Останнім часом у пресі (зокрема, в газеті «Голос України» — публікації 4 вересня та 12 грудня 2002 року) з’являється чимало матеріалів з критикою законопроекту про внесення змін до Закону України «Про туризм», автори яких, маніпулюючи окремо взятими цифрами й термінами та переслідуючи власні корпоративні інтереси, голослівно звинувачують ініціаторів законопроекту у шкоді як туристичній галузі, так і економіці України загалом. Мабуть, небагато в історії України набереться законопроектів, які викликали б таку жваву дискусію. Але, на жаль, у критиків закону дуже мало конструктивних пропозицій щодо створення справді дієвого туристичного закону, в появі якого сьогодні зацікавлені всі — як туристи, так і представники туристичного бізнесу.
Конструктивних пропозицій майже нема
Полеміка й дискусії, які точаться останні п’ять місяців навколо проекту закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про туризм», ще раз переконали мене в тому, що не все, на жаль, у нас гаразд в туристичній галузі. Я, як народний депутат останніх скликань і постійний член Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, не один раз брала участь в обговоренні, опрацюванні й вирішенні проблемних питань туризму, тому на власному досвіді можу робити деякі висновки. Не кажучи вже про думку фахівців, які не на словах, а на ділі вболівають за туристичну справу. Більш того, після прийняття в жовтні 2001 р. в першому читанні законопроекту народного депутата Пухкала О. Г. «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про туризм» і опрацювання пропозицій, що надійшли до другого читання, я прийшла до висновку про необхідність кардинального доопрацювання законопроекту. До того ж, туристична громадськість на зібраннях різного рівня постійно наголошувала на проблематиці галузі і вимагала вирішення величезної низки питань, в тому числі удосконалення діючого законодавства.
Але, як це не прикро, за дуже красивими й емоційними виступами з трибун різноманітних зборів та конференцій та зі шпальт ЗМІ конструктивних пропозицій практично немає, вони до нашого комітету і Держтурадміністрації не надходили, за винятком несуттєвих та косметичних пропозицій до діючого закону (до речі, їх теж було небагато) та однієї пропозиції з власною версією законопроекту. Проблеми ж залишаються, виступи окремих представників туристичного бізнесу поступово починають перетворюватись на звинувачення всіх і вся в бездіяльності, а пропозицій, що ж необхідно змінювати в законодавстві, як це не дивно, не надходить. І це при тому, що законопроект народного депутата Пухкала О. Г. не обговорювали лише люди, яким до туристичної справи зовсім байдуже. В чому ж причини таких подвійних стандартів — коли говоримо одне, а робимо інше? Невже керівники туристичних підприємств байдужі до своєї маленької конституції, якою має бути туристичне законодавство?
«Болотна» рівновага
Відповідь на ці запитання і складна, і проста. За сім років від часу прийняття Закону України «Про туризм» відбулося становлення туристичної галузі, з’явилися провідні й солідні туристичні компанії, яких споживачі поважають як у нашій країні, так і за кордоном. Відшліфувалась практика здійснення туристичної діяльності, в тому числі за рахунок міжнародного співробітництва вітчизняних компаній, Україна в світі починає сприйматись як цікава держава, відбувається інтеграція країни в міжнародне співтовариство. Туристичне ж законодавство залишається без змін. Чому? Тому, що за розмовами не відбувалося дій, а це, в свою чергу, призвело до того, що більшість туристичних компаній зайняла свої «бізнесові ніші», кожна зі своїм певним інтересом (включаючи не завжди легальний), тобто досягли «болотної» рівноваги. Великі та середні компанії пристосувалися до всіх негараздів нашого галузевого, податкового, зовнішньоекономічного законодавства, а малі фірми перетворили у більшості своїй туристичний бізнес на торгівлю візами як за кордон, так і в нашу країну. Кому ж у такому випадку потрібні зміни? Краще підтримувати вогнище критиканства (час від часу) і тихенько займатися власними справами. Хіба при такому розкладі когось цікавить імідж України у світі та інтереси ії громадян? Більш того, деякі громадські організації та їх керівники, переслідуючи власні корпоративні інтереси, перейшли останнім часом до використання дуже «конструктивної» формули — чим гірше, тим краще. Особливо зважаючи на те, що є ще небайдужі люди в туристичній галузі, на яких можна повісити всіх собак, сховавши за цим власну безвідповідальність.
