Жартівливі бісики в очах, доброзичливий гумор, уміння слухати і спілкуватися одразу налаштовують на сприйняття цієї людини. А підстави для хорошого настрою у Миколи Касянчука із села Городниця Млинівського району є: за підсумками господарювання минулого хліборобського року його визнано кращим фермером Рівненщини.
Звичайно, чоловікові приємно, що так відзначили його старання, але носа догори не дере, а по-селянськи мудро зауважує:
— Я радий вдалому року і тому, що розрахувався з односельчанами, які довірили мені земельні паї. Кожен із них одержав по тонні зерна пшениці.
— Серед них і батьки Миколи, які теж здали сину в оренду свої паї, — додає дружина фермера Зоя.
Вона — права рука у Миколи, розуміє його з півслова. Ще б пак! Ще зі школи знають одне одного, а тепер ось уже багато років разом крокують життєвою стежиною, виростили двох синів. Віталій навчається в столиці на агронома, В’ячеслав буде бухгалтером. Микола Костянтинович і сам володіє багатьма професіями. Як кажуть, майстер на всі руки.
Загалом фермер Микола Касянчук нині дає постійну роботу восьми особам, середньомісячна заробітна плата яких становить 340 гривень, а також залучає по 10—15 працівників на сезонні роботи.
Починали Касянчуки господарювати самотужки — на найманих працівників не мали коштів. Зате з великим бажанням. Микола зумів загітувати до фермерства й дружину — майстра індпошиття легкого одягу за фахом, і вона тепер відповідає за роботу городньої бригади, а ще — за те, що діється на їх особистому обійсті. Касянчуки живуть із батьками Зої і тримають чимало живності: семеро свиней, дві корови, багато курей, качок, кролів. І всьому цьому, звісно, треба дати лад.
— Труднощі на перших порах нас не минали, — згадує фермер. — Держава виділила нам у 1993 році лише чотирнадцять гектарів землі. Сказали: «Добре працюватимете — дамо ще». Спочатку взялися за вирощення городини, все вручну садили, до того ж нам ніхто з чужих не допомагав. Щоправда, взяли ми під 35 відсотків річних 12 мільйонів тодішніх купонів банківської позики і за них купили трактор ЮМЗ без двигуна. Самі його доводили до пуття. Хотіли придбати МТЗ, але допоки оформляли документи на позику, гроші знецінилися (пам’ятаєте, якою нестабільною в ті роки була фінансова ситуація?) і їх ледве вистачило на ЮМЗ. У більші борги не хотіли влазити. Першого року засіяли три гектари цукровими буряками, виручили за них 950 кілограмів цукру, продали його і погасили позику.
Наступного року вже за власні кошти купили Т-70 і вирішили ретельніше зайнятися вирощуванням овочів.
— Два роки ми тупцювали на чотирнадцяти гектарах, а потім почали орендувати у тодішньому колгоспі ще тридцять. Ризикнули — і відвели під цукрові буряки двадцять гектарів, — розповідає пан Микола. — І не прорахувалися. А згодом, коли ділили земельні паї, ми взяли в оренду сорок один. Тепер обробляємо 173 гектари, основну ставку робимо на овочівництво і зернові.
— Чим порадувала нива? — цікавлюсь у фермера.
— Одержали по 600 центнерів цукрових буряків з гектара та по 40 центнерів збіжжя...
— Мабуть, секрети свої маєте, що такого домоглися?
— Звичайно. Але не розповідатиму, бо на то вони й секрети, — жартує Микола Костянтинович. — Наша сім’я приятелює з фермерськими родинами Гаврилюків з Новоукраїнки і Сорок з Острожця. І якщо комусь із нас щось краще вдається, обов’язково ділимося досвідом. На початку нашого фермерства кооперувалися технікою, позичали одне одному причіпний інвентар, а тепер кожен на свій розжився, то й причин для зустрічей поменшало. Але, як трапляється вільний від клопотів час, любимо сім’ями виїхати на природу відпочити.
— А як із збутом продукції? — запитую свого співрозмовника.
— Збут треба завоювати, — каже пан Микола. — Якщо маєш мало продукції, її куплять і про тебе забудуть. Якщо ж її пропонуєш у значних обсягах та ще й якісну, можна розраховувати на постійних клієнтів. У нас такі є. Постійно постачаємо городину у військові частини Луцька, для футбольного клубу «Волинь» та інших.
Цікаво, що Касянчуки мешкають у Підгайцях Луцького району Волинської області, а фермерствують у Городниці Млинівського району Рівненщини, тобто у рідному селі Миколи. Насправді ж віддаль між селами невелика й такий собі територіальний поділ аж ніяк не заважає господарювати, навпаки, має свої плюси — дає змогу допомагати і Миколиним, і Зоїним батькам, за плечима яких тягар прожитих літ.
Не відмовляє в допомозі фермер і чужим літнім та немічним. Мабуть, тому й Бог прихильний до цієї щедрої і доброї людини. Адже на рахунку Касянчуків чимало благодійних справ: вони допомагають овочами Острожецькій лікарні, опікуються проблемами Городницької початкової школи, на Новорічні та Різдвяні свята всі п’ятдесят учнів якої одержали від фермера солодкі подарунки...
Рівненська область.
