Завтра принц Шарль-Філіп Орлеанський повертається додому, а львів’яни ще під враженням від королівського балу «Україна—Франція», що відбувся у Львівській опері.
О, то були справжні враження! Крамниці міста виконали річний план із продажу смокінгів і вечірніх суконь. І перукарі мали клопіт: львівські леді накручували пишні копиці кучерів з «міліровкою»! Ніхто не хотів виглядати гірше чарівної супутниці принца — графині Елізабет де Удекейм де Акос. Львів’яни озирали графиню особливо прискіпливо. Бо чи можемо бути байдужими до особистого життя нашого родака, прямого нащадка Анни Ярославни, королеви Франції? Принц називає Львів маленьким Парижем, і каже: від України йому дісталися сині очі й палке серце. Справді, він схожий на козака. Принаймні у Франції я не бачила таких широкоплечих мужчин (даруйте, Ваша Високість).
Отже, ми родичі, відтоді як 1051 року повінчалася Анна Ярославна з королем Франції Генріхом І. Донька Ярослава Мудрого вважалась однією з найвродливіших жінок світу. Її пам’яті й присвятили Великий бал у Львові. А душу принца зворушила ще одна чарівна жінка — українка французького походження, президент культурологічної асоціації «Весна» співачка Уляна Чайківська. Вона влаштовує благодійні концерти на поміч нашим дітям, зокрема пацієнтам львівських лікарень. До справи долучився й принц Орлеанський.
Організацією балу у Львові займалися президент Асоціації королівських родин Європи Жак-Анрі Оклер та наш відомий скрипаль Олег Кульчицький. Концерт гурту Кульчицького для широкої публіки об’єднали з Королівським балом для вибраних осіб, що заплатили за те по 250 євро. Чим би не керувалися ті, хто купив квитки — любов’ю до дітей чи бажанням «засвітитися» в променях Їх Високостей, неважливо. Важливий результат. Продано близько півтори сотні запрошень, а кошти передадуть дитячим лікарням.
Гостей приймали у Дзеркальному залі театру, що нагадує принцові Лувр. А Лувр вимагає шарму, тож львів’яни почепили метелики (дехто — вперше в житті, і ті метелики стирчали майже вертикально). А львів’янки! Спробуйте пробути від сьомої вечора й до ранку з оголеними плечима в залі, м’яко кажучи, прохолодному! Але ж он і сама графиня — у відкритій сукні!
...А Олег Кульчицький, скрипаль-віртуоз, був неперевершений! Під час балу оприлюднено його титул барона. Титул — правдивий, як і відзнака «Хрест королеви Анни», котру вручили від ордену Святого Архістратига Михаїла. Цей лицарський орден має міжнародний статус, його Великим магістром обрано нащадка старовинного шляхетського роду, полковника Івана Микулинського, що має титул Великого князя. Пан Микулинський і вручав під час балу відзнаки ордену, «Хрест королеви Анни», Шарлю-Філіпу Орлеанському, Уляні Чайківській, Олегу Кульчицькому та іншим. На жаль, церемонія відбувалася під банальний дзенькіт виделок і чарок. Дехто навіть запропонував баронові Кульчицькому виставити могорич і обмити нагороду. Ну, не вміють наші люди поводитися із шляхтою!
У цьому почасти «винен» сам принц. Перед балом зустрівся з молоддю і журналістами в ратуші й спантеличив усіх скромністю. Сказав, що зупинився в готелі «Жорж», а не в «Гранд готелі» чи «Дністрі», бо там дорого, а треба ж економити кошти на потреби дітей. Моя 14-літня донька дійшла висновку, що бути принцом важко. Та й зустріч гостей із молоддю звелася до монологів учительок, які настирливо радили принцові... сприяти нашим школярам у вивченні французької мови неодмінно під небом Парижа! . — А принц не подумає, що всі ми жебраки? — спитала донька. Її здивувало, що повсякденний одяг графині простіший, аніж у її однокласниць. Вона допізна не спала, чекаючи мене з балу, і вже вночі допитувалася про ЩОСЬ ТАКЕ, що неодмінно має бути на всіх казкових балах. Я зізналася, що на бал потрапила лише завдяки своєму «французькому» носові. А більшість журналістів залишилася за дверима Дзеркального залу.
Пильна українська сторона подбала, щоб усе було за протоколом: достойники із запрошеннями проходять повз Їхні Високості, вітаються із головами міста й області та їхніми дружинами і рухаються до фуршетного столу. Я протоколу не знала, зате вирішила неодмінно познайомитися задля ексклюзивного інтерв’ю з імпозантним генерал-лейтенантом, чий мундир прикрашали численні нагороди. Допитуюся, хто це. Ніхто не знає. Прилаштовуюся за плечима генерала і переступаю поріг Дзеркального залу, хоча, всупереч протоколу, не маю вечірньої сукні. Але ж я тут — по службі! Підходжу до генерала та його оточення, називаю себе, прошу їх зробити те саме. Панове мовчки усміхаються. Хтось зауважує: «О, парламентська газета, це небезпечно...»
Спіймала облизня! Негоже поводитися з Нашими Світлостями, мов із простими смертними. Згодом дізналася, що генерал-лейтенант — то Валерій Кодру, барон і кавалер «Хреста королеви Анни», відомий підприємець-видавець (газета «Президентський вісник», журнал «Президент»)...
На фуршеті почастунки були європейсько-українські. Опівночі, під святковий феєрверк, подали пампушки з часничком і борщок, щоб дихання було свіжим до королівських танців. Потому — шашлики і голубці з грибами, що особливо смакували принцові. Віднині такі голубці у Львові мають титул королівської страви. Втім, гарячого я не чекала. Зраділа, побачивши серед гостей давню знайому — президента «Електрон-банку» Ларису Завгородню, еталон шляхетності й елегантності в усьому. Чому вона досі не графиня? Лариса Несторівна поділилася секретом. Виявляється, один із присутніх на балу наших ясновельможних вчащав до банку і запросто пропонував шляхетські відзнаки. Треба було лиш зробити «внесок» — кругленьку суму в доларах. Та Лариса Несторівна не піддалась. «Я — недостойна!» — відповіла твердо.
Ми разом вийшли із Дзеркального залу о пів на першу ночі. Я була майже щаслива, коли пірнула в теплу шубу і засунула задубілі ноги в чоботи. У фойє зазвучали направду королівські голоси оперних співаків, що виконували заздоровну із «Травіати». Ми поплескали їм і поквапилися додому. А бал тривав до 4-ї години ранку, з танцями, співами, демонстрацією моделей. А надворі, біля ялинки, юрмилася молодь. Бо в місті, як завжди 13 січня, водили Маланку. Чудова нагода вдягнути маску кози чи короля й досхочу посміятися із себе та з «голих королів» також. Віват, ваші і наші Високості й Світлості!
Львів.