Класичним прикладом такого «конструктивізму» є статті в газеті «Голос України» за 4 вересня та 12 грудня 2002 р. Мені дуже приємно, що між першою і другою статтею в автора відбулась величезна трансформація поглядів на законопроект, який внесено мною до Верховної Ради України. Але як я уважно не вчитувалась у зміст статті від 4 вересня, ніяк не можу збагнути, які ж «висловлені зауваження» треба було врахувати? Єдиним зауваженням було те, що «документ, зокрема, передбачає істотні зміни чинного законодавства, а саме — підвищення вартості ліцензування туристичної діяльності та введення окремих видів ліцензування з одночасним розподілом туристичних підприємств на туроператорів та турагентів», яке завдяки словесній риториці протягом усієї статті перетворилось на пропозицію «все погано, тому що погано». Жонглювання цифрами і незрозумілість прикладів дозволили мені зробити висновок, що як автор, так і люди, які йому допомагали в написанні статті, м’яко кажучи, не дуже уважно ознайомилися з пропозиціями до законопроекту, а значить, обговорення можливих дійсно конструктивних пропозицій ще попереду і немає потреби затівати полеміку.
І, як бачите, я не помилилась: нова стаття від 12 грудня вже більш змістовного характеру і справді має зауваження, на які я не маю права не відреагувати, як і просить шановний автор. Далі спробую висловити свою позицію та позицію фахівців, які допомагали мені в роботі над законопроектом.
Але перед цим я звернусь із питанням до автора та деяких його колег, щоб наші читачі чіткіше уявляли собі відповідь на нього:
— Шановні керівники туристичних підприємств, шановний пане В. Безносюк! Чому ви висловлюєте свої зауваження і пропозиції виключно на шпальтах ЗМІ і ні разу не направили їх мені офіційно?
Я думаю, що відповідь читачі вже прочитали.
На широке обговорення
Незважаючи на майже повну відсутність пропозицій, за моїм проханням протягом півроку група фахівців напрацьовувала пропозиції до законопроекту і робила спробу врахувати:
— практику здійснення туристичної діяльності;
— проблемні питання, які час від часу виникали, але не знайшли свого рішення;
— міжнародні угоди і документи, підписані Україною останнім часом;
— міжнародні зобов’язання, які взяла на себе Україна, особливо в частині адаптації національного законодавства до міжнародних норм;
— участь України в міжнародних організаціях і відповідні зобов’язання;
— досвід наших сусідів, тобто законодавчі норми в цих країнах;
— вдосконалення норм українського чинного законодавства, яке відбулося за останні сім років;
— запобігання і попередження подальшої тінізації туризму;
— забезпечення прозорості взаємовідносин між турпідприємствами й туристами та захист прав останніх;
— відокремлення туризму від нелегальної міграції;
— чітке визначення повноважень держави і її органів, особливо в регуляторній сфері
та ще велику низку питань.
Узагальнені пропозиції і було винесено на широке обговорення. Пропозиції та зауваження, що почали надходити, в тому числі й до комітету, вражали однобокістю. Майже 99 відсотків зауважень так чи інакше стосувалися фінансових гарантій — Гарантійного фонду. А далі висновок: усе інше теж погано, без будь-яких аргументів. Зважаючи на таке «конструктивне» обговорення законопроекту, я можу підсумувати, що стаття від 12 грудня дійсно заслуговує на те, щоб прискіпливо на неї відреагувати.
Почнемо з понятійного апарату. Визначення «турист», «туризм» у статті 1 законопроекту справді запропоновані в редакції, як це передбачається в методиках Всесвітньої туристської організації (ВТО). І мені вбачається доцільним саме такий підхід, бо досвід, напрацьований людством, треба використовувати в своїй країні. Це по-перше, а по-друге, я не можу зрозуміти, чому для «середнього громадянина і виробника турпродукту» туризм, як загальний термін, необхідно розподіляти. І, по-третє, якщо поняття «туризм» використовувати виключно як сферу діяльності туристичних компаній, то ким будуть вважатися громадяни, які здійснюють подорож до тієї чи іншої місцевості самостійно? І останнє. Із загальнодержавної точки зору, держава зацікавлена в збільшенні загальних відвідувань її іноземцями, незалежно від мети і способу відвідування, і не тільки через туристичні компанії (до речі, за цим криється і імідж держави, і стратегія розвитку туризму, і економічні інтереси).
