізувалося на ранніх овочах, садівництві, виноградарстві й тютюнництві. Закарпатські овочі, фрукти, вина були відомі навіть за Полярним колом...
Втративши ринки збуту з відомих причин, область змушена робити крен в інший бік. А це складно. Скажімо, знане колись Закарпатське вертолітне об’єднання в селі Дубовому Тячівського району випускало різноманітну техніку для авіаційної промисловості, аеросани, антени космічного зв’язку й навіть успішно освоювало виробництво гелікоптера МІ-34. Нині воно змушене переорієнтовуватися на випуск зовсім іншої продукції, наприклад, дитячих санчат... Але ж який вигляд вони мають на тлі аеросаней? Тим паче що і виробничі площі, і унікальні верстати, і фахівці тут збереглися. Щоправда, партнери з Китаю пропонують спільне виробництво мопедів, але поки що це лише наміри. Надію на відродження колишнього виробництва вселяє включення підприємства до державної програми «Політ».
У тому-таки Тячівському районі здебільшого на ВПК був зорієнтований і завод «Зеніт», у Свалявському, Іршавському, Воловецькому, Міжгірському, Берегівському, Мукачівському —підприємства системи «Електрон», на загальносоюзну програму були «замкнуті» машинобудівні та швейні підприємства Ужгорода, Мукачевого... Але відомо, що під лежачий камінь вода не тече.
Тому перепрофільовуємо їх і відкриваємо нові, скориставшися законом України про спеціальний режим інвестування в Закарпатській області. Багато зроблено в цьому напрямі в залученні таких потужних інвесторів, як усесвітньо відомі фірми «ЕНО», «Флекстронікс», «Фішер» та інших.
Цілком новою галуззю для Закарпаття є автомобілебудівна. В її розвитку важливу роль відіграв закон України про спеціальну економічну зону «Закарпаття». Найвагомішим результатом його реальної дії стало будівництво неподалік прикордонного Чопа заводу «Єврокар» концерну «Фольксваген груп». Тут складають повний модульний ряд легкових автомобілів «Шкода». Є реальні перспективи налагодити там і складання автомобілів «Фольксваген».
Маємо чимало інших привабливих проектів. Проте, вважаю, в інвестиційній політиці слід грати за взаємовигідними правилами. Поряд із забезпеченням сприятливого інвестиційного клімату й усіх умов для роботи інвесторам, останні мають створити такі самі умови нашим людям, гарантувати виплату задекларованої зарплати і швидко вийти на прибутковість.
П’ятий коридор
— І тут, очевидно, доречно перейти до іншої особливості краю — його географічного розташування?
— Справді: жодна інша область у цьому із Закарпаттям не зрівняється. Ми межуємо з Угорщиною, Словаччиною, Польщею й Румунією, знаходимося в зоні п’ятого транспортного коридору, маємо унікальну прикордонну залізничну інфраструктуру — колії нашого та європейського стандартів. Реконструйовано міжнародний автомобільний перехід «Тиса» на україно-угорському кордоні. Повторюся, але ще раз підкреслю, що на території області діють одразу два привабливі для інвесторів закони — про спеціальну економічну зону та про спеціальний інвестиційний режим. Не скористатися ними було б нерозумно й інвесторам, і нам. Для них — це низка пільг, для нас — створення нових робочих місць, що для Закарпаття було актуальним завжди.
— Унікальні природні особливості краю можуть також сприяти розвитку...
— Так. Це насамперед рекреаційно-туристичні можливості та лісові багатства. Стосовно перших Закарпаття має розгалужену мережу оздоровниць і туристичних баз, котрі використовуються ще аж ніяк не сповна.
Зазвичай вони заповнені сезонно — протягом літа і в період новорічних та різдвяних свят. Тож мусимо серйозно попрацювати, щоб вони були привабливі для гостей протягом усього року. І сповна використати ще один Божий дар — багатство лікувальних мінеральних і термальних джерел.
Чи не вміють газдувати, чи приховують зарплати
— Відомо, обласна держадміністрація почала ставити досить жорсткі вимоги до тих, хто займається розливом мінвод та заготівлею й переробкою лісу. Інколи, даруйте, це сприймають як принцип «нової мітли»...
— Чому нової? До призначення головою облдержадміністрації я працював свого часу і заступником, і першим заступником голови. Із обранням до Верховної Ради України став головою Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Тож проблеми ці знаю тепер у глобальніших масштабах. А жорстка позиція у використанні мінвод та лісів у тому, що ці багатства мають слугувати не окремим особам, а всьому краєві й державі. Вважаю ненормальним явище, коли підприємці, які займаються розливом мінвод та заготівлею деревини, декларують... збитковість цих галузей. Вони або не вміють газдувати, або дбають лише про власні кишені, бо зарплата там простих робітників у більшості випадків воістину символічна й не перевищує мінімальної. Цьому треба покласти край. Одним із кроків до наведення елементарного порядку в лісах стало розпорядження про заборону вивезення його у круглому вигляді за межі області до докладного розгляду ситуації обласною комісією з питань лісокористування. До складу цієї комісії вводять фахівців та екологів, а не кабінетних працівників.
— Іване Михайловичу, з вашим приходом на нинішню посаду почали незатишно почуватися й різноманітні нафтотрейдери. Їх на Закарпатті, здається, більше, аніж у набагато більших регіонах — судимо так хоча б із кількості АЗС. Область у цьому, напевно, попереду планети всієї...
— А ціни на пальне — одні з найвищих в Україні. То де ж тоді логіка? Навіть за поверхового вивчення проблеми стало зрозуміло —між нафтотрейдерами є домовленість, які саме ціни на пальне диктувати. Щоб і тут навести лад, відповідні доручення мають закарпатські антимонопольники, економісти та правоохоронці.
— І насамкінець — про співпрацю з обласною радою. Чи не дієте за принципом: хто газда в хаті?
— Ні. І насамперед тому, що в хаті цій, окрім спільного вантажу проблем, нема що ділити. А от співпрацювати — так. Нещодавно сесія обласної ради затвердила концепцію сталого розвитку Закарпаття. Цей плід багаторічної спільної праці обох гілок влади та вчених краю враховує всі аспекти розвитку регіону і спрямований на гармонійне поєднання вимог екології, законів економіки і потреб соціальної сфери. Розрахована концепція на три десятиліття. І тут область, як уже мовилося, справді попереду якщо не планети, то держави.
— Дякую за розмову. І успіхів вам у гармонізації життя закарпатців.
Закарпатська область.