Під статус туриста дійсно не повинні підпадати (і не підпадають, відповідно до статистичної звітності) транзитні пасажири, члени екіпажів літаків, бригади провідників і ще деякі категорії громадян. Але чому не можуть бути туристами «човники» та торгівці, члени офіційних делегацій, особливо якщо їх обслуговують туристичні компанії? Тому, мабуть, головним, в тому числі і в термінології туризму, повинна бути мета відвідування іншої місцевості (країни): якщо мета (безпосередньо) заробити гроші в місці відвідування — це не туризм, а робота; все інше так чи інакше підпадає під визначення терміну «туризм», і це цілком логічно.
До речі, понятійний апарат розширено на п’ятнадцять термінів, які використовуються в тексті законопроекту і потребують чіткого тлумачення. Крім того, визначення термінів пов’язане між собою задля чіткого тлумачення тих чи інших норм, що запропоновані законопроектом, а також повинні використовуватися при застосуванні інших законодавчих актів (наприклад, в оподаткуванні, визначенні сфери діяльності туристичних підприємств тощо).
Що ж стосується статистики, то на сьогодні є два джерела статистичної звітності відносно кількісних показників відвідувань, якими користуються органи влади, це:
— дані Держкомкордону за формою 2-ПВУ та 3-ПВУ;
— форма 1-ТУР, яку подають до Держтурадміністрації суб’єкти господарювання, що отримали ліцензії, за підписом керівника та головного бухгалтера.
Куди поділись іноземці?
З економічної точки зору держава зацікавлена в максимальному збільшенні кількості відвідувань незалежно від того, буде відбуватися таке зростання завдяки турфірмам чи іноземці й наші співвітчизники самостійно мандруватимуть. Однак цифри треба навести. В 2001 р. Україну дійсно відвідало, за даними Держкомкордону, з метою туризму 5,8 млн. іноземців, а турпідприємства звітували про 416 тис. Але пан Безносюк не навів ще одну цікаву цифру: за даними Держкомкордону, організований туризм (тобто громадяни, які мали або туристичну візу, або перетинали кордон з відповідними документами турпідприємств) становив 574 тис. Де ж поділися в туристичних звітах 30% іноземців? Навіть якщо і припустити недоліки в статистичній звітності, то не на третину ж. А відповідь на запитання, де поділися 5,5 млн. багатеньких іноземців, знов-таки на поверхні: з 3 млн. росіян майже 2 млн. відвідали Крим, де мешкали, харчувались та споживали інші послуги, — невже у всіх них родичі на півострові й користувалися вони всім безкоштовно?
Далі. Законопроект дійсно більше орієнтований на виїзний туризм —це нормальна законодавча практика всіх країн, тому що закон повинен містити норми, які дозволяли б громадянину відчувати захист своїх прав у тій місцевості, де він мешкає, а не шукати справедливості по всьому світу. Законодавство повинно містити всі передумови для цього, особливо коли мова йде про подорожі за кордон. Не можу погодитися, що в законопроекті не містяться норми стосовно внутрішнього туризму, бо більшість норм стосується не тільки виїзного туризму, а й внутрішнього, починаючи з договору з туристом і закінчуючи взаємовідносинами учасників ринку послуг. А от особливості в’їзного туризму враховано всі, що надійшли. Але якщо хтось вважає, що їх мало, то де ж ваші пропозиції, шановні? Окрім висловів, що треба щось зробити, всього одна пропозиція, і та не може бути врахована, тому що визначається відповідно до статті 8 Закону України «Про ліцензування певних видів діяльності». Аналогічна історія з дитячим, молодіжним, «зеленим», спортивно-оздоровчим та ще дуже багатьма туризмами, які є підвидами в’їзного, внутрішнього та виїзного. Навіщо в законопроекті визначати все це, коли в тексті немає більше ані слова про їх специфіку? Хто ж, як не фахівці, зацікавлені в створенні законодавчих норм? Тому звертаюся до всіх зацікавлених: будь ласка, є пропозиції — надсилайте до мене особисто як народного депутата, але це повинні бути дійсно виважені пропозиції, які необхідно визначити законом і тільки законом.
Страхування і гарантії
Декілька слів про страхування. Включення до вартості номерів в окремих готелях вартості страховок, як це існує на сьогодні, це дійсно свавілля і може відбуватись виключно на добровільних засадах. Існування цієї проблеми не предмет даного законопроекту, а елементарна нецивілізованість у бізнесі. Страхування ж відповідальності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну, передбачається в законопроекті на виконання вимог статті 7 Закону України «Про страхування» і повинно застосовуватися, на мою думку, аналогічно до відповідальності на транспорті. Інші ж питання страхування відображаються в законопроекті не мимохідь, а в окремій статті відповідно до вимог нашого спеціального законодавства та міжнародних норм. Проблема забезпечення обов’язковості страхування туроператорами іноземних туристів обговорювалась на засіданнях робочої групи, однак узгодженої позиції досягти не вдалося, тому що з точки зору логіки більшість іноземців вже має власну страховку і страхувати їх ще раз немає ніякого сенсу. Але що буде відбуватися, якщо в іноземця страховки нема або недійсна, а відбулася страхова подія? При обговореннях наводилися приклади, коли іноземні компанії вимагали компенсацій від українських туристичних фірм за події, які могли бути застраховані, не кажучи вже про індивідуальних замовників туристичних фірм. А як бути з іноземцями, які перетинають кордон в аеропортах Одеси та Сімферополя, де застосовується безвізовий режим і вони мають право на отримання дозволу на тимчасове перебування в Україні на запрошення українського туроператора? Відповідь зрозуміла, але питання залишається дискусійним.
Не можна не зупинитись на питанні застосування механізму фінансових гарантій на випадок банкрутства або неплатоспроможності суб’єкта туристичної діяльності. Не хочу сперечатися з автором і його колегами у стилі «не знаю, як робиться в світі, але мені не подобається». Відзначу лише, що механізм фінансових гарантій застосовується в усіх цивілізованих країнах світу, і якщо шановні керівники туристичних компаній зацікавлені, щоб наша держава сприймалась як цивілізована, такі процедури повинні бути застосовані в Україні. Саме відсутність механізмів фінансових гарантій у туристичній галузі дозволяє особливо спритним бізнесменам будувати фінансові піраміди, найяскравіший останній приклад якої — київська турфірма «У світ подорожей» (ошукано 17 туристів на загальну суму близько 90 тис. гривень). Тим більше, що 100 найбільших за обсягами туристичних компаній забезпечують 71% загальних обсягів, 96% бюджетних надходжень та 51% зайнятих від загальної чисельності 4 500 тих, що мають ліцензії. Мова йде про турпідприємства, які за своєю природою є туроператорами і турагентами. Чим же займається 4,4 тис. підприємств? Не займаються туризмом чи займаються час від часу, не вміють займатися туристичним бізнесом чи займаються виключно «на кишеню»? (А як називається бізнес компанії «Укрзовнішінтур», яку очолює автор, де обслуговування одного іноземного туриста здійснюється за 8 гривень на добу, а податки сплачуються, в розрахунку на одного працівника, в розмірі «аж» 18,5 грн., не кажучи про валютні надходження, що становлять на одного іноземця 3,3 долара США?)
Механізм фінансових гарантій у світі застосовується одним з варіантів — банківський депозит, банківська гарантія, гарантійний фонд або страхування відповідальності турфірми. Кожна з країн обирає свій шлях: в Іспанії використовується банківський депозит або банківська гарантія, в Естонії страхування відповідальності або гарантія кредитної установи, в Британії та Франції асоціації туроператорів та турагентів зобов’язані створити загальний фонд, в Італії — гарантійний фонд, і так далі. «Всесвітня туристська організація вважає, що це питання має виняткове значення для успішної діяльності туристичної індустрії, як у плані захисту прав споживачів, так і в плані забезпечення належного статусу туроператорів та турагентів у країнах, що направляють та приймають туристів» — з листа Генерального секретаря ВТО Ф. Франжіалі. Виконання перелічених вимог і є однією з підстав отримання ліцензії на право заняття туристичною діяльністю для туроператорів і турагентів. А стаж роботи в галузі, відповідна освіта, знання іноземних мов і т. д. — ці всі вимоги є прерогативою ліцензійних умов відповідно до статті 8 Закону України «Про ліцензування певних видів діяльності». Тому мені незрозуміла позиція опонентів в статті від 12 грудня, де описується хибна практика змагання грошових мішків за отримання ліцензій, тобто фінансових гарантій не повинно бути, а далі фінансові гарантії бізнес-ризиків на випадок банкрутства все ж таки треба застосовувати. Не кажучи вже про тезу «вимоги про гарантії фінансового типу пред’являються виключно до виїзних операторів» на прикладі Росії. Але якщо п. Безносюк наводить приклад Росії, то треба бути до кінця коректним і доцитувати російський приклад, де в четвертому абзаці відповідної статті визначено (залишу мовою оригіналу): «при организации туристического в области въездного и внутреннего (социального) туризма страховая сумма (сумма гарантии) составляет 50% от сумм, указанных в настоящем пункте». Навіщо автор робить навмисне купірування тексту оригіналу? Та щоб аргументи були сильніші і викликати відповідні емоції туристичної громадськості. Ось це і є «конструктивна позиція».
Запобігти економічним абсурдам
Використання понять «експорт» та «імпорт» в туризмі є, на мою думку, також некоректним. Плату коштів іноземцем з-за кордону в безготівковому вигляді за послуги на території України можна прирівняти до експортованої послуги. А до якого економічного визначення віднести операцію, коли іноземець сплатив за послуги на території України на місці в гривнях? А якщо за послуги на території України українець сплатив іноземній компанії, яка оперує такими послугами, наприклад, від імені власника? Тому я вважаю недоцільним використання термінів «експорт», «імпорт» в законопроекті, і їх використання повинно бути дуже коректним в туристичній галузі, не призводити до всіляких економічних та податкових негараздів, незважаючи на глобальний інтерес держави. Ми не можемо допустити нову ситуацію економічних абсурдів, яка призведе до ще більшої тінізації галузі і обмеження свободи пересування громадян за економічною доцільністю держави, а не її громадян.
У виступах наголошується, що «туризм проголошується ексклюзивним», але такий вислів, мабуть, недосить коректний. Законопроект дійсно передбачає, що туроператорська та турагентська діяльність повинні бути виключними видами діяльності для суб’єктів господарювання в галузі туризму. І тут знову ж таки ніхто не відкриває Америки, в усьому світі особи, що отримують ліцензії на право заняття туристичною діяльністю, зобов’язані займатися виключно цією діяльністю. Більше того, Україна залишається єдиною країною не лише в цивілізованому світі, а й в СНД, де туристичні компанії не мають розподілу на туроператорів та турагентів. А сезонність є не тільки в туризмі і не тільки в українських турпідприємств. Тому я і група фахівців вважаємо, що туроператори й турагенти повинні здійснювати виключно діяльність на замовлення туриста, як це і передбачено законопроектом. Більш того, найпоширеніші послуги, які мають право реалізовувати туроператори й турагенти, передбачені відповідними статтями законопроекту. Застосування такого механізму дозволить не допустити, щоб ліцензії отримувалися на всяк випадок — може, згодиться. По-друге, в нас уже є приклади виключних видів діяльності: страхування, банківська справа. По-третє, діятиме упередження щодо можливості використання коштів не на замовлення туристів, а значить, запобігатиме додатковим ризикам, аж ніяк не пов’язаним з туризмом. І останнє. Повинно привести до більшої професіоналізації галузі та запобігання торгівлі візами.
Зважаючи на те, що туроператорська й турагентська діяльність мають бути виключними видами діяльності, а мова йде про бізнес, юридичні особи, що вже будуть зареєстровані, на момент прийняття рішення про діяльність у галузі туризму повинні будуть привести свої статутні документи у відповідність до вимог закону та надати докази про відсутність кредиторів — як попередження можливості нецільового використання коштів туристів, тому що за своєю природою туроператори й турагенти є посередниками.
Що ж стосується «десятків, якщо не сотень тисяч громадян України, які будуть викинуті на вулицю», а саме такий висновок робить шановний автор, то хочу звернути його увагу на деякі позиції:
— загальна чисельність працюючих у туристичній галузі (готелі, бази відпочинку та інші аналогічні заклади, всього близько 5 тис. та 5 тис. турпідприємств) становить приблизно 130 тис. чоловік, з них на турпідприємствах, на які має поширитись механізм фінансових гарантій, — близько 13 тис.;
— фізичні особи, що займаються наданням послуг з розміщення, в перелічених областях не мають ніякого відношення до статті 20 законопроекту — і це або неуважне ознайомлення з текстом законопроекту, або навмисне нагнітання ситуації довкола документа;
— фізичні особи, що надають послуги з розміщення, на сьогодні в більшості своїй або перебувають поза межами правового поля, або займаються такою діяльністю при відсутності будь-яких законодавчих процедур.
Перед законом рівні всі
Відносно ж експансії нерезидентів, то, мабуть, автор не захотів досить чітко визначити, про що ж йде мова. А мова йде про те, що деякі турфірми, використовуючи недосконалість нашого туристичного і податкового законодавства, виконують функції туроператорів на території України з обслуговування іноземців, а гроші отримують безпосередні надавачі послуг з-за кордону напряму. Тобто, де зникає маржа, за рахунок якої формується ціна, — відповідь, мабуть, знає шановний автор. Тому законопроект передбачає обмеження на діяльність нерезидентів на території України. Але якщо іноземець або іноземна юридична особа створить на території України власну юридичну особу за законодавством нашої держави, у такої юридичної особи не повинно бути ніяких обмежень щодо діяльності, відповідно до Конституції України, крім тих, які передбачені законами. Прихід на ринок компаній, власниками яких можуть бути провідні нерезидентські туристичні компанії, на жаль, логічне явище при інтеграції в світову спільноту. Але на конструктивні пропозиції з цього приводу ми чекаємо.
Хочеться подякувати автору за визнання офіційно на сторінках газети необхідності «наведення порядку на ринку туристичних послуг» і що в цьому зацікавлені керівники 4,5 тис. туристичних підприємств. Тому що це, мабуть, перше визнання існування негараздів в туристичній галузі, так би мовити зі стану опонентів. І я не можу не навести кілька цифр на продовження тези автора. В 2001 році ліцензії на право заняття туристичною діяльністю мали близько 4 500 суб’єктів господарювання. Звітували, тобто здійснювали діяльність, 2 652 суб’єкти, з них 504 це готелі, бази відпочинку та інші аналогічні заклади. Тобто, суто туристичних компаній — 2 148 суб’єктів господарювання, з яких близько 400 звітували про нульові показники діяльності. Коментарі, як кажуть, зайві. Що ж це за бізнес такий, в якому майже на 2 000 підприємств припадає 51 гривня податків на місяць?
А відносно порушення тієї величезної кількості законів та Конституції, про які говорять опоненти, то я просила б їх хоча б спочатку прочитати ці самі законодавчі акти, а вже потім коментувати і робити на них посилання.
Так навколо чого ж точиться така бурхлива полеміка? Що криється за високими словами стурбованості за стан справ в туристичній галузі? А криється бажання нічого не міняти, і в цій каламутній ситуації захистити виключно власні інтереси — безперечно, у кожного свої. І тільки провідні туристичні компанії перебувають у ситуації, коли їх імідж уже не дозволяє миритися з існуючим безглуздям. Тому я всіх просто закликаю, шановні керівники туристичних підприємств, займіть, будь ласка, державницьку позицію, відійдіть від власних містечкових інтересів, від цього виграє держава, її громадяни.
І на завершення ще раз хочу звернутись до шановних керівників туристичної галузі. Прийняття законопроекту буде проходити у Верховній Раді України за процедурою, визначеною її Регламентом. Часу для того, щоб доопрацювати, внести уточнення і врахувати пропозиції, на мій погляд, ще достатньо. Ми просто фізично не змогли дати відповіді всім, хто звертався, але це не означає, що ми не розглядали всі звернення до нас. Законопроект зареєстровано в Верховній Раді 4 грудня минулого року. Закликаю всіх небайдужих до його обговорення. Ми розраховуємо на конструктивні пропозиції та діалог, в тому числі і автора статей, і не тільки на сторінках газет, а й безпосередньо у нас в комітеті.
Катерина Самойлик, голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму.
